Війт. Він вам так казав? Ну, се неправда. Він у місті був здоровісінький і зовсім чистий. Я прецінь його сам бачив на жупі.
Микола. Скажіть же всю правду, пане війте!
Війт. Яку всю правду?
Микола. Адже ж се ви самі мене так покровавили. Жандарм (схапується). Що, що, що?
Війт. Брешеш, Миколо. То правда, що ми троха з тобою перемовилися за ті поліна, але покровавити тебе я ані гадки не мав.
Микола. Я маю на те свідків. Я навмисне не змивав крові з себе і додому так приїхав, щоби вас до суду завдати.
Війт. Ха, ха, ха! Мене! До суду!
Жандарм . Яких маєте свідків?
Микола. Та от кум Бабич і кум Калинич також там були, то можуть посвідчити.
Бабич (шкробаеться в голову). Та бути я був, то нема що казати; але того я не бачив, аби вас кум начальник покровавив. Ударив вас поза вуха, то правда, але . щоби вас отак подряпав, то я того не можу посвідчити.
Селянин. І я також не можу.
Жандарм . Миколо Задорожний, я вас арештую.( Видобуває з торби залізні ланцюжки з наручниками.) Давайте сюди руки і не думайте опиратися, бо вам гірше буде.
Анна. Ой горечко моє!
Микола. Арештуєте? Мене? За що?
Жандарм . Ви самі, певно, ліпше знаєте за що. Вчорашньої ночі на Купінню в коршмі всіх жидів вирізано.
Микола. Ой господи! То я би мав у тім бути?
Жандарм . Я не знаю. Дай боже, щоби ні. Але скажить свамі, чи против вас усе не свідчить? Коли ви невинні, то не маете чого боятися, на суді ваша правда покажеться. Але я мушу своє зробити. Давайте руки!
Микола. Бог видить мою душу. Я невинний. Робіть зі мною, що хочете. (Подає руки, Жандарм заковує його.)
Жандарм . Так, то розумно. А тепер скажіть мені, де ті чоботи, що ви вчора мали на собі?
Микола. А онде стоять у запічку.
Жандарм . Присяжний, подайте їх сюди!
Присяжний подає, війт і Жандарм оглядають їх до вікна.
Є! Ось крові
Війт. І ось тут є!
Жандарм . То сумно. Відложіть набік!
Микола. То з мене кров, як я їхав. Жандарм . Се вже будете в суді толкувати, се до нас не належить. Ви мали з собою сокиру? Де вона?
Микола. Он під лавою. Жандарм . Присяжний, подай її сюди!
Присяжний подає, Жандарм і війт оглядають.
Є й тут кров. Ось на топорищу. В і й т. І ось на обусі. І ось на лезі. Жандарм . Відложіть набік! А тепер покажіть кожух!
Оглядають кожух.
Є й тут. Відложіть набік. (Іде до постелі і шукає під подушками в соломі. До Анни.) Створіть скриню!
Анна весь той час стояла мов остовпіла, не рушається з місця, тільки глядить на нього.
Жандарм . Чуєте, жінко, створіть скриню! (Коли вона не рушається, він виймає їй із-за пояса ключ, відчиняє скриню і разом з війтом починають перешукувати все.) Ну, тут нема нічого. Пане війте, присяжний і ви, свідки, ідіть з ним і перешукайте все обійстя, шопу, комору, стодолу, всякі скритки! А я тут переслухаю господиню.
Війт. Ну, Миколо, ходи з нами!
Микола. Господи, ти знаєш, за що на мене такий тяжкий хрест посилаєш, нехай буде твоя воля! (Виходить, за ним війт, присяжний і селянин.)
ЯВА П'ЯТА
Жандарм і Анна.
Жандарм (по їх відході хвилю мовчить, стоячи недвижно серед хати напротив Анни, яка стоїть коло вигаслої печі. Відтак він випростовується і підносить голову. Остро.) Анно!
Анна підводить голову, глядить на нього з невистазаною тривогою і опускає очі.
Жандарм . Сюда ходи!
Анна підходить до нього і зупиняється.
Жандарм . Ближче, ближче! Гляди мені в очі! Просто!
Анна (силується глядіти, тремтить уся, потому кидається перед ним на коліна). Михаиле! Михаиле! Не муч мене! Не можу глядіти на тебе! Ти такий страшний!
Жандарм . Дурна! Чого тобі боятися? Для злодіїв, розбійників я можу бути страшний, се моя служба. Ти не бійся!
Анна. Але ж він нічого не винен! Михаиле! Що ти наговорив на нього? Клянусь тобі, він не винен!
Жандарм . Хто він? А, твій Микола! Ну, а може, й винен?
Анна. Ні, ні, ні! Ніколи! Він такий добрий, він хробака дармо не розтопче, не то щоб чоловіка вбив!
Жандарм . А мене вбив! Мене зробив нещасливим! Ні, не говори мені про нього! Яке мені до нього діло? Я йому не ворог, а трафилися такі сліди, що свідчать против нього, то я його мушу арештувати. Мушу, чуєш? Се моя служба. Коли він не винен, то в суді його правда покажеться.
Анна. Так чого ж ти від мене хочеш? Я прецінь з ним не була, нічого не знаю. Лиш то знаю, що приїхав кровавий і казав, що його війт побив.
Жандарм . Байдуже мені про се. Будеш те в суді говорити. Я про що інше хочу з тобою побалакати. Анно, дивися мені в очі! (Бере її за плечі і вдивляється їй у очі.) А ти ще гарна, молода, свіжа! Анно, любиш мене?
Анна (тремтить). Михаиле, пусти мене!
Жандарм . Ні, не пущу! Скажи зараз, любиш мене? Анна (відвернувшись). Ні, ні, не люблю! Ти страшний! Не люблю!
Жандарм (грізно). Гляди мені в очі, чуєш? Анна дивиться йому в очі.
Скажи тепер, любиш мене?
Анна. Михаиле! Братчику мій, не муч мене! Коли отак впираєш у мене свої очі, то мені так важко, так страшної Сама не своя стаю!
Жандарм . Дурниці! Говори, любиш мене? Анна (ледве чутно). Люблю. Жандарм . Ще раз скажи! Голосніше! АН н а. Люблю.
Жандарм . Пам'ятай же. І будеш моєю? Стій просто, не трясись! Знай, що від мене не втечеш! О, я не такий, щоб тебе пустити з рук! Раз мені щастя всміхнулося по тільких роках, то вже я тепер не випущу його! Зубами в нього ввіп'юся, а не випущу. Говори, будеш моєю?
Анна. Ради бога, Михаиле! Не говори сього! Я шлюбна жінка! Я присягала. Гріх мені таке слухати, гріх подумати про таке!
Жандарм . А не гріх було дати мені слово, а потому вийти за другого? Не гріх украсти моє щастя?
Анна. І моє вкрадено, голубе мій! І моє серце розбито, і мене з нелюбом спаровано! З туманом отаким, що з ним ні в кут ні в двері, що з нього люди сміються, що хіба хто не хоче, той з нього не глузує! А ти ще дорізати мене хочеш!
Жандарм . Дарма, дурне говориш! Коли се правда, що кажеш, то будь моєю! На злість тим, що нас розлучили. Наперекір тим, що вкрали наше щастя. Ми його відокрадімо, наше щастя!
Анна. Бог нас покарає, бог!
Жандарм . Не слухай того! Бог нашої муки не потребує. А трафилась нам нагода, то й пожиймо свобідно та покоштуймо щастя.
Анна. Чи довго воно потриває?
Жандарм . Щастя ніколи довго не триває. Щастя все — день, година, одна хвилина.