Тіт Андронік

ДІЯ П'ЯТА
СЦЕНА 1
Рівнина поблизу Рима.
Входять із барабанами й знаменами Луцій і готи.
Луцій Надійні воїни і вірні друзі!
Великий Рим листи мені прислав
Про те, як там ненавидять тирана
І як нас дожидають нетерпляче.
Тож гідні будьте величі своєї,
Нікого не щадіть і не прощайте.
За кривди всі, яких завдав вам Рим,
Потрійно ви сьогодні відплатіть.
1-й гот Хоробрий паростку звитяжця Тіта,
Чиє ім'я страхало всіх, а нині
Втішає нас, чиє геройство славне
Невдячний Рим зневажив нерозумно!
За нас будь певен: всюди за тобою
Полетимо, немов у день жаркий
За маткою в поля кусючі бджоли,
Й відплатимо за все Таморі клятій.
Готи Що він сказав, те кажемо і ми.
Луцій Я щиро дякую тобі і всім вам.
Кого веде сюди цей дужий гот?
Входить гот, ведучи Арона з немовлям на руках.
2-й гот На хвилю я від війська відійшов
Оглянути руїни монастирські,
Але не встиг спинити погляд пильний
На цій давно занедбаній будівлі,
Як з-під стіни почувся плач дитини.
Я кинувся туди й таке побачив —
Хтось гамував дитя і говорив:
"Цить, шибенику смаглий: колір твій
Виказує, чиє створіння ти.
Якби на матір схожий був, то міг би,
Негіднику малий, державцем стати.
Але якщо корова і бугай
Молочно-білі, в них теля ніколи
Не буде чорним. Цить! — провадив далі.-
Я готу вірному тебе віддам.
Дізнавшися, що ти дитя цариці,
Як рідного, тебе пригорне він".
Добувши меч, до нього я метнувсь,
Напав зненацька і привів сюди,
Щоб тут належно повелися з ним.
Луцій Достойний готе, це — живий диявол,
Це він відтяв Андронікову руку.
Цей перл імператрицю вашу тішив,
А це — їх пристрасті ганебний плід.
То де ти мав сховати, вирлоокий,
Подобу вражої своєї пики?
Чого мовчиш? Ти що, оглух? Ні слова?
Повісьте мавра на оцей сучок,
А поруч хай повисне байстрючок.
Арон Не руш його! Бо царська в нього кров.
Луцій Поганий плід — у батька весь пішов.
Дитя повісьте першим. Батько ж хай
Побачить, як синочку прийде край.
Драбину!
Приносять драбину, на яку змушують лізти Арона.
Арон Пожалій дитя, прошу!
Імператриці відішли його.
Як зробиш це — відкрию таємницю,
Яка тобі в пригоді має стати.
Як ні — мовчу. Хай буде те, що буде.
А вас хай люта помста не забуде.
Луцій Кажи. Коли мене задовольниш,
Він житиме. Про нього я подбаю.
Арон Будь певен, я тебе задовольню!
Мої слова твою покрають душу,
Вони — про ґвалтування й різанину,
Нічні злочинства, підступи огидні,
Ганебні змови, зрадництва, про зло
Таке, що й чути болісно про нього.
Це все з собою заберу в могилу,
Якщо живим не лишиться дитя.
Луцій Кажи — залишиться живим дитя.
Арон Клянись, що житиме. Тоді почну.
Луцій Ким поклястись? Не віриш ти в богів,
То як же ти моїй повіриш клятві?
Арон Що з того, що не вірю? Знаю я
Однак, що ти побожний чоловік,
Тобі властиве те, що зветься совість;
Попівських вигадок та церемоній
Дотримуєшся пильно ти, я бачив.
Тож поклянись.
(Убік)
Чудово знаю й те,
Що дурень забавку за бога має.
Додержить він обітниці, якої
Від нього вимагаю.
(Вголос) і
Тож клянись
Тим самим богом, хто б не був той бог,
Перед яким схиляєшся в шанобі,
Дитину врятувати й прихистити,
Інакше я нічого не відкрию.
Луцій Клянуся богом: буде так, як хочеш.
Арон йому Тамора мати, батько — я.
Луцій її розпусна хіть не знає меж!
Арон О Луцію! Це справжня доброчинність
Супроти того, що скажу я ще.
її сини убили Бассіана,
Твою сестру збезчестили, язик
їй вирвали і руки відрубали —
Отак вони її причепурили.
Луцій Мерзотнику! Причепурили, кажеш?
Арон О так, її умили й прикрасили —
Забава для обох була чудова.
Луцій О хижі варвари, такі ж, як ти!
Арон Це правда, я поради їм давав,
А мати хтивим духом наділила:
Так певна карта ставку виграє.
А кровожерливість у них від мене:
Так пес хапає ворога за горло.
Чого я вартий — хай діла покажуть:
Твоїх братів до ями я привів,
Де Бассіан скривавлений лежав;
Я написав листа, якого Тіт
Знайшов у лісі, я сховав там скарб,
З Таморою й дітьми уклавши спілку.
Хіба зробилося тобі на лихо
Хоч щось, до чого б не доклав я рук?
Підступно Тіту руку я відтяв,
Вас ошукав, а потім відійшов,
І серце ледь не луснуло від сміху.
Я підглядав крізь шпарочку в стіні,
Як він одержав голови синів,
Як він ридав,— я реготав так сильно,
Що умивався, як і він, слізьми.
Коли я розповів про цю розвагу
Таморі, в захваті вона була
І двадцять раз мене поцілувала.
Гот Говорячи про це, не червонієш?
Арон Так, як у приказці: мов чорний пес.
Луцій Не жаль тобі, що ти таке робив?
Арон Жаль, що не встиг зробити значно більше.
І нині проклинаю кожен день
(Хоч небагато днів таких було),
Коли не вкоїв хоч якогось лиха:
Не вбив кого чи вбивства не задумав,
Не зґвалтував чи не сприяв насильству,
Не звинуватив марно, не посіяв
Смертельної між друзів ворожнечі,
Не попсував скотини бідняку,
Стодоли чи хліва не підпалив,
Аби слізьми гасили хазяї.
Я часто трупи виривав з могил,
Перед дверима друзів ставив їх,
Як ті про горе майже забували;
На шкірі трупа, мовби на корі,
Я вирізав ножем такі слова:
"Хай туга не вмира, хоч я помер".
Я тисячі паскудств устиг вчинити,
Так хвацько їх робив, як чавлять мух,
Але ніщо так серця не гнітить,
Як те, що не вчиню ще тисяч сто їх.
Луцій Спускайте чорта; вмерти не повинен
Раптовою легкою смертю він.
Арон Як є чорти, хотів би чортом бути,
Щоб жити і горіть в огні незгаснім,
Щйб ваше товариство в пеклі мати
И болюче мордувати досхочу!
Луцій Заткніть чортячу пельку, хай мовчить.
Входить гот.
Гот До нас прибув із Рима посланець,
З тобою хоче стрітися негайно.
Луцій Нехай заходить.
Входить Емілій. *
Привіт, Емілію! Які новини?
Емілій Шановний Лущю, достойні готи!
Вам римський імператор шле вітання,
А що йдете ви збройно — хоче він
Здійснить переговори в домі Тіта.
Якщо заручники потрібні вам,
Вони до вас прибудуть незабаром.
1-й гот Що скаже полководець?
Луцій Заручників хай імператор дасть
Моєму батькові та дядьку Марку.
Ми прийдемо. Рушаймо!
Виходять.
СЦЕНА 2
Рим. Перед будинком Тіта.
Входять переодягнені Тамора, Хірон і Деметрій.
Тамора В похмурому та дивному вбранні
З'явлюсь раптово перед Тітом я.
Скажу: я, пеклом послана відплата,
З ним спільно покараю ворогів.
Постукайте, де, кажуть, він сидить,
Нечувану вигадуючи помсту,
І поясніть йому — прийшла Відплата
Допомогти за кривди розквитатись.
Стукають.
Тіт відчиняє двері.
Тіт Хто потривожив роздуми мої?
Це витівка, щоб відчинив я двері
Й геть вилетіли замисли сумні,
Й звелися нанівець мої старання?
Ні, марнг*хитрощі: все, що задумав,
Погляньте, кров'ю написав своєю
І те, що тут написано, здійсню.
Тамора Прийшла до тебе я поговорити.
Тіт Ні слова. Чим я мову увиразню,
Коли руки позбавлений? Тобі
Нерівня я. Тому прошу, помовч.
Тамора Мене пізнавши, так би не казав,
Тіт Не збожеволів я: впізнав тебе,
Засвідчують обрубок цей і кров,
Засвідчують мої стражденні зморшки,
Засвідчують день лютий, ніч нестерпна,
Засвідчують печалі, що тебе
Я добре знаю: ти імператриця.
Чи не по другу руку ти прийшла?
Тамора Знай, страднику: я не імператриця.
Вона твій ворог, я — твій щирий друг,
Пекельним царством послана Відплата,
І хочу, щоб шуліка дум твоїх
Лишив тебе і недругів терзав.
Спустись, вітай мене на цьому світі,
Порадьмося про вбивство і про смерть.
Нема такої схованки, печери,
Пітьми глухої, млистої долини,
Де б заховалося криваве вбивство,
Гидке насильство,— скрізь їх віднайду
й жаске ім'я прошепочу: Відплата!
Його почувши, кривдники тремтять.
Тіт То ти Відплата? Й послано тебе
Терзати лютих ворогів моїх?
Тамора Так! Тож зійди і привітай мене.
Тіт Спочатку послугу мені зроби.
З тобою тут Убивство і Насильство.
Тож доведи, що ти Відплата,— їх
Потни чи колісницею зімни,
Тоді прийду й твоїм візничим стану.
І полечу з тобою круг землі.
Дістань ще прудконогих вороних,
Щоб добре мчала помсти колісниця,
Знаходячи негідників усюди;
Як їхні голови її наповнять,
Тоді зійду і поруч побіжу,
Як пішаниця-раб, як скороход,-
Від тої хвилі, як Гіперіон
На сході з'явиться — і до тієї,
Коли увечері потоне в морі.
Так тяжко працюватиму щодня.
Чи знищиш ти Убивство і Насильство?
Тамора Мої це слуги, скрізь вони зі мною.
Тіт Твої це слуги? Але ж як їх звуть?
Тамора Убивство і Насильство — так їх звуть
За те, що кривдників таких карають.
Тіт Як схожі на синів імператриці!
А ти — на неї! Люди ми земні,
Нікчемний та оманливий наш зір.
Іду до тебе я, Відплато світла!
Як вдовольнить тебе одна рука,
Тебе негайно нею обійму.
Тіт нагорі виходить.
Тамора Цілком до речі нам це божевілля:
Надалі, що б йому я не казала,
Мене підтримаєте красномовством.
Тепер мене він за Відплату має.
Зміцнивши в нім цю божевільну думку,
Його умовлю Луція покликать
І, поки будемо бенкетувати,
Я вигадаю хитрість незвичайну,-
Щоб розігнати нерозважних готів
Чи посварити з полководцем їх.
Ось Тіт іде, я мушу грати роль.
Входить Т і т.
Тіт Я довго був нещасним через тебе.
Заходь, страхітна, в мій скорботний дім!
Ласкаво прошу, Вбивство та Насильство.
Яка подібність до імператриці
Й синів її! Бракує тільки мавра.
Чи не було такого чорта в пеклі?
Я добре знаю, що імператриця
У супроводі мавра ходить скрізь,
І, щоб її належно зобразити,
Такого чорта мати необхідно.
Але заходьте. Що робити будем?
Тамора Те, що накажеш. Слухаєм тебе.
Деметрій Убивцю покажіть — вмить розквитаюсь.
Хірон Ви покажіть мені ґвалтівника,
Моє покликання — його скарати.
Тамора Я тисячі негідників таких
Нещадно і жорстоко відплачу.
Тіт Злочинні римські вулиці огляньте.
Шановне Вбивство, двійника свого
Побачиш — тни його, убивця він.
Якщо тобі, Насильство, пощастить
Знайти цілком подібного до себе,
Рази його; він підлий ґвалтівник.
Йди з ними. У дворі державнім стрінеш
Імператрицю в супроводі мавра,-
її впізнаєш: вся така ж, як ти,
На тебе схожа з голови до п'ят,
Благаю, смертю лютою скарай
Обох,— вони нам лихо принесли.
Тамора Все здійснимо. Ти добре нас навчив.
Та будь ласкавий, Тіте, і пошли
По Луція, свого звитяжця-сина:
На Рим веде він войовничих готів.
В твій дім хай завітає на бенкет,
І, поки святкуватимете з ним,
Я приведу Тамору і синів,
І цезаря, всіх ворогів твоїх,-
Нехай пощади просять на колінах,
А ти як слід натішишся над ними.
Що скаже Тіт про наміри такі?
Тіт Мій брате Марку! йди сюди мерщій!
Входить М а р к.
Тебе до Луція послати хочу,
Його між готів треба розшукати;
Нехай до мене прийде і з собою
Всіх найзначніших готів приведе,
А воїнів хай в таборі залишить.
Скажи, що імператор і Тамора
Тут бенкетують і що мас він
Бенкетувати з ними. Хай це зробить,
Коли шанує батькове життя.
Марк Я все зроблю й негайно повернусь.
(Виходить)
Тамора А я піду обіцяне здійснити,
І слуги хай мої ідуть зі мною.
Тіт Ні, хай вони зостануться зі мною,
А ні — то брата поверну назад
І помсту всю на Луція полишу.
Тамора
(стиха, до синів)
Що скажете? Зостаньтесь, певно, з ним,
А я до цезаря піду тим часом
І розповім, що вдався жарт мені.
Годіть йому, кажіть слова приємні,
Всяк забавляйте, поки я вернусь.
Тіт
(убік)
Я знаю їх, хоч їм здаюсь причинним.
Самі себе поможуть обдурити
Пекельні пси і їхня клята сука.
Деметрій Нехай щастить! Ми лишимося тут.
Тамора Прощай, Андроніку! Відплата йде —
Для ворогів настане чорний день!
Тіт Настане! Прощавай, Відплато мила!
Тамора виходить.
Хірон Скажи, старий, що маємо робити?
Тіт Для вас роботи знайдеться доволі.
Кай, Публій, Валентин! Сюди мерщій.
Входять Кай, Публій і Валентин.
Публій Що хочеш?
Тіт Знаєш цих?
Публій Сини Тамори.
їх імена — Деметрій і Хірон.
Тіт Тю, Публію! Ти дуже помилився.
Вони Убивством та Насильством звуться,
Тому в'яжи їх, Публію шановний;
Скрутіть їм руки, Каю, Валентине.
Цієї миті я давно чекав
І дочекавсь. Міцніше ЇХ в'яжіть,
Заткніть роти, якщо почнуть кричати.
(Виходить)
Хірон Не смійте! Ми сини імператриці.
Публій Тому й виконуєм наказ. Роти
Позатикайте їм, нехай мовчать.
Він добре зв'язаний? В'яжіть міцніш!
Входять Тіт із ножем в руках і Л а в і н і я з мискою.
Тіт Глянь, доню, пов'язали ворогів.
Роти позатикали? Хай мовчать
Та слухають мої страшні слова.
Негідники Деметрію й Хіроне!
Ви скаламутили джерельну воду,
Змішали літо красне й люту зиму,
її убили мужа, а за це
Безвинно страчено ЇЇ братів,
Мене руки позбавили на глум,
їй дві руки, язик і найдорожче —
Жіночу цноту — знівечили хижо,
Мерзотники, бездушні лиходії.
Якби дозволив, що сказали б ви?
Пощади б не наважились просити.
То знайте ж, як вас мордувати буду.
Рукою, що лишилася, протну
Горлянки вам. Триматиме цю миску
Дочка обрубками своїми. Кров
У миску виціджу я з вас. Тамора
Зі мною тут бенкетувати має,-
Так ось: кістки на борошно змелю
Й, зміщавши з кров'ю, приготую тісто,
А з нього виліплю два пироги;
Це для голів мерзенних дві труни.
Нехай повія, мати ваша грішна,
Ковтає власну плоть, немов земля.
Я на такий бенкет її покликав,
Щоб тут почастувати як належить.
Дочку мою покривджено ще гірше,
Ніж Філомелу,— гірше Прокни мщу.
Готуйтеся! Лавініє, сюди:
Збирати будеш кров. Коли сконають-
Зітру на порох їхні кості кляті,
З гидкою кров'ю мливо замішу
І голови в це тісто запечу.
(Перерізає їм горлянки)
Ідіть усі, допоможіть мені
Бенкет приготувати. Мусить бути
Кривавіший він за бенкет кентаврів.
Тягніть їх. Кухарем я буду сам,
їх до приходу матері зготую.
Виходять, несучи трупи.
СЦЕНА З
Там же. Павільйон. Накриті столи.
Входять Луцій, Марк і готи з полоненим Ароном. Слуга несе
Аронову дитину.
Луцій Коли мій батько хоче, дядьку Марку,
Щоб я прибув до Рима, я скоряюсь.
1-й гот 3 тобою ми, що б доля не послала.
Луцій Візьми, мій дядьку, мавра-нечестивця —
Це мстивий тигр, диявол проклятущий.
Закуй в кайдани, їсти не давай,
Аж поки не побачить він Тамори,
Щоб викрити її гидкі злочинства.
І перевір, чи засідка міцна,-
Боюся, цезар щось лихе задумав.
Арон Мені нашіптує прокльони чорт
І спонукає вилити в слова
Отруйну злість, що серце розриває!
Луцій Геть, хижий псе, проклятий лиходію!
Допоможіте вивести його.
Готи з Ароном виходять.
Звучать фанфари.
Фанфари! Отже, цезар недалеко.
Входять Сатурній, Тамора, трибуни, сенато-
ри та і н ш і.
Сатурнія Що? Не одне хіба на небі сонце?
Луцій Що з того, що себе ти сонцем звеш?
Марк Шановні, припиніть безглузді чвари,
Ми тут порозуміємося мирно.
Бенкет готовий — Тіт про все подбав,
Щоб зустріч наша гарно закінчилась,
Щоб мир, любов і благодать у Римі
Запанували. Всіх прошу до столу.
Сатурнін Чудово, Марку.
Звучать гобої. Всі сідають до столу.
Входять Т і т, одягнутий кухарем, Л а в і н і я під покривалом, малий Лу-
ків та Інші. Тіт розставляє страви на столі.
Тіт Вітаю цезаря, й Тамору грізну,
І Луція, і войовничих готів,
Усіх вітаю. Частування скромне,
Та прошу не погребувати ним.
Сатурнін Андроніку, ти нащо так убрався?
Тіт Хотілось якнайкраще догодити
Твоїй величності й імператриці.
Тамора Тобі ми дуже вдячні, любий Тіте.
Тіт Були б, якби моє пізнали серце.
Владарю, поясни мені таке:
Чи слушно розлютований Віргіній
Зробив, убивши власною рукою
Дочку, яку позбавили дівоцтва?
Сатурнін Напевне — слушно.
Тіт Поясни — чому?
Сатурнін Навіщо жити зганьбленій навіки?
Щоб тільки серце батькове ятрити?
Тіт Так, переконливий і сильний доказ,
Живий для мене приклад. Це нестерпно,
Але вчинити мушу я так само.
Нехай з ганьбою вмре моя печаль!
(Убиває Лавіиію)
Сатурнін Що ти зробив? О нелюд, лиходій!
Тіт Убив, осліпнувши від сліз по ній.
Як і Віргіній, люто я страждаю;
Причин у мене більше, ніж у нього,
Вчинити так. Що мало буть — збулось.
Сатурнін її збезчестили? Хто це зробив?
Тіт їж. На столі смачних багато-див.
Тамора О жах! Батьки вбивають власних донь.
Тіт Хіба це я? Деметрій і Хірон
Збезчестили її, втяли язик
Скалічили моє дитя навік.
Сатурнін Йдіть, приведіть сюди обох мерщій.
Тіт Не треба. З них спекли пиріг смачний,
І он його смакує ласо мати,
Плоть власну поїдаючи завзято.
Це правда. Мій засвідчить гострий ніж.
(Убиває Тамору)
Сатурнін Страшний вчинив ти злочин. То умри жі
(Убиває Тіта)
Луцій Смерть батька може споглядати син?
Ні! Кров за кров! Прийшов і твій загин.
(Убиває Сатурніна)
Загальне сум'яття. Марк, Луцій та їхні прибічники піднімаються по сходах Ті-
тового будинку.
Марк Ви, скорбні люди, римляни понурі,
Розрізнені ворожістю, неначе
Буранами й вітрами зграя птахів!
О дайте вас навчу, як поєднати
Розсипане колосся в цілий сніп,
Розбиті члени у єдине тіло,
Щоб сам собі отрутою не став
Рим, що йому скоряються держави,
Щоб, наче покидьок нещасний, він
В одчаї самогубства не вчинив.
Коли старечі зморшки й сиві скроні,
Які про досвід мій надійно свідчать,
Не спонукають слухати мене,-
(до Луція)
Тоді розказуй Риму, друже, ти,
Так, як колись врочисто предок наш
Оповідав засмученій Дідоні
Про ту страхітливу вогненну ніч,
Капи взяли підступні греки Трою;
Скажи, який нас чарував Сінон,
Хто ввіз фатальний пристрій і завдав
Громадську рану нашій Трої — Риму.
Не кремінь серце в мене і не криця —
Чи розповім про горе так, щоб сльози
Не затопили раптом красномовства,
Щоб не завадив їх рясний потік
Якраз тоді, коли почнуть слова
Пробуджувати ваше співчуття.
Ось полководець, слухайте його,
А я постою мовчки і поплачу.
Луцій Шановні, хочу я, щоб знали ви:
Брат імператора підступно вбитий
Хіроном і Деметрієм. Вони
Збезчестили Лавінію сердешну,
За їхній злочин стратили безвинно
Братів моїх, старечі сльози батька
Зневаживши й відтявши славну руку,
Що захищала Рим від ворогів.
А потім вигнано мене із міста.
Замкнулась брама. Гірко я ридав,
йдучи до ворогів по допомогу.
В моїх сльозах втопилась їх ворожість,
Вони мене, як друга, обняли.
Хай буде вам відомо: я, вигнанець,
Добробут Риму кров'ю захищав,
Відводячи від нього враже вістря,
Відважно меч спрямовував на себе.
Ви добре знаєте, я не хвалюся,
Мої рубці підтверджують безмовно,
Що правду я кажу — і тільки правду.
Гаразд. Пробачте. Щось я відхилився,
Свої заслуги славлячи. Мовляв,
Не хвалять люди —сам себе похвалиш.
Марк Ще я скажу. Ось бачите дитя?
Народжене Таморою воно
Від #авра нечестивого, призвідця
Й вершителя нечуваних нещасть.
Живий мерзотник. Тут він, в домі Тіта,
І перед вами сам усе засвідчить.
Тепер судіть, чи міг не відплатити
За ці страшні нестерпні кривди Тіт?
Не зніс би їх ніколи жоден смертний.
Що скажете тепер, почувши правду?
Як схибили ми в чомусь — поясніть,
І з місця, де нас бачите в цю мить,
Андроніків сумні нещасні рештки
Рука в руці поринуть стрімголов,
Розтрощать мозок об камінну твердь,-
Наш рід своє припинить існування.
Кажіть. Осудите хоч словом нас —
Ми вдвох додолу кинемося враз.
Емілій Зійди до нас, поважний римський муже,
За руку імператора зведи,
Наш імператор — Луцій! Певен я,
Що жде його загальне обрання.
Всі Живе хай Луцій, Риму імператор!
Луцій, Марк та інші сходять униз.
Марк
(до слуг)
Ідіть, ідіть в сумну оселю Тіта
І мавра підлого тягніть сюди,
Щоб смерть йому жахливу присудити —
Належну кару за життя злочинне.
Всі Хай славиться правитель Риму — Луцій!
Луцій Спасибі вам! Якби так править міг,
Щоб Рим позбавити нещасть гірких!
Але стривайте, римляни,— тяжкий
Мені обов'язок послала доля,
Тож оступіться. Дядьку, підійди
Над тілом батька лить прощальні сльози.
Палкий цілунок на уста холодні
І сльози на скривавлене лице —
Прийми останню синову турботу!
Марк Сльозу — сльозі, цілункові — цілунок
Востаннє віддаровує брат Марк,
І навіть завинивши їх без ліку,
Я нині поверну тобі усі!
Луцій Йди, сину, підійди — і вчись у нас
Лить гірко сльози. Дід любив тебе.
Ти в нього на колінах гопцював,
Спав, піснею вколисаний, на грудях;
Немало він тобі усяких див,
Цікавих і повчальних, розповів,
Щоб їх ти в пам'яті своїй зберіг,
ЛП7
Коли його на світі цім не стане.
Як часто ці згорьовані уста,
Живими бувши, грілись від твоїх!
Тепер його востаннє поцілуй,
Прощайся з ним, довір землі сирій,
Віддай належне і залиш навіки.
Малий Луцій Дідусю мій! Охоче вмер би я
За те, щоб ти ожив. Нічого більше
Не можу я сказати — душать сльози,
Гіркі ридання забивають дух.
Входять слуги з Ароном.
Римлянин Андроніки сумні, кінець нещастям!
Оголосіть свій вирок супостату,
Призвідцеві жахливих цих подій.
Луцій Його по груди в землю закопати
Й морити голодом, хай шаленіє.
Хто зжалиться над ним і допоможе —
Помре негайно. Вирок наш такий.
Зарийте так у землю, щоб ие виліз.
Арон Чому в мені замовкли гнів і лють?
Я не дитя, і ні благань мерзенних,
Ні каяття від мене не почують.
Ще й не такого я б накоїв лиха,
Якби лишень робити міг, що хочу.
Коли ж хоч раз в житті добро вчинив,
У тому нині щиросердо каюсь.
Луцій Хай тіло цезаря несуть у склеп,
В якому спочива його отець.
Андроніка й Лавінію належить
В родинній домовині поховати.
Що ж до тигриці лютої, Тамори,
То не вщановувать її нічим —
Ні похованням, ні жалобним дзвоном,
А кинути на здобич хижакам.
Жила, як звір, не відала жалю,-
Тож не пробуджує і в нас жалю.
Хай правосуддя вчинять над Ароном —
Нещастя наші з нього почались.
Тепер наведемо в державі лад,
Щоб не зазнала ще страшніших втрат.
Виходять.