Вилізає. Нема пташки.
Нічого діяти!
Може, пташки нема й дома,
Треба почекати.
І сидить він і дрімає,
Аж ніч наступає,
Засвітили ясні зорі,
Місяць випливає.
IV
А царівна злотокрила
На всеношні була
І о пізнії вечері
На степи прибула.
І прибула на могилу,
Проскуру спожила,
Хоче спати... Що за диво!
Засвербіли крила.
"Стійте, крила, не свербіте,-
Любка обізвалась,-
Нема сили, щоб зо мною
Билась-воювалась.
Єсть над морем невидимець,
Але й його кості
Не занесе ворон чорний
До царівни в гості".
"А може, той невидимець
І сюда забрався?" —
І зняв кримку-невидимку,
Любі показався.
"Що ж, царевичу могучий?
Чи будемо битись?
Чи, як добрії сусіди,
Будемо миритись?"
"Не прийшов-єм я, царівно,
Із тобою битись,
А прийшов-єм помиритись,
З тобой оженитись".
"Дякую за добре слово
І мирюсь з тобою,
Но я нігди нічиєю
Не буду жоною.
Не можу я вийти замуж,
Поки силу маю,
І тогді не вийду замуж,
Як силу втеряю.
Бо хоть би сама я хтіла,
Не допустить сила,
Щоб жоною кому була
Пані злотокрила.
А відбийте в мене силу —
Що із мене буде?
Ні я людей не захочу,
Ані мене люде!.."
"Клянусь пеклом! — кримчук каже.-
Клянусь головою,
Як не миром, то війною,
А женюсь з тобою!
Лиш як крилам страшна кримка,
Кримці страшні крила,
Так самим нам не годиться
Битись, злотокрила.
А поставим в поле військо,
Військо буде битись,
А ми здалеку від себе
Будем лиш дивитись.
А з сим словом, злотокрила,
Будь же ти здорова!
Моє військо буде завтра,
Будь і ти готова".
V
У неділю злотокрила
Рано пробудилась,
Полетіла у столицю,
Богу помолилась.
Відслухала службу божу,
Проскуру узяла
І на степи повернулась,
На могилі стала.
Тілько стала на могилі,
Проскурку спожила,
Коли гляне — через степи
Іде вража сила.
І стріпнулася царівна
Обома крилами,
І посипались, як порох,
Коні з козаками.
І зайняли ціле поле,
І на полі грають,
Довгі піки виміряють,
Палашами мають.
Вогню крешуть, люльки курять,
Луки натягають,
Кричать, свистять, галасують,
Пісеньки співають.
І побавилась царівна,
Волос вириває
І гетьмана з булавою
До них посилає.
Як гетьмана увидали —
Не то щоб злякались,
А так, звісно, для порядку
В сотні позбирались.
Прийшов гетьман, обдивився:
"А що, милі братця?
Кримчук іде на царівну —
Треба воюваться".
"Та як треба, то і треба!" —
Козаки озвались
І всі разом з отаманом
У степи погнались.
І війна ж то закипіла!
Боже, твоя воле!..
Людські трупи, як солома,
Укривали поле.
А живії по коліна
У крівлі бродили
І різались, і рубались,
З місця не сходили.
І тогді лиш на степові
Різня перестала,
Як вся сила кримчукова
Покотом лежала.
Після того вражі трупи
Три дні хоронили
І над ними насипали
Високі могили.
А царевич невидимець
Із такого горя
Відцурався і царівни
І пішов до моря.
VI
Ще травою не покрились
Чорнії могили,
Іще крові на степові
Дощі не відмили,
Ще царівна й після сего
Балу не проспалась,
А для неї уже друга
Учта готувалась.
Біда нігди к чоловіку
Їдна не приходить,
А все кілька на підмогу
З собою приводить.
Лиш заким-то на степові
Учта тая буде,
За царевича мисливця
Спогадайте, люди.
На опівніч від заходу
Єсть ліси дрімучі,
Їх границя — гори й море,
Болота і кручі.
І ті гори на полудні,
Болота — з восходу,
Бурштин-море — з опівночі.,
Кручі — від заходу,
Не садила ліси тії
Рука чоловіка:
Тії пущі, знать, стояли
Від початку віка.
І в тих пущах ісплелися
Берест і кленина,
Граб, і ограб, і крушина,
Вільха, і ліщина.
Ісплелися і обнялись
Браття молодії,
А під ними догнивають
їх батьки старії.
Догнивають, ніби трупи,
Кора порохніє,
І, як кості, недогниле
Дерево жовтіє.
І, як тіло умерлого,
Кора відпадає,
І по нії гробак лазить,
Покорму шукає.
І їдні вже ізогнили,
Другі догнивають,
А.їднолітки живії
Віка доживають.
І то ще дуби, старії липи
На ногах держаться;
Но і тії незабаром
Трунами зваляться.
І в тих пущах від потопу
Люди не ходили,
Там літали тілько птахи
Та звірі бродили.
VII
Серед пущі тече річка,
А при ній поляна,
І поляна — то столиця
Мисливого пана.
І нема на ній палацу,
І не видно стайні,
Тілько трава зеленіє
Буйна по поляні.
І по траві по зеленій
Кінь вороний бродить,
Прищурює віщі вуха,
Головою водить.
А під липою старою
Пан відпочиває,
Заким встане й полювання
Коню загадає.
І як тілько загадає,
Віщий кінь приходить,
Ліве вухо нахиляє,
Як трубу розводить.
І царевич улізає,
Правим вилізає
І, облитий сріблом-злотом,
На коня сідає.
Після него скачуть люди,
їдні з рогачами,
Другі з ружжами, сітками,
Треті із хортами.
То на конях, то без коней,
Всякі виступають,
Виступають, кругом него
Поле укривають.
Укривають ціле поле
І ждуть приказання,
Як прикаже пан мисливий
Мати полювання.
Скаже птахів полювати —
Летять поверх пущі;
А звірину полювати —
Летять через гущі.
І вже най стома ногами
Звір який втікає,
Або най стома крилами
Пташка улітає,
Най зайде в трістя-болота,
В прірви, на дно моря,-
Попадеться лиш на око —
Не втече небора.
А кінчилось полювання —
Ізнов на поляну!
Кінь стає і вухо праве
Підставляє пану.
І заграють кругом труби,
І пан улізає.
Улізає, розбереться,
Лівим вилізає.