— Боже мій! — скрикнув він. — Гляньте на форт!
Вони проминули купку дерев. Перед ними повинні були б з'явитися обриси укріплення, але його й сліду не було. Форт зник!
Розділ XXXIII
КРИВАВЕ ДІЛО
Удар був такий несподіваний, що навіть дю Лю, який з дитинства звик до всіляких запаморочливих несподіванок, був вражений і розгубився. Але незабаром він отямився і з страшною лайкою побіг щодуху до безмовної шеренги солдатів; його товариші ледве встигали за ним.
В міру того як вони наближались, ставало очевидним, що не всі солдати вилаштувані в один ряд. Безмовний, нерухомий офіцер був на віддалі двадцяти кроків від фронту своїх скам'янілих, як статуї, солдатів Перед ними стояв мертвий гарнізон Пуату.
Близько двадцяти чоловік, цілком голих, були прив'язані до низьких кілків лозинами в найжахливіших позах, які свідчили про витерплені ними муки. Попереду стояв сивий комендант, з головешками в очних западинах, з шматками тіла, що обвисали мов лахміття. За ним ряд солдатів із звугленими до колін ногами і такими обгорілими та понівеченими тілами, що, здавалось, тільки лозини підтримували бідолашних. Хвилину четверо товаришів з безмовним жахом дивилися на страшну групу. Потім кожен зробив по своїй вдачі. Де Катіна в цілковитій знемозі, хитаючись, притулився головою до дерева. Дю Лю упав навколішки, гукаючи до неба і потрясаючи стиснутими кулаками в напрямі потемнілого небозводу. Ефраїм, стиснувши губи і блискаючи очима, оглядав заряд рушниці, а Амос Грін почав мовчки бігати навкруги, відшукуючи слід.
Але через мить дю Лю був уже знову на ногах і гасав скрізь, як гінчак, виявлючи сотню подробиць, на які не звернув уваги навіть Амос. Він пробіг кілька кругів навколо трупів, потім одбіг до узлісся і, нарешті, повернувся до звуглених руїн блокгауза, звідки ще здіймався змійкою тонкий димок.
— Зовсім немає слідів жінок та дітей, — здивовано промовив він.
— Боже мій! Хіба тут були жінки й діти?
— Дітей вони, очевидно, тримають, щоб вільно спалити їх у себе в селищах. Жінок же замучать або візьмуть собі, як їм схочеться. Але що треба старому?
— Я хочу спитати його, Амос, — рішуче сказав моряк, — чого це ми ловимо тут гав і стоїмо на якорі, коли треба мчати на всіх парусах слідом за вбивцями?
Дю Лю, усміхаючись, похитав головою.
— Ваш друг — хоробра людина, — промовив він, — коли зважується вчотирьох гнатись за сто п'ятдесятьма ірокезами. Нам треба бути обережними, бо ми втратимо власні скальпи, а через нас, до речі, і мешканці Сен-Марі втратять свої.
— Сен-Марі! — скрикнув де Катіна — Хіба є небезпека для Сен-Марі?
— Так, вони тепер у вовчій пащі. Це сталося сьогодні вночі. Укріплення взяв приступом загін із ста п'ятдесяти чоловік. Сьогодні ранком ірокези пішли на північ. Цілий день вони ховались по лісах між Сен-Марі і Пуату.
— Значить, ми пройшли серед них?
— Так, ми пройшли серед них. Сьогодні вони стояли табором, виславши розвідку. "Рудий Олень" з сином були в ній і натрапили на наш слід. Сьогодні вночі…
— Вони нападуть на Сен-Марі?
— Цілком можливо. Хоч я не думаю, щоб вони зважились на це з таким незначним загоном. Ну в усякому разі нам треба якнайшвидше поспішати назад і попередити замок про небезпеку, що загрожує йому…
Двоє подались назад; голови їх були надто заклопотані іншими думками, щоб рахувати, скільки миль вони пройшли і скільки ще лишається Старий Ефраїм, який менше звик ходити, ніж його молоді товариші, уже шкутильгав і почував біль у ногах, але, незважаючи на це й на поважний вік свій, держався твердо й витривало, як горіхове дерево. Дю Лю знову виступав попереду, прямуючи на північ.
На небі яскраво світив місяць, там він мало допомагав мандрівникам і лісовій хащі. Там було темно і вдень, а вночі стояла така безпросвітна темрява, що де Катіна не бачив деревних стовбурів і зачіпав за них плечима. Часом траплялась відкрита галявина, залита місячним сяйвом; іноді тонкий срібний промінь проривався між гіллям, утворюючи на землі велику білу пляму, але дю Лю уникав відкритих просторів і обминав галявини. Вітер трохи посвіжішав, повітря було сповнене шарудіння й шелесту листя. Крім цього притишеного шуму, навколо залягла тиша й мовчання, порушувані лише зрідка криком сови та тріпотінням крил якого-небудь нічного птаха.
Хоч і темно було, дю Лю йшов так само швидко й упевнено, як і при сонячному світлі. Але його товариші помічали, що вів їх іншим шляхом, бо разів зо два блищала недалеко велика річка, тимчасом як уранці їм траплялись тільки струмки, що в неї впадали. Коли вони вдруге побачили річку, дю Лю показав на протилежний берег, де по воді, освітлені місячним сяйвом, сунулись якісь чорні тіні.
— Ірокезькі човни, — шепнув він. — Їх десять, і в кожному по вісім чоловік. Це другий загін, і теж пливе на північ.
— Чому ви думаєте, що це другий загін?
— Тому, що годиною раніше ми перейшли сліди першого.
Де Катіна дивувався з цього надзвичайного чоловіка, який чув уві сні і розпізнавав сліди там, де звичайне око не бачило й дерев. Дю Лю на одну мить затримався, уважно оглянув човни, потім раптом повернувся спиною до річки і знов заглибився в ліс. Подорожні пройшли близько двох миль, коли раптом піонер прикипів на місці, втягуючи носом повітря, як собака, почувши дичину.
— Смердить горілим деревом, — промовив він. — Десь, не далі як за милю від нас, по цей бік, горить огонь.
— Я теж чую горіле, — підтримав Амос. — Прокрадемось туди і глянемо на їх табір.
— Але будьте обережні, — зауважив дю Лю. — Від хрускоту гілок може залежати ваше життя.
Вони тепер ішли дуже помалу й обережно, поки зненацька між далекими деревами майнуло червоне полум'я вогнища. Посуваючись, як і попереду, між кущами, вони кружляли доти, аж поки знайшли таке місце, звідки могли спостерігати, не рискуючи, що їх помітять.
Кострище з сухих полін яскраво палало серед невеликої галявини. Вогненні язики здіймалися вгору, а сірий дим, ніби корона, завис над ними. Здавалося, то було якесь химерне дерево з сірою листяною кроною й вогненним стовбуром. Поблизу не було ні душі живої, і лише величезне кострище весело гуло й тріщало серед лісного безгоміння. Вони підповзали все ближче й ближче, але біля кострища не помічали ніякого руху, крім пориву вогню, не чули ніякого звуку, крім тріскотіння горящого гілля.