__ Щоб запобігти другому нападу, — сказав Гедеон Спілет інженерові, — потрібен якийсь жарознижуючий засіб.
— Але який? — запитав інженер. — Адже ми не маємо хініну!
— Не маємо, — погодився Гедеон Спілет, — зате на озері є верби, а кора верби іноді може замінити хінін.
— Негайно спробуймо дати йому кори, — відповів інженер.
Справді, вербова кора має ряд властивостей, що дають змогу застосувати її замість хініну, так само, як і кору індійського каштана, листя гостролиста, "драконове коріння" тощо. Звичайно, треба було випробувати цей засіб, хоч він не міг зрівнятися з хініном, і застосувати його у природному вигляді, — на жаль вони не мали змоги добути з кори алкалоїд, що носить назву "саліцин".
Сайрес Сміт сам пішов до озера і зрізав із стовбура чорної верби кілька шматків кори. Повернувшись до Гранітного палацу, він розтер кору на порошок, і того ж вечора ті порошки дали випити Гербертові.
Ніч минула досить спокійно. Щоправда, Герберт трохи , марив, але кілька годин проспав спокійно. Гарячка в нього не з'явилась ні вночі, ні наступного дня.
Пенкроф почав надіятись, що хвороба вже минає. Але Гедеон Спілет мовчав. Він знав, що напади лихоманки можуть повторюватись не щоденно, а відбуватись через день. Тож він стривожено чекав, що принесе наступний день.
Крім того, він помітив, що в проміжках між нападами лихоманки Герберт почувається розбитим, відчуває головний біль, тягар у голові й часто непритомніє. Нарешті ще один симптом, який з'явився під кінець дня, украй налякав Гедеона Спілета: печінка в Герберта дуже збільшилася й запалилася, а незабаром посилилося марення, і воно свідчило, що хвороба вплинула й на мозок.
У Гедеона Спілета опустились руки. Він відвів інженера вбік і сказав:
— У Герберта болотна лихоманка, переміжна пропасниця!
— Переміжна пропасниця! — вигукнув Сайрес Сміт. — Ви помиляєтеся, Спілете. Болотна лихоманка не починається так несподівано! Нею треба заразитися!..
— Ні, я не помиляюся, — відповів журналіст. — Герберт, очевидно, заразився нею на болоті, і тепер вона дала про себе знати. Перший напад він переніс. Якщо буде другий напад, і нам не пощастить запобігти третьому, то... він загине!.. [436]
— А вербова кора?..
— Не допоможе, — відповів Гедеон Спілет, — потрібен хінін. Якщо не запобігти третьому нападу переміжної пропасниці, смертельний кінець неминучий!
Добре, що Пенкроф не чув їхньої розмови. Він збожево-чів би.
Не важко уявити, як хвилювались інженер і журналіст цілий той день, 7 грудня, і всю наступну ніч.
Над полудень у Герберта почався новий напад. Самопочуття хворого було жахливе. Герберт відчував, що гине. Він благально простягав руки до Сайреса Сміта, Гедеона Спілета, Пенкрофа. Він не хотів помирати!.. Сцена була така важка, що Пенкрофа довелося вивести із Гербертової кімнати.
Напад тривав аж п'ять годин. Ясно було, що третього нападу юнак не витримає.
Ніч була жахлива. Герберт марив так, що у колоністів серце обливалося кров'ю. Він, марячи, метався, бився з піратами, кликав Айртона! Він благав зниклого тепер таємного заступника, образ якого безперервно переслідував його... Потім впадав у цілковиту прострацію, і життя, здавалося, ось-ось покине його зовсім. Кілька разів Гедеон Спілет думав, що бідний хлопчик уже помер.
На другий день, 8 грудня, Герберта ще більше опанувала слабість.
Поверх ковдри безсило стискалися пальці його схудлих рук. Колоністи знову дали Гербертові товченої вербової кори, хоча Гедеон Спілет не покладав уже надій на неї.
— Якщо до завтрашнього ранку ми не знайдемо якогось сильнодіючого засобу, — промовив журналіст, — Герберт пропаде!
Настала ніч, певне, остання ніч для цього славного хлопчини, доброго, розумного, не за віком розвиненого юнака, якого полюбили решта колоністів, як свого сина. А єдиних ліків проти смертельної хвороби, ліків, що могли б здолати переміжну пропасницю й вилікувати хворого, на острові Лінкольна не було.
З настанням ночі з 8 на 9 грудня Герберт знову почав марити, до того ж ще страшніше, ніж траплялося досі, набряк печінки був жахливий, голова палала, і юнак уже нікого не впізнавав.
Чи доживе він до завтрашнього дня, адже третій напад неминуче повинен був його убити? Герберт не мав більше сили і в проміжках між нападами марення лежав, як мертвий. [436]
Близько третьої ранку Герберт дико закричав і забився у, здавалося, смертельній агонії. Наб, що чергував біля його постелі, з переляку кинувся до сусідньої кімнати, де сиділи без сну його товариші.
У цю хвилину Топ дивно загавкав...
Всі колоністи кинулись до Гербертової спальні й встигли підхопити вмирущого юнака й не дати йому зіскочити з постелі на підлогу. Гедеон Спілет узяв Герберта за руку і відчув, що його пульс стає потроху рівнішим.
Була п'ята ранку. Світанок хлюпнув сонячним промінням у вікна Гранітного палацу. Заповідалося на ясний погідний день, останній день у житті бідного хлопчини!.. Ковзаючи по стіні, сонячний промінь упав на столик поряд із ліжком умирущого.
Раптом Пенкроф скрикнув і показав рукою на якийсь предмет, що лежав на столику.
То була маленька довгаста коробочка, на кришечці якої виднілося два слова:
"Сірчанокислий хінін".
РОЗДІЛ XI
Незбагненна таємниця. — Гербертове одужання.— Недосліджені терени острова.— Підготовка до наступної експедиції.— Перший день.— Ніч.— Другий день.— Каурі. — Пара казуарів.— Людські сліди в лісі— Прибуття на Зміїний мис.
Гедеон Спілет схопив коробочку і швидко відкрив її. У ній лежало близько двохсот гранів білого порошку. Журналіст узяв у рот кілька крупинок. їхня сильна гіркота розвіяла будь-які сумніви: то справді був дорогоцінний алкалоїд кори хінного дерева, чудовий засіб проти лихоманки.
Треба було, не вагаючись, дати ті ліки Гербертові. Про те, як вони тут опинилися, можна буде поговорити згодом.
— Кави! — звелів Гедеон Спілет.
Через кілька секунд Наб приніс чашку теплого трунку. Гедеон Спілет розчинив у ньому близько вісімнадцяти гранів (20) хініну, і друзям пощастило вмовити Герберта випити мікстуру.
(20) Десять грамів. (Прим, автора.) [438]
Ліки не запізнилися — третій напад болотної лихоманки ще не почався!