Того ж дня й тієї ж години пан Товкматч сидів замислений у своєму кабінеті. Чи багато з майбутнього бачив він? Чи бачив він себе, похилого сивоголового діда, що намагається припасувати свої доти незрушні теорії до умов справжнього життя й примусити свої факти та цифри служити Вірі, Надії й Любові, не силкуючись більше перетовкти цих небесних сестер у своїй жалюгідній запорошеній ступі? Чи вгледів він, як зневажатимуть його за те недавні політичні спільники? Чи бачив він їх у ту добу, коли буде остаточно вирішено, що національні сміттярі мають справу тільки одні з одними і вільні від будь-якого обов’язку перед абстракцією, званою Народом, — як тоді ті "високошановні добродії" шпигатимуть один одного то тим, то сим, то ще казна-чим з вечора й трохи не до ранку по п’ять днів на тиждень? Таке він, напевне, передбачав, бо добре знав своїх колишніх однодумців.
Того ж таки дня ввечері Луїза сиділа біля каміна й дивилась на вогонь, як колись; тільки обличчя в неї було тепер лагідніше, сумирніше. Чи багато з майбутнього поставало перед її зором? Плакати на вулицях за підписом її батька, де він здіймав з небіжчика Стівена Бездола, ткача, пляму несправедливої підозри, і викривав справжнього винуватця — свого рідного сина, просячи не засуджувати його надто суворо з огляду на молодість та спокуси (додати ще й "погане виховання" він не спромігся) — це було в теперішньому. І нагробок на Бездоловій могилі з написом, що склав її батько і що з’ясовував Стівенову смерть, — це теж було майже в теперішньому, бо Луїза знала, що це мало бути. Усе це вона могла бачити цілком виразно. Але що ж увижалося їй у майбутньому?
Робітниця, на ймення Рейчел, що після довгої хвороби одного ранку знов виходить з дому на поклик фабричного дзвона й відтоді день у день у ті самі години йде на роботу й вертається додому в юрмі кокстаунських робітників; на її вродливому обличчі завжди задума, вбрана вона завжди в чорне, але душа в неї лагідна і ясна, навіть бадьора; в цілому Кокстауні, либонь, вона одна жаліє нужденну, жалюгідну п’яничку, що час від часу з’являється в місті і, плачучи, канючить у неї грошей; життя її — сама праця, сама тільки праця, але вона задоволена тим як своєю природною долею і працюватиме, поки літа не відберуть їй силу… Чи бачила те Луїза? Все те мало бути.
Брат у самотині, за багато тисяч миль, скропляючи листа слізьми, пише їй, як скоро справдилися її прощальні слова і як радо віддав би він усі скарби світу, аби хоч на мить побачити рідне її обличчя; нарешті звістка про те, що він вертається з чужини з надією на зустріч, тоді про хворобу, що затримала його в дорозі; а потім писане чужою рукою повідомлення, що він умер у шпиталі з гарячки, такого й такого числа, "вмер з вашим ім’ям на устах, сповнений каяттям та любов’ю до вас"… Чи бачила те Луїза? Все те мало бути.
Сама вона знову заміжжю, і вже мати, і любовно ростить своїх дітей, і дбає за те, щоб вони були дітьми не лише тілом, а й душею, бо знає, що дитинство душі це ще неоціненніший скарб і що зберегти довіку хоч би дрібочку з нього — то велика втіха і щастя навіть для наймудріших… Чи бачила це Луїза? Цьому не судилося бути.
Зате любов щасливих дітей щасливої Сесі; і любов усіх дітей; і глибоке розуміння чарівного світу дитячих казок, байок та небилиць, і переконання, що не можна зневажати жодної з тих невинних і втішних вигадок; і невтомні зусилля спізнати краще своїх убогих ближніх та скрасити їхнє життя тими дарунками уяви, що без них в’яне дитяче серце, і найнезламніша мужня сила буває морально мертва, і цифри, що засвідчують найочевидніший народний добробут, стають тільки зловісними письменами на стіні,87 — зусилля не задля складеної з примхи обітниці, не за статутом якогось братства, не задля принципу, не задля моди, не задля марнолюбства, а просто з природного почуття обов’язку… Чи передбачала це Луїза? Все це мало бути!
Любий читачу! Від тебе й від мене залежить, чи буде все це в твоєму й моєму житті. Хай же воно буде! Тоді й ми з тобою веселіші сидітимемо біля каміна, дивлячись, як догоряє, темнішає й холоне жар у ньому.
кінець книги
ПРИМІТКА
Прізвища персонажів роману Бездол, Товкматч, Горлодербі, Дітодавс звучать по-англійському як Блекпул, Гредграйнд, Баундербі, Чокемчайлд; але це прізвища значущі, з натяком на характери персонажів, і в перекладі зроблено спробу відтворити їхнє значення.
Чарльз Діккенс
ТЯЖКІ ЧАСИ
Charles Dickens, "Hard Times", 1854
0065
Друкований текст для вичитування взято з:
Ч. Діккенс "Тяжкі часи"
Київ: Видавництво художньої літератури "Дніпро", 1970.
Серія "Вершини світового письменства"
том 7
Відмінна якість:
електронний текст книги повністю відповідає друкованому оригіналу!
Оцифрований текст взято з інтернету.
© Вичитування, правка, форматування і оформлення: OpenBook, 2016
© Електронна бібліотека
класики української та світової літератури "Відкрита книга"
2016
1 — За євангельською легендою, так сказав Христос жінці, що клопоталась частуванням і не слухала його проповіді: мовляв, потрібно тільки слухати божого слова. У Діккенса вжито іронічно: його герой надає своїй теорії такої ж ваги.
2 — В подобі Товкматчевої "філософії фактів" Діккенс висміює поширені в ті часи серед англійської буржуазії філософські та соціально-економічні теорії.
3 — За євангельською легендою, юдейський цар Ірод, дізнавшись про те, що в місті Віфліємі народився Христос, наказав — щоб його знищити — вигубити там усіх дітей до двох років.
4 — натяк на євангельського апостола Хому (в англійській формі — Томас), що не повірив у Христове воскресіння, поки не помацав його ран; звідси назвисько "Хома невірний".
5 — пародійна згадка за євангельську легенду про тисячолітнє царство Христове на землі, що має настати після його другого пришестя.
6 — наука про правила віршування.
7 — Список "Б" — перелік наукових дисциплін, що їх повинен знати вчитель. Таємна рада — дорадчий орган при англійському королі, що складається з членів кабінету міністрів та осіб, призначених від короля на подання прем’єр-міністра; 1839 року при Таємній раді утворено комітет у справах освіти, згодом реорганізований у міністерство освіти.