Очей не заплющував через цілу ніч. Що ми ранок принесе? Бо я вже не просто собі — Василь Палійчук, гуцул. Тепера під моєю рукою наука — небо стежити. Рушниці і гармати. Папи міністри з цілим банком, най їх маму мордує! Бігме, страшно простій людині на таку гору стати — звідусіль її видно, може, і з-за кордону позирають, як тоті Палійчуки без польських панів жиють!
А ранок не забарився. Такий умитий та веселий, через гори перекочується, на туманах гойдається, смереки прибирає красно, віночки увиває з хмар. Літак над горами стриже. Нижче й нижче, наді мною став, стрепенув крильми. Коп! —коло мене щось упало. Може, тая бомба? Беру розгвинчую — папірець. Оце біда — вже мені з самого неба листи йдуть! А не вчитаю, бо не встиг за Польщі на професора вивчитись!
Але ж і файні хлопці — тоті більшовики! Підкотили на танках під саму браму, Я вийшов, скинув капелюха: "Сла-вайсу! Помагайбі пана гнати!"
"Доброго здоров'я, папашо,— каже один,— то ви, може, і є товариш Палійчук?"
"Василь Полійчук, ласкавий пане більшовику".
"Оце, папашо, доброго пана знайшли! На всю губу пан". І засміявся.
"Не знаю, як вас повище величати, пане-товаришу, за ваше молодецтво!"
"Це ми вас величатимемо, товаришу Палійчук,— каже і сміється,— польські полки самі до вас у полон ідуть!"
, Такі веселі, такі файні хлопці визирають з танків. Та молоді-молодюсінькі, ще й лиця рум'яні! "Мої ви голуб'ята,— кажу по-простому,— а най вашим батькам і матерям ласка з неба падає за таких синів! Най їм жити буде легко!"
І сльози ми з очей — кап та кап.
Встидайте мене, люди,— сам не зоглядівся, як стало. Наче хто натисми на грудях ґудзика якого, що сльози помпує. Плачу, а сам сміюся... "То дай же я тебе хоч поцілую, сину, щоб знайомі з тобою булисми й рідні. Ось і листи вже мені од ваших з неба йдуть, коли хочеш глянути".
Подаю йому папірець. "Спасибі,— каже танкіст,— цей лист до нас, а вам ще інші листи будуть, папашо". Поцілувались ми, та оце й усе.
То як ви, товариші, скажете на мою мову? Заким я повернуся зі Львова з Народних Зборів3 — комусь треба обсерваторію беречи? Най і хлоп наш у руру дивиться, академію вивчає! І кланяюсь вам, громадо, за вибори і за ваше довір'я до Василя Палійчука, простого гуцула.
1 ...і вам, мир, красно дяку ю...— Герой оповідання виступає перед селянами, які вибирають його депутатом Народних Зборів Західної України. У своїй промові Василь Палійчук розповідає про події, пов'язані з приходом Червоної Армії на західноукраїнські й західно-білоруські землі, що опинились під загрозою фашистської окупації (1 вересня 1939 р. гітлерівська Німеччина напала на Польщу).
2 Як того хлопа пацифікували!—Йдеться про так звані "пацифікації", до яких вдавався уряд буржуазно-поміщицької Польщі в 30-х роках, придушуючи каральними загонами революційний і національно-визвольний рух, особливо в Західній Україні та Західній Білорусії. Наприклад, під час "пацифікації" 1930 р. було зруйновано й частково спалено близько 800 сіл, катовано тисячі людей, 1700 чоловік заарештовано.
3 ...повернуся зі Львова з Народних Зборів...— Народні Збори Західної України відбулися 1939 р. наприкінці жовтня. 27 жовтня Збори проголосили встановлення Радянської влади на всій території Західної України і ухвалили просити Верховну Раду СРСР прийняти її до складу УРСР.