Тімон Афінський

ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Під мурами Афін.
Входить Тімон.
Тімон Востаннє подивлюсь на вас. О мури,
Прихилище вовків, розсиптесь прахом!
Не стережіть Афін! Матрони, станьте
Повіями! Забудьте про слухняність,
Маленькі діти! Ви, раби і дурні,
Підтоптаних сенаторів зваліте
І правте замість них! Невинність юна,
В мерзоту й бруд поринь, твори розпусту
Перед лицем батьків! Тримайсь, банкруте,
Не віддавай боргів, бери ножа,
Ріж горло вірнику! Слуго надійний,
Грабуй хазяїна! Бо й він грабує
Ще більш за тебе, тільки по закону!
Лягай з хазяїном, служнице, поки
Хазяйка тішиться в кублі розпусти!
Ти, хлопче на шістнадцятому році,
Випручуй милицю в старого батька
І голову розбий йому! Побожність,
Страх перед небом, правда, мир, закони,
Домашній лад, сусідство, справедливість,
Чини, освіта, звичаї, ремесла,
Релігія, торгівля і пристойність
Хай протилежністю страшною стануть
Самі собі й затопляться у хаос!
Ви, пошесті незборні, пригнітіть
Пропасницями згубними Афіни,
Приречені на смерть! Ти, ревматизме,
Сенаторів скарлюч, нехай вони
Як совість їх, так само криво ходять!
Розпуста, блуд, проникніть у кістки
Афінській молоді! Нехай вона,
Навпроти доброчинності попливши,
В бешкетах захлинеться! Ти, коросто,
Ви, болячки! Укореніться в груди
Афінянам і принесіть врожай
Загальної прокази! Хай взаємно
Свій подих труять, щоб і дружба стала
Для них отрутою! Мерзенне місто!
Я злиднем став —• того й тобі бажаю
й кляну тебе! Тімон тікає в хащі,
Бо й дикі звірі від афінян кращі!
О небо, небо! Чом ти їх не тнеш
І в стінах цих, і поза стіньми — теж!
Пошли мені вражду несамовиту
До всього люду і до всього світу!
Амінь!
(Виходить)
СЦЕНА 2
Афіни. Кімната в домі Тімона.
Входять Флавій та троє слуг.
1-й слуга Послухай, старший! Де подівсь хазяїн?
Ми звільнені? Нікому не потрібні?
Флавій Гай-гай! Що маю вам казати, друзі?
Клянусь богами, я тепер такий же
Убогий, як і ви.
1-й слуга Яке нещастя!
Який хазяїн звівся! Відсахнулись
Від нього всі. Не залишилось друга,
Що з долею Тімона привітався б
І з ним пішов у світ.
2-й слуга Як ми лишаєм
Товариша на кладовищі, так
І від похованих багатств Тімона
Розбіглись приятелі, залишивши
йому запевнення свої фальшиві,
Мов гаманці без грошей. А сердега
З убогістю своєю наодинці,
Якої всі бояться, мов прокази,
Зневажений, блукає сам. Прийшло
Ще кілька наших.
' Входять інші слуг и.
Флавій Жалюгідні рештки
Зруйнованого дому.
3-й слуга А проте
Я бачу з ваших лиць, що всі ми носим
Тімонову ліврею в наших душах.
Ми залишаємось товаришами
І служимо йому в годину горя.
В біді наш корабель, а ми, нещасні
його матроси, збились на хисткій,
Похилій палубі і грізний гомін
Навколо чуємо. В пустельне море
Ми мусимо плисти!
Флавій Усе, що маю,
Я поділю між вами. Вічна дружба
Хай зв'яже нас — на честь Тімона! Потім,
Зустрівшися, ми скажемо — і буде
Це як подзвіння над його багатством:
"Ми знали кращі дні..." Беріть, беріть же,
Всі руки простягніть!
(Роздає їм гроші)
Ми підем голі —
І тільки смутку буде в нас доволі.
Слуги обнімаються й розходяться.
О, скільки горя слава нам приносить!
Хто від багатства очі не відверне,
Побачивши, яке воно мізерне!
Хто так дурить себе дозволить славі?
Хто, знаючи, що дружба — тільки сон,
Захоче жити?
Хто уподобає облудну велич,
Таку ж мальовану й пусту, як дружба?
Мій бідний, чесний пане! Добре серце
Тебе в нещастя ввергло! Як це сталось,
Що добре серце в нас гріхом назвалось?
І хто посміє хоч наполовину
Таким же добрим бути, як Тімон,
Коли безмежна щедрість, без якої
Богів немає, стільки лиха коїть?
Мій добрий пане! Був благословенний,-
Щоб стати проклятим; багатий був —
Щоб стати вбогим. У твоєму щасті —
Причина лиха, що тебе спіткало.
Ох пане, пане! Викинутий люто
Із міста, де живуть самі потвори!
Немає в тебе чим життя підтримать,
Нема й того, що нам дарує владу
Над іншими. Піду, знайду Тімона!
Я залишусь йому й тепер слугою.
І, поки золота у мене стане,
Зви управителем мене, мій пане!
(Виходить)
СЦЕНА З
Ліс і печера біля моря.
З печери виходить Тімон.
Тімон Всеплідне сонце! Витягни з землі
Гнилизну вогку й зарази повітря
Під братом-місяцем! Одноутробні
Близнята-діти — майже нероздільні
В зачатті, в розвої, у сповитку,
Та не однакову їм долю дай —
І вже маленького тіснить великий.
Людина, що живе в облозі бід,
Не може буть щасливою без того,
Щоб не зневажить іншої!
Звеличте жебрака, понизьте пана —
Й сенаторам зазнати доведеться
Зневаги вічної, а жебрака
Всі шануватимуть із роду в рід.
Бик ситшає від паші, а без корму
Занепадає... Хто посміє, хто
Наважиться устати й чистосердо
Сказати: "Ось облесник"? Та хіба ж
Не всі облесники? Тому, хто стане
На верхню приступку, лестить підлеглий,
Схиляється перед багатим дурнем
Розумна голова... Все в нас криве!
Немає жодної прямої риси
В серцях проклятих наших! Крім хіба
Прямої підлості! Тому кляну я
Всі людські зборища, бенкети й свята!
Зненавидів Тімон усіх — себе
Й таких, як сам! Пощезни, пропади,
Породо людська! Дай мені коріння,
О земле!
(Копає землю)
А тому, хто схоче краще
В тобі знайти, поласувати дай
Найгіршою трутизною своєю!
А це що? Золото? Блискуче, жовте,
Коштовний скарб... О ні, боги, я вже
Не пустомелець — прагну лиш коріння.
О небо! Золота цього доволі,
Щоб зло добром зробить, а чорне білим,
Низьке — високим, відворотне — гарним,
Старого —юним, боязкого — мужнім!
Навіщо ви, боги, мені його
Даруєте? Навіщо? О боги!
Воно жерців і слуг од вас одверне,
У товстуна з-під голови подушку
Зуміє витягти! Цей жовтий раб
В'язатиме й ламатиме святі
Обітниці, благословить проклятих,
Страшну проказу змусить полюбити,
Звеличить злодія і дасть йому
Високий титул, і загальну шану,
І місце у сенаті. Це воно
Засняділу вдову веде до шлюбу,
А вкрита болячками потіпаха,
Та, від якої і шпитальні стіни
Вже відсахнулися, стає від нього
Квітучою й розкішно-запашною,
Немов сама весна. Нікчемне сміття,
Повіє світова, що сієш розбрат
Поміж народів, на законне місце
Я поверну тебе!
Чути здалеку звуки військового маршу.
Що? Барабан?
О, ти проворне! Але все ж тебе
Я поховаю... Пропадай, злодюго,
Не спокушай свою хистку сторожу!
Ба ні, чекай! Лишу для себе частку.
(Бере трохи золота)
З барабанами та сурмами входить озброєний А л к і в і а д, з ним Фріна і
Т ім а н д р а.
Алківіад Ти хто такий?
Тімон Тварина, як і ти.
Нехай хробак у тебе серце сточить
За те, що ти з'явивсь переді мною
В людському образі!
Алківіад Хто ж ти? Чому
Так на людей злобишся? Ти ж людина!
Тімон Я мізантроп, мені остило людство.
Якби ти обернувся на собаку,
Тоді б я, може, полюбив тебе.
Алківіад Я впізнаю тебе... Але нічого
Не чув про те, що сталося з тобою.
Тімон І я тебе впізнав... Та більше знати,
Ніж я про тебе досі знав, не хочу.
Іди за сурмами, людською кров'ю
Забарвлюй землю, не жалій багрянцю!
Людський і божий суд — жорстокий. Чом би
Й війні не буть такою?
(Помічає Фріну)
Ця повія,
Що біля тебе, може більше лиха
Накоїти, ніж меч, дарма що вид
У неї ангельський.
Фріна Хай губи в тебе
Згниють, ледащо!
Тімон Але ж я тебе
Не буду цілувати — вся гнилизна
Лишиться при тобі.
Алківіад Як ти змінивсь, Тімоне благородний!
Тімон Як місяць міниться, коли не має
Чим сяяти. От тільки оновитись
Я неспроможний, бо не стало сонць,
Де б я проміння міг собі позичить.
Алківіад Чим я тобі в пригоді можу стати,
Достойний друже мій? Нічим, хіба.
Тімон Мою підтвердиш думку.
Алківіад Яку ж, Тімоне?
Тімон Пообіцяй мені дружбу, але не виконуй своєї
обіцянки. Якщо не пообіцяєш, хай боги покарають тебе, адже ти —
людина! А якщо виконаєш обіцянку, пропади пропадом, бо ти-•
людина!
Алківіад Немало чув я про твоє нещастя.
Тімон його ти бачив, як щасливий був я.
Алківіад його тепер я бачу. А тоді
Було так гарно!
Тімон Як тобі тепер
З цими мандрьохами.
Тімандра Так це і є
Улюбленець Афін, Тімон преславний?
Тімон А ти Тімандра?
Тімандра Так.
Тімон Тож залишайся
й надалі шльондрою. Ті, що з тобою
Збувають час, тебе не люблять. Що ж,
За їхню хіть плати їм болячками!
Години бахурства використовуй —
Готуй для лікарів клієнтів більше,
Рожеволицих юнаків саджай
У ванни й на дієту!
Тімандра Згинь, почваро!
Алківіад Прости його, Тімандро дорога,
Бо замутило горе в нього розум.
Тімоне гідний, мало в мене грошей,
І що не день моє голодне військо
Бунтує проти мене. Гірко чути
Було мені, як прокляті Афіни,
Забувши доблесті твої, забувши
Як ти від ворогів, сусідів наших,
Вітчизну захищав своїм мечем,
Своїм багатством...
Тімон Вдар у барабан
І забирайся геть, прошу тебе!
Алківіад Я друг твій і тебе жалію щиро.
Тімон Як можеш ти жаліть, коли турбуєш?
Я хочу бути сам.
Алківіад Ну що ж, прощай.
Ось трохи злота, на!
Тімон Лиши для себе,
Бо я не їм його.
Алківіад Коли зруйную
Афіни горді.
Тімон А хіба воюєш
Ти із Афінами?
Алківіад Це так, Тімоне,
І є за що.
Тімон Нехай вони загинуть
Від рук твоїх! А потім — згинь і сам!
Алківіад І я? Чому?
Тімон Бо, нищачи поганців,
Ти переможеш і мою вітчизну.
Сховай же гроші. Підійди до мене,
Візьми це золото. І стань чумою,
Тією, що Юпітер насилає,
Коли трутизною повітря повнить
Над грішним містом. Не щади нікого!
Старого за його волосся біле,-
Лихвар він! Бий матрону лицемірну,
Що тільки удає із себе чесну,
А справді — звідниця. Уста дівчат
Хай не зворушують у тебе серце,
Бо перса їх біленькі, що до себе
З віконця заґратованого ваблять
Цікаві погляди чоловіків,
Не вписані до книги співчуття,
Бо зрадою позначені! Дітей,
Що так розчулюють дурних своїми
Усміхненими ямочками, теж
Не обіймай! Вважай за байстрюків,
Що згідно із оракулом двозначним
Тебе заріжуть! Ріж їх без жалю!
Забудь про милосердя! Очі й вуха
Закуй у панцир, захисти надійно
Від зойку матерів, дітей, дівчат,
Від крові, що плямить священні ризи!
Бери це золото, плати солдатам,
Зчини великий бунт! А вдовольнивши
Своє шаленство, згинь і сам! Мовчи!
Іди з-перед очей!
Алківіад У тебе зараз
Є золото? Беру, а від поради
Відмовлюся.
Тімон Відмовишся чи ні,
Будь проклятий богами!
Фріна і
Тімандра Як у тебе
Його багато, дай і нам, Тімоне!
Тімон Є досить, щоб примусити повію
Покинути розпусне ремесло,
А звідницю — покинути розпусниць.
Підставте пелени свої, гей, хвойди!
Не присягайте, вам ніхто не вірить!
Хоч ви умієте клястися так,
Що можете вжахнуть богів безсмертних
І дрожем їх обсипати холодним.
Тож годі присягатися! Про мене,
Живіть розпустою, як і жили!
А як хто-небудь схоче навернуть вас
Побожними словами, будьте з ним
Несхитними в розпусті, заманіть
Його до себе і спаліть його,
І дим його своїм вогнем розвійте!
Не зраджуйте себе! І знов півроку
Турботам протилежним віддавайтесь:
Замощуйте свої покрівлі лисі
Дарами мертвих, з шибениці знятих!
Хіба не все одно? Пишайтесь ними,
Дуріть людей! Блудіть і далі! Лиця
Фарбуйте так, щоб коні в них могли
Загрузнути! До дідька зморшки!
Фріна і
Т'шандра Згода!
Іще добав! Що ж далі? Ми — єй-єй —
Заради золота на все готові!
Тімон Сухоти сійте
В крихкі кістки мужчин! Зігніть їм ноги,
Позбавте їх тіла мужської сили!
Хай надщербиться голос у юриста,
Щоб зрікся він своїх фальшивих позвів
Та причіпок дрібних! Жерців, що плоть
Засуджують, не вірячи самі
Своїм словам, обсипте сивим струпом!
Носи провалюйте, щоб їх і сліду
Не стало в тих, хто причуває тільки
Свій інтерес, а про людський не дбає!
Хай кучері облізуть у зухвальця!
Хай уцілілий на війні хвалько
Зазнає лиха хоч від вас! Усіх
В'яліть і мучте! Висушіть і знищіть
Джерела плідності людської. Ось вам
Ще золото! Всіх погубіть, а це
Хай вас погубить! І самих вас хай
До одного в канавах поховають!
Фріна і
Тімандра Тімоне щедрий, як даєш поради,
То й золота давай!
Тімон Ні, спершу більше
Явіть розпусти й зла! А це — завдаток.
Алківіад Ударте в барабани! На Афіни!
Прощай, Тімоне! Я вернусь до тебе,
Коли свого доб'юсь.
Тімон А я зрадію,
Коли з тобою більше не побачусь.
Алківіад Але ж я зла тобі не заподіяв!
Тімон Неправда: ти хвалив мене.
Алківіад І це
Вважаєш ти за зло?
Тімон Всі так вважають!
Іди ж від мене й забери з собою
Свою ватагу!
Алківіад Ми його дратуєм!
Бий в барабан!
Б'ють барабани. Алківіад, Фріна і Тімандра виходять.
Тімон Чому людину, ситу аж по горло
Людською злобою, ще й голод мучить?
О ти, всесвітня мати!
(Копає землю)
Ти, чиє
Безмірне черево, безмежні груди
Народжують і живлять все живе!
Однаково усіх ти зачинаєш —
І гордеє дитя своє, людину,
Надуту гонором, і чорних жаб,
І синіх змій, і ящірок блискучих,
І хробаків отруйливих безоких,
І все щонайогидніше під небом,
Осяяним вогнем Гіперіона!
Даруй із лона плідного свого
Тому, хто всіх дітей твоїх прокляв,
Той корінець малий! Зсуши родючу
Свою утробу, щоб ніколи більше
Вона людей невдячних не родила!
Плоди вовків, драконів, тигрів, барсів,
Киши потворами, яких ніколи
Ти не показувала мармуровій
Небесній тверді!.. Корінець? Спасибі!
О, висуши свій сік, спали сади,
Спали всі грона і доспілі ниви,
Плугами зорані, де їжу ситу
Й хмільне питво для себе добувають
Твої невдячні діти, в забуття,
У твань затоплюючи світлий розум!
Входить А п є м а н т.
Ще чоловік один! Чума, чума!
Апемант Мене сюди направили. Я чув,
Що ти мене наслідуєш.
Тімон Тебе,
Бо пса не держиш, ба тоді б за приклад
Собі його я взяв. Згори в сухотах!
Щоб ти пропав!
Апемант Це напускне у тебе. Ледве доля
Змінилася — і в жалюгідний розпач
Ти впав. До чого заступ цей? Печера?
Цей рабський одяг? І понурий вигляд?
Твої облесники, убрані в шовк,
Сплять на м'якому, п'ють вино, вдихають
П'янючі пахощі — і їм ні гадки
Про бідного Тімона. Не сором
Оцього лісу, вдаючи злостивая!
Тепер ти сам облесником зробись,
Поправся тим, що знищило тебе!
Схиляй коліна — й хай із тебе шапку
Здимає кожний віддих можновладця!
Хвали найгірші витівки його
Й піднось аж до небес! Адже так само
Колись тебе хвалили, й ти охоче
Усе те слухав і, як той шинкар,
Всіх шахраїв скликав до себе в гості!
Було б доречно, щоб і ти віднині
Став шахраєм, бо тільки розживешся,
І знову все дістанеться плутягам.
Не уподібнюйся до мене!
Тімон Що ти!
До тебе уподібнитись,— то значить
Відмовитись від себе.
Апемант Ти від себе
Відмовився, ще бувши сам собою.
Ти був безумний, а тепер ти дурень.
Як! Ти гадаєш, цей холодний вітер,
Бешкетний твій шафар, сорочку на ніч
Для тебе грітиме? Чи ці дерева
Заїмшені, старіші за орлів,
Слухняними пажами за тобою
Усюди бігатимуть? Прохолодний
Потічок цей, льодком солодким взявшись,
Тобі свіжитиме уранці рот
Після нічної гулянки? Скликай же
Бродяг бездомних, що живуть на світі
Жорстоким небом гнані, голі й босі,
Страшним стихіям віддані на ласку,
Обмежені потребами природи,
Й лестити їм звели — і ти побачиш...
Тімон Що ти дурний. Іди собі.
Апемант Таким
Тебе найбільш люблю я.
Тімон Я ж тебе
Найбільш ненавиджу.
Апемант Але за віщо?
Тімон Що злиднів улещаєш.
Апемант Не влещаю,
А просто говорю, що ти нікчема.
Тімон Нащо шукав мене?
Апемант Подратувати.
Тімон Так тішаться негідники і дурні.
Невже й тебе це тішить?
Апемант Так. А що?
Тімон І ти негідник?
Апемант Якби ти вибрав це життя суворе,
Щоб гордощі приборкати свої,
Ти мав би рацію. Але ж обрав ти
Його несамохіть. Якби не злидень,
Знов паном став би. Бідність добровільна
Переживе непевний блиск багатства,
Бо загодя вже має нагороду.
Цей задоволення не знав ніколи,
А інший має все. Багатство, завжди
Незадоволене,— найтяжча мука,
Незмірно гірша за найгірші злидні,
Що знають задоволення. Нещасний,
Ти побажати можеш тільки смерті.
Тімон Мовчи, бо ти — нещасніший за мене!
Ти зроду раб, не пестила ніколи
Тебе Фортуна ніжно, навпаки —
Ти псом у неї був. Якби судилось
Тобі піднятися, як я піднявся
Відмалечку по всіх щаблях утіх,
Що їх дарує світ недовговічний
Лише тому, хто пасинкам його
Стає володарем, ти б у розпусту
Відразу вкинувся, розтратив юність
У ліжках шльондр і не навчивсь ніколи
Коритись приписам ума залізним,
А тільки б ласощів собі шукав.
А я хазяїном у світі жив
І за цукерню мав його — і стільки
Мене очікувало уст, очей,
Сердець і язиків, що я не знав,
Яке їм діло дати. Був я ними
Укритий так, як дуб зеленим листом;
Та дунула зима — і все воно
Обсипалося геть, і залишився
Я голий під негодою. Мене
Це пригнітило, я-бо знав достаток,
А ти почав своє життя у злиднях,
Загартувався — так чому ж тобі
Людей ненавидіти? Таж ніхто
Тебе не вихваляв. Що ти давав їм?
Якщо ти хочеш проклинать, найперше
Ти батька прокляни за те, що він,
Нещасний голодранець, поєднався
З жебрачкою якоюсь і тебе
Довічним голяком пустив у світ.
Залиш мене! Якби з людей найгіршим
Не народивсь, ти став би шахраєм
І лестуном.
Апемант Ти ще гордишся?
Тімон Так!
Горджуся тим, що я не Апемант.
Апемант А я — що марнотратником не був.
Тімон А я — що залишаюсь ним і досі.
Якби зібрався у тобі одному
Увесь маєток мій, я дав би дозвіл
Тобі повіситись. Іди від мене!
Якби в цім корені життя Афін
Усе вмістилось, я б його отак
Із'їв, як бачиш!
(їсть корінець)
Апемант На! Я хочу твій
Обід поліпшить.
(Дає йому їжу)
Тімон Краще б товариство
Моє поліпшив, геть пішовши.
Апемант Я
Своє поліпшу, як без тебе буду.
Тімон Ні, тільки залатаєш. Я цього
Тобі й бажаю.
Апемант .,. А чого Афінам
їи поОажав?
Тімон Щоб вихором нищівним ти промчав!
Як-хочеш, розкажи там, що у мене
Є золото. Ти бачиш — ось воно.
Апемант Воно тут ні до чого.
Тімон Навпаки:
Врно тут спить і людям зла не робить.
Апемант Де ти ночами спиш, скажи, Тімоне?
Тімон Під тим, що зверху.
А де ти, Апеманте, вдень їси?
Апемант Там, де мій шлунок знайде для себе поживу.
А краще сказати — де я можу із'їсти її.
Тімон Якби отрута слухалась мене і знала, чого я хочу!
Апемант Куди б ти направив її?
Тімон Присмачити твої страви.
Апемант Ніколи в житті не знав ти середини, а самі тіль-
ки крайнощі. Коли ти ходив у золоті, напахчений, люди сміялися
над твоєю надмірною делікатністю. Ставши голодранцем, ти втра-
тив її, і тепер тебе зневажають за її відсутність. Ось тобі гни-
личка, з'їж!
Тімон Я не їм того, що ненавиджу.
Апемант Ненавидиш гнилиці?
Тімон Авжеж, вони так само липнуть, як і ти оце до
мене.
Апемант Якби ти раніше зненавидів своїх липких лесту-
нів, то сьогодні більше б любив себе самого. Чи доводилось тобі
знати марнотратця, якого б любили й тоді, коли він розвіяв своє
багатство?
Тімон А бачив ти, щоб любили когось без того багат-
ства, про яке ти говориш?
Апемант Мене.
Тімон Я розумію: ти мав чим годувати собаку.
Апемант Хто, по-твоєму, найбільше в світі скидається на
твоїх облесників?
Тімон Жінки. Але чоловіки, чоловіки-це сама облес-
ність! Що б ти зробив зі світом, Апеманте, якби він був у твоїй
Апемант Віддав би диким звірам, щоб звільнити його від
людей.
Тімон А може, ти хотів би й сам зникнути як людина
разом з іншими людьми й залишитися звіром серед звірів?
Апемант Хотів би, Тімоне.
Тімон От де звірячий гонор! Нехай же боги задоволь-
нять твоє бажання! Якби ти був лев, лисиця ошукала б тебе. Якби
ти був ягня, лисиця з'їла б тебе. Був би ти лисиця, лев запідо-
зрив би тебе, навіть якби тебе обвинуватив Осел. Був би ти осел,
твоє глупство не давало б тобі спокою, а жив би ти тільки для
того, щоб дістатись на снідання вовкові. Якби ти був вовк, твоя
зажерливість мучила б тебе, і ти важив би своїм життям заради
обіду. Був би ти єдиноріг, тебе згубили б гордість і шаленство,
і ти сам став би жертвою власної лютості. Був би ти ведмідь,
тебе забив би кінь. А якби ти був кінь, тебе зловив би леопард.
Був би ти леопард, ти був би родич лева, і плями цієї споріднено-
сті стали б вироком для твого життя. Безпеку ти знайшов би тіль-
ки в якомусь глухому місці, а захистом тобі була б утеча. Якою
твариною можеш ти стати, не підкорившись іншій тварині? І якою
твариною ти вже став, коли не бачиш, як ти програєш від такого
перетворення!
Апемант Якби ти захотів потішити мене своєю розмовою,
ти не міг би вибрати кращої нагоди. Афінська республіка оберну-
лась на ліс, повний звірів.
Тімон Отже, осел зумів проломити стіну, якщо ти опи-
нився за містом?
Апемант Он ідуть поет і живописець: нехай товариство
їхнє стане чумою для тебе! Я боюся зарази і краще піду геть.
Коли мені більше нічого буде робити, я знов загляну до тебе.
Тімон Коли на світі не зостанеться нікого, крім тебе,
будь ласка. Я б радше погодився стати собакою жебрака, ніж
Апемантом.
Апемант Ти йолоп з йолопів!
Тімон Якби ти був
Чистіший трохи, я б на тебе плюнув.
Апемант Чума тобі! Тебе вже й лаять гидко!
Тімон 3 тобою поряд і мерзотник — ангел.
Апемант Твоя розмова — гірша за проказу.
Тімон Як тільки вимовлю твоє наймення,
Мені кортить ударити тебе —
От тільки рук не хочеться поганить.
Апемант Нехай від слів моїх вони відсохнуть!
Тімон Коростяве поріддя, геть від мене!
Мене аж лють бере, що ти не здох,
Аж нудить, як на тебе подивлюся!
Апемант Бодай ти луснув!
Тімон Геть, нудний плутяго!
Мені на тебе й камінь жаль потратить!
(Кидає на нього камінь)
Апемант Тварюка!
Тімон Раб!
Апемант Жаба!
Тімон Шахрай! Шахрай! Шахрай!
Як я ненавиджу цей світ фальшивий!
Мені нішо у нім не любе, навіть
І те, що найпотрібніше. Пора
Собі могилу викопать, Тімоне.
Засни тут, де об камінь надмогильний
Щоденно битиметься пінне море,
І їдко в епітафії своїй
Життя людини висміять зумій.
(Дивиться на золото)
О ти, ласкавий царевбивцю, люба
Розлуко між батьками та синами
Неправоложними! О світлосяйний
Сквернителю Гіменового ложа,
Що плям не знає! О хоробрий Марсе!
О вічно юний, свіжий закоханче,
Що теплим променем священний сніг
Розтоплюєш на лоні у Діани!
Видиме божество, що можеш навіть
Найнеможливіші єднати речі
В тісних обіймах! Ти, що розмовляєш
Усіми мовами про все на світі!
Випробнику сердець! О, уяви,
Що люди, ці раби твої, повстали!
Посій між ними силою своєю
Пекельний розбрат, цілий світ віддай
Під владу звірів!
Апемант Хай і так, та тільки
Не за мого життя. Я розкажу,
Що в тебе злото є — і незабаром
Тебе обступлять люди.
Тімон Люди?
Апемант Так.
Тімон Благаю, йди звідсіль! '
Апемант Живи, втішайся
Своїми злиднями!
Тімон А ти живи
Так само, як і жив, і здохни так!
Апемант виходить.
Я з ним поквитувавсь. Ізнов якесь
Поріддя людське? їж, Тімоне, їж
І проклинай усіх!
Входять розбійники.
1-й розбійник Звідки в нього може бути золото? Це, мабуть,
залишки, крихти його колишнього багатства. Він же й у чорну
тугу вкинувся тільки через те, що в нього не стало золота й друзі
відвернулися.
2-й розбійник Подейкують, що в нього є великий скарб.
3-й розбійник Давайте вивіримо його. Якщо він не дорожить
золотом, то зразу віддасть його нам. Але як ми доберемось до
скарбу, коли він труситься над ним?
2-й розбійник Певна річ! Воно в сховку, не носить же він його
з собою.
1-й розбійник Чи це не він?
Всі Де?
2-й розбійник 3 усього видно, що він.
3-й розбійник Все так, як оповідають.
Всі Добридень, Тімоне!
Тімон Що, злодії?
Всі Не злодії — солдати.
Тімон І перше, й друге, і сини жінок.
Всі Ні, ми не злодії, ми простб люди.
Що в скруті опинилися.
Тімон Одну
Ви скруту знаєте: чим більше з'їсти!
Так чом же мучитесь? Адже в землі
Коріння досить. Пройдете із милю,
Побачите не менш як сто джерел,
Дуби у жолудях, густу шипшину
У пурпурових ягодах. Природа,
Як щедра господиня, вам готує
На кожному кущі багатий стіл.
То де ж та скрута, де?
1-й розбійник Ми не худоба,
Ми не птахи й не риби, щоб живитись
Травичкою й плодами та водою.
Тімон А також не тваринами, й птахами,
И не рибою: людей ви звикли їсти!
І все ж я вдячний, що не потайні
Злодії ви, що образу святого
Не маєте, бо в нас злодюг найбільше
Серед служителів закону й віри.
Беріть же золото, злодюги підлі!
Хмільною кров'ю виногрон упийтесь,
Аж поки й вашу кров гарячка спінить
й від зашморга врятує вас. Не вірте
Ні лікарям, ні лікам їх отруйним:
Вони вбивають більш людей, ніж ви
Грабуєте. Грабуйте ж і вбивайте!
Щоденно злочини творіть, творіть —
Це ваше ремесло! Я наведу
Вам приклади злочинства. Сонце — злодій.
Бо силою могутньою тяжіння
Грабує океан. І місяць теж
Крадій відомий — він бліде проміння
У сонця краде. Океан так само
Не менший злодій: вал його хибкий
В сльозах солоних місяць розчиняє.
Так само і земля: вона ж бо родить
І вигодовує усіх послідом,
Украденим у звірів та людей.
Все краде, все! Закон — вузда і бич
Для вас — проте сам краде безборонно,
Бо він же наймогутніший. Самих
Себе зненавидьте! Ідіть! І крадьте
Один у одного! У мене є
Ще золото, беріть! Горлянки ріжте!
Всі, хто б не стрівся вам, такі ж злодюги!
Мерщій же до Афін! Громіть крамниці!
Весь крам, що є в них, крадений. Глядіть,
Щоб золото, одержане від мене,
Не відвернуло вас від грабежу!
Нехай воно погубить вас усіх!
Амінь!
(Іде в печеру)
3-й розбійник Він замалим не умовив нас покинути моє ремес-
ло, коли закликав триматись його.
1-й розбійник Але ж він давав нам свої поради з ненависті
до людей. А до наших таємних справ йому байдуже.
2-й розбійник Я повірю йому, як ворогові, і покину своє ре-
месло.
1-й розбійник Давайте спершу діждемо миру в Афінах. Мож-
на стати чесним коли завгодно — і в найгірші часи.
Виходять.
Входить Ф л а в і й.
Флавій О небо!
Невже цей жалюгідний чоловік —
Хазяїн мій Тімон? Як підупав він!
Чудесний пам'ятник прекрасних діл —
І де поставлено! Як відмінила
Страшна нужда його високий образ!
О що за підла, нелюдська наруга —
Шляхетного занапастити друга!
Немов для наших писана часів
Та заповідь: "Любіте ворогів!"
Коли любить, то ворога такого,
Відвертого, але не потайного!
Він дивиться в мій бік... Свою печаль
Я виллю перед ним. Він мій господар,
І я служитиму йому, як перше.
Тімон виходить з печери.
Мій любий пане!
Тімон Геть! Ти хто?
Флавій Невже
Мене забули ви?
Тімон Чому питаєш?
Я всіх людей забув. Якщо себе
Ти звеш людиною — й тебе забув я.
Флавій Я чесний, бідний ваш слуга.
Тімон Тоді
Тебе не знаю я. Не бачив я
Навколо себе чесних. В домі в мене
Були самі негідники. Вони
Мерзотникам служили біля столу.
Флавій Богам відомо,
Що жоден так не співчував слуга
Своєму панові, як я вам нині.
Тімон Що? Ти заплакав? Підійди. Люблю я
Тебе за те, що жінка ти, що зрікся
Чоловіків із кременю, що плачуть
Від сміху лиш та похоті: заснув
Жаль у серцях. Настали дивні роки:
Не жаль, а регіт зрошує нам щокиї
Флавій Впізнайте ж ви мене, прошу вас, пане!
Повірте щирості моїй! І поки
Мої убогі засоби дозволять,
По-давньому я буду вам служити.
Тімон Невже у мене справді був слуга
Такий надійний, щирий, добросердий?
Зворушив ти мою бентежну душу!
Дай глянути в лице тобі. Так, так,
Ти народивсь од жінки.
Простіть мені, боги одвічно мудрі,
Мій безоглядний поспіх! Я знайшов
Одну людину чесну — лиш одну,
Застерігаю вас! — одну-єдину,
І це — слуга мій. Як би я хотів
Зненавидіти всіх людей на світі!
А ти — ти викупив себе. Всіх інших,
Крім тебе одного, я проклинаю!
Мені здається, чесність у тобі
Переважає розум, ти-бо міг би,
Тімона зрадивши, знайти скоріше
Для себе іншу службу. Бо нерідко
В дім іншого хазяїна в'їжджають
На шиї першого. Скажи по правді —
Бо навіть найправдивішому слову
Я не повинен вірити — чи в тебе
Під добротою не таїться хитрість,
Або корисливість, або хабарство?
Чи це не подарунок багача,
Що хоче вдвадцятеро більш одержать?
Флавій Ні, мій достойний пане! Пізно ти
З підозрою і сумнівом спізнався.
Якби це сталося у дні забав,
А не тепер, коли ти вбогий став!
Обов'язок привів мене сюди,
Любов і відданість душі прекрасній,
Турбота про житло твоє та їжу.
Повірте, мій господарю шановний,-
Всі блага, що судилися мені
Тепер або в майбутньому, охоче
Віддав би я за те, щоб знов до вас
Вернулися багатство і могутність,-
І то була б мені найкраща плата.
Тімон Поглянь сюди, о ти, єдиний чесний
На світі чоловік! Ось плата! На!
Від бідності моєї скарб тобі
Боги подарували. Йди, живи
У щасті та багатстві! Я умову
Єдину ставлю: сторонись людей,
Всіх проклинай, усіх ненавидь! Викинь
Із серця жаль! Хай спершу м'ясо злізе
У жебрака із ребер, поки ти
Йому даси шматок! Собакам кидай
Те, в чім відмовив людям! Хай в'язниці
Людей ковтають! Хай борги в ніщо
їх обертають! Хай всі люди стануть
Як всохлий ліс, і хай невірну кров їх
Сухоти ссуть! Прощай! Живи щасливо!
Флавій Я краще тут зостанусь — тішить вас.
Тімон Іди звідсіль, якщо клятьби не любиш,-
І, поки не зазнав біди-печалі,
Минай людей і будь від мене далі!
Виходять у різні боки.