Ганна Хмельницька. Нехай би верзла отаке Оришка чи якась стара баба... Адже ж ти Охрім?
Охрім. Крутив'яз Охрім, паніматко гетьманшо.
Ганна Хмельницька. А мені здалось, що це стоїть коло мене Оришка... А поклич сюди сотника Остапа Золотаренка, мого небожа.
Охрім. Зараз, ясновельможна! (Виходить).
ВИХІД 4
Ганна Хмельницька й Остап Золотаренко.
Остап (входе й кланяється). День добрий, тітко! З сьогоднішнім днем будьте здорові! (Цілує Ганну в руку; вона цілує його в голову).
Ганна Хмельницька. Спасибі, небоже! Будь і ти здоровий. Оце я тебе покликала, щоб спитать, де мені зострічати нову гетьманшу з хлібом та з сіллю? Чи тут в світлиці, чи деінде; чи на ґанку, чи в світлиці в дверях, як стрічають молодих після вінчання, чи, може, ще гетьман звелить мені зострічать ЇЇ аж за брамою. Чи не казав пак тобі про це гетьман?
Остап. Сказав би, та й сам не знаю. Мені гетьман про це й не скаже. Не Золотаренки в його запобігли ласки, а Виговські. Наїхала тих Виговських до Чигирина ціла метка, неначе ввесь Вигів з Волині переперло сюди в Чигирин. На гобаку поліном кинь, а в шляхтича влучиш.
Ганна Хмельницька. А мені ж треба знати, де й як зострічать нову гетьманшу. Виговський вигадує якісь пишні церемонії для Олени Стеткевичівни. Велика, бач, пані; значного шляхетського роду, має рідню на Литві між князями. Вона ж дочка новогрудського каштеляна Богдана Стеткевича й князівни Соломирецької.
Остап. Кажуть, що їде до нас якесь велике цабе.
Ганна Хмельницька. Гетьман звелів мені й моїм пасербицям стрічать гетьманшу, але де й як, цього гаразд не розтовмачив: бігає, метушиться, мов навісний.
Остап. Треба спитать у полковника Данила Вигов-ського. Він же в гетьмана, мов права рука! А от і він!
ВИХІД 5
Ганна Хмельницька, Остап Золотаренко йДанило Виговський.
Данило Виговський. А я, мамо, оце до вас. Добридень вам, мамо! Чи готова, Остапе, твоя сотня? Ти з своєю сотнею поїдеш з гетьманом за місто назустріч гетьманші.
Остап. Вже готовісінька. Хоч і зараз рушать з міста.
Данило Виговський. Просить вас гетьман (кланяється Ганні), щоб ви, гетьманшо, були ласкаві, стріли молоду гетьманшу з хлібом-сіллю та привітали її та її ясновельможних родичок, котрі їдуть вкупі з нею.
Ганна Хмельницька. Та треба ж вийти назустріч і привітать. (Зітхає). А де ж казав Іван Остапович зострічати гетьманшу? Чи тут в світлиці, чи на ґанку, чи, може, й за двором?
Данило Виговський. От про цю церемонію нічого напевно не скажу вам, бо я й сам невідомий тому.
Ганна Хмельницька. Як за двором, то я на це не згодна. Багато вже буде честі для нової гетьманші. (Одходе набік).
Остап. Та й для шляхти, що з нею наїде, буде надто багацько пошани.
Данило Виговський. А хоч би й для шляхти!
Остап. Шляхта не варта такої пошани. Це вже справді пішлося козакам, як з Петрового дня, щоб козаки панькались з шляхтою, неначе колись з польськими панами.
Данило Виговський. Остапе! Це ж наїде з гетьманшею не польська шляхта, а нашої ж віри україн-
21 — 1. Нечуи-Левицькнй, тж 9,
321
Ська, котрої й небіжчик Богдан не вигнав з України і котру таки шанував.
Остап. Гм... вона-то й своя, але за нею волочиться хвіст польських князів та панів.
Данило Виговський. А як і волочиться, то що ж?
Остап. Нехай краще не волочиться. Я вже постерігаю, до чого воно йдеться.
Данило Виговський. А до чого ж воно йдеться?
Остап. А до того, що пани хотять втиснуться знов на Україну, покласти на наш віз хвостика, а потім лапку, а потім зовсім сісти та й зіпхнути козаків з воза, а хлопів запрягти в ярмо, та до панщини! Я це трохи постерігаю.
Данило Виговський. Я цього не думаю, а думаю, що наші козаки, старшина, усі повинні бути шляхтою, як і шляхта польська.
Остап. А то навіщо? Усі повинні буть однакові! І козаки, і селюки — усі повинні бути шляхтою, коли вже в вас пішла на шляхту поведенція теперечки.
Данило Виговський. О, цього не буде! Не повинно бутиі Ми, старшина, ми тільки повинні мати опрічні од селюків вищі привілеї, мати право на маєтності.
Остап. Вибачай, полковнику! Цього ніколи не буде. Цього не повинно буть.
Данило Виговський. Ба повинно буть! (З криком).
Остап. Ба не буде! Не повинно бути! (З гнівом). Ганна Хмельницька. Та годі вам! Годі! Оце заходились.
Остап. Ось де наше право й право козаків! (Висмикує з піхви шаблю).
Ганна Хмельницька. Одже ще полаються, а може, й поб'ються отут! Та годі вже вам, годі! Остапе! Бійся бога!
ВИХІД 6
Ті самі й гетьман Виговський.
Виговський (несподівано входе в двері; біжить до Остапа й Данила, стає між ними й розставляє руки). Те-те-те! Чули ми цієї вже од вас і вчора, і позавчора, і позапозавчора. Те-те-те! Співайте ще іншої.
Ганна Хмельницька. Опам'ятайтесь. Годі вам змагаться!
Остап (махає шаблею). Накладу своєю головою, а не попущу шляхті та панам верховодить! Ми тут на Україні всі однакові. Всі рівня! Всі або шляхта, або сірома! Так постановив небіжчик Богдан.
Данило Виговський. Сірома — шляхта! Оце так гарна шляхта! Хи-хи-хи! (Регочеться).
Виговський. Те-те-те! От таке ми чули од вас і вчора, і позавчора, і цього тижня, і того тижня. Ну-ну! Годі вже вам, годі сперечатися та войдуватись! Накричались доволі, то й буде! Цитьте! Усе буде гаразд. Усе буде добре. Втихомиртесь!
Остап. Ніколи не мовчатиму, вийду на вулицю та серед улиці кричатиму проти панства...
Виговський. Те-те-те! Молодий ти, то й піднімає тебе на крикливці. От мене та й вас, шановна гетьманше, то вже крикливці не беруть.
Ганна Хмельницька. Куди вже мені до крикливців. Мені аби лихо тихо, то я й мовчатиму. Нехай крикливці нападають на будлі-кого іншого.
Виговський. Розумну людину гарно й слухати. А ви втихомиртесь. Усе буде гаразд.
Остап (тихо). Та й хитра ж оця людина! На всі боки він на лице, а вивороту нігде й нема! Але я постерігаю в його той виворіт.
Виговський. Вгамуйтеся! Помиріться. Годі вже вам! Буде з вас того змагання! Нащо нам ті хатні сварки та змагання? (Бере однією рукою за руку Данила, другою — за руку Остапа й складає їх докупи; вони обидва одвертаються один од одного, хоч подають руки).
Данило Виговський. Та вже нехай буде так, як гетьман каже.
Виговський. От і згода! От і мир! Нічого в світі не люблю я так, як мирноту та спокій! Чи правду я кажу, паніматко? (Обертається до Ганни Хмельницької).