Остап Золотаренко. А що ви маєте мені казать, люде добрі?
Один селянин (виступивши наперед). А те, сотнику, маємо казати, що Виговський, отой, що передніше гетьманував на Україні, та польські жовніри вже напустили знов до нас в Брацлавщину польських дідичів. В декотрі села вже повертались з Польщі пани, пооднімали землю од хлопів і кажуть, щоб ми, бездольні бідорахи хлопи, послухали на роботі. Це воно йдеться знов до панщини.
ВИХІД 5
Ті самі, Охрім Крути в'яз і два хлипнівські чоловіки.
Охрім Крутив* яз. Оце, сотнику, селяни князя Соломирецького, довідавшись, що сюди прийшов козацький загін, шукали тебе й мають щось казать тобі.
Остап Золотаренко. А що ви скажете, люде добрі?
Один селянин. Ми довідались, що прибули сюди козаки, та оце прийшли тебе просити, щоб ти нам допоміг вигнать з села князя, бо він вернувся в своє село, одібрав од нас землю, вже оре й сіє, всівся на господарстві, а нас силує до послухання на роботу. Його "жондца" казав нам, що знов усе буде по-давньому, що всі католики дідичі вернуться на Україну, знов одберуть од нас землю, а ми знов будемо робить на панів панщину. Ми не хочемо тієї панщини. Навкруги княжого палацу високий вал, обтиканий частоколом. Трудно нам самим добуться до палацу. Ми не хочемо, щоб князь зоставався в Хлипнівці та силував нас до роботи; ми хочемо витурлить його звідсіль; одчинимо вночі козакам браму коло княжого палацу, розваляємо частокіл на валах і впустимо вас, а ти, будь ласка, вижени князя з Хлипнівки. Нехай собі йде на Литву, звідкіль прийшов.
Остап Золотаренко. Ви хочете, щоб ми зробили напад оце зараз вночі?
Селяни. Та зараз-таки, зараз, бо вночі якось зручніше.
Один селянин. Час для нападу на палац саме добрий, бо до князя з'їжджаються гості. Йому тепер не в думці обороняться, бо він чи завтра, чи й цього вечора думає вінчать свою дочку та, мабуть, буде справляти весілля. Отут би на їх усіх напосістись та й витурлить геть.
Остап Золотаренко (з криком). Думає цього вечора вінчать свою дочку? З ким же?
Один селянин. З князем Любецьким, бо й цей мав тут одне село й оце вернувся в своє село, та все заїжджає до князя, та, кажуть, не так до князя, як до князівни.
Остап Золотаренко. Козаки! Вставайте! Рушаймо до Хлипнівки, та хутчій, мерщій! Ой, коли б не спізнитись! Ой, коли б швидше похопиться! (Козаки хапком встають, забирають гброю). А не знаєш ти, чоловіче, шляху до Хлипнівки навпростець?
Один селянин. Знаємо. Межами та суголовками буде вдвоє ближче.
Остап Золотаренко. Веди ж нас тими межами та суголовками, щоб нам бути там в одну мить. Чуєш? В одну мить! Ох, як забилось в мене серце! Якби мав крила, летів би туди, щоб тільки не опізниться. Швидше, козаки, збирайтесь в дорогу! Бога ради, швидше, якмога!
Козаки. Зараз, зараз, сотнику! В одну мить!
Остап Золотаренко. Ой, коли б не опізниться, коли б не опізниться! (Остап Золотаренко, козаки й селяни похапцем заливають водою багаття).
ВИХІД 6
Ті самі й польська ватага жовнірів.
В лісі чути вистріл. Польські жовніри несподівано набігають і нападають з шаблями на козаків.
Жовніри (оддалік). Ось де вони схизматики, "льот-ри!" Бий їх, ріж, рубай впень!
Остап Золотаренко. До зброї, козаки! Нас ви-слідкували польські шпигуни й навели на нас жовнірів! Нумо разом!
Охрім Крути в'яз (схвачується й хапає шаблю). Ну та й важкий же час знов тепер настав на Україні! Куди не повернись, навіть у сні, скрізь наткнешся або й настромишся на меч та на спис.
Один селянин. Ой боже наш милостивий! Це ж жовніри перейшли навпростець через наші жита й, мабуть, витолочили їх так, що од житів та пшениців і колосочка не зосталось. Пропала наша праця! Нумо ж, хлопці, в битву! (Козаки й селяни хапають шаблі й списи і кидаються в битву).
Жовніри. Наступай дужче!
Козаки. Не подаваймось! Нумо разом!
Селяни (кидаються в битву з сокирами та киями). Анумо, хлопці, до помочі козакам! (Жовніри подаються назад і тікають).
Козаки. Стріляй їм в потилицю навздогінці! Тепер рушаймо в дорогу.
Остап Золотаренко. Ставаймо в лави! козаки попереду, селяни позаду. Рушай в дорогу! (Йдуть).
Завіса спадає. Картина II
Дія діється в селі Хлипнівці в палаці князя Соломирецького на Подслії, коло Бара. На сцені велика світлиця в палаці князя, убрана стародавніми портретами предків, дорогою зброєю, полицями, заставленими стародавнім посудом, срібними полумисками та пуга-рами. По обидва боки двері. Дія діється вже смерком, лягома.
ВИХІД 1
Князь Соломирецький і конюший.
Соломирецький (сидить, задумавшись, потім гукає). Нехай увійде конюший!
Конюший (входить і низько кланяється). Добрий вечір, ясновельможний князю!
Соломирецький. Щоб було доволі вівса й ярої пшениці! Сьогодні буде вінчання князівни. Певно, наїдуть деякі гості. Щоб було коням вівса та пшениці по коліна. Чуєш?
Конюший. Чую, ясновельможний князю!
Соломирецький. А кухареві дай загад, щоб заходжувався й пекарні коло печі... на всякий випадок, щоб незабаром була готова вечеря. Чуєш?
Конюший. Чую, ясновельможний!
Соломирецький. А чи не чуть чого за козаків гетьмана Юрія Хмельницького? Чи не наступають вони часом звідкіль? Чи не видно де пожежі?
Конюший. Нічого не чуть ні про козаків, ні про пожежу.
Соломирецький. Пане конюший! Осідлай лиш кільки коней, щоб стояли на припоні на всякий час осідлані, щоб були напоготові в дорогу. Час небезпечний!
Конюший. Добре, ясновельможний! (Тихо). А собі я осідлаю найпрудшого, щоб дать драла, як часом трапиться яке лихо.
Соломирецький (рукою показує, щоб конюший виходив з світлиці. Конюший виходить).
ВИХІД 2
Соломирецький сам.
Соломирецький. Аж серце в мене болить, як згадаю, що не вдалося діло Виговського. Правда, польський король зласкавивсь і прийняв Україну під свою державну руку; дав шляхетство значнішим з старшини, але що з того? Половина козацької старшини й народ не пристали до Польщі й зостались вірні московському цареві. Прості козаки та хлопи й слухати не хотять про Польщу, а сам Виговський втратив гетьманську булаву й насилу втік з козацької ради в Германівці: трохи не наклав своєю головою. Козацька рада оддала гетьманську булаву Юра-севі Хмельницькому. От і я під захистом польського війська вернувся в свою маєтність і тепер сиджу тут в палаці, мов на вогні. Може, вже десь наступають козаки Юрія та Золотаренка. (Заглядає в вікна). Чи не видко де диму