Проте удар заподіяно було ворогові чималий. З тридцяти шести воїнів, вибраних авангардом за їх відважність, Тільки четверо повернулось у ліс, та й ті такі скалічені, що їх можна було вважати загиблими. Індійці і раніш зазнали вже великих утрат, а це нове лихо примусило їх змінити план атаки. Ірокези були настільки ж обережні, наскільки хоробрі, і за кращого ватажка вважали того, хто беріг життя своїх воїнів. Стрільба помалу стихала і, нарешті, крім поодиноких пострілів, майже замовкла.
— Невже вони припинять атаку! — радісно скрикнув де Катіна. — Амос, ви, здається, врятували нас!
Але обережний дю Лю похитав головою.
— Швидше вовк кинув би недогризену кістку, ніж ірокези таку здобич.
— Але ж їх втрати величезні.
— Так, проте не такі великі, як наші, коли взяти до уваги те, скільки б'ється з обох боків. Вони втратили п'ятдесят з тисячі, — ми — двадцять з шістдесяти. Ні, ні, у них іде військова нарада, і ми незабаром відчуємо її наслідки. Але доти може минути кілька годин, і послухайтесь моєї поради, підіть трохи засніть. З ваших очей я бачу, що ви менше, ніж я, звикли до безсоння, а в цю ніч навряд чи ми відпочинемо.
Де Катіна дійсно стомився вкрай. Амос Грін і капітан, позагортавшись у свої ковдри, вже спали під захистом огорожі. Офіцер побіг нагору, кинув кілька заспокійливих слів тремтячій Аделі, потім упав на-ліжко і заснув мертвим сном без видінь, сном знеможеної людини. Коли новий вибух стрільби з лісу розбудив його, сонце спустилось уже низько на небі, і ніжні вечірні тони лягли на голі стіни кімнати. Він зірвався з ліжка, схопив мушкет і кинувся вниз. Оборонці зібрались коло бійниць, а дю Лю, де ла Ну й, Амос Грін заклопотано шепотілись один з одним. Мимохідь він помітив, що Онега, тихо голосячи, все в тому самому положенні сидить над трупом сина.
— Що трапилось? Хіба вони наступають? — швидко спитав він.
— Вони надумали якусь чортівню, — промовив дю Лю, виглядаючи з-за рогу амбразури. — Вони збираються юрбою на Східній стороні, а стріляють з півдня. Індійці звичайно не нападають на відкритому місці, але, якщо вони бояться, що з форта до нас надійде підмога, то зважаться й на це.
— Ліс кишить ними, — зауважив Амос. — Вони пораються під кущами як бобри.
— Може, вони хочуть напасти з цього боку під прикриттям стрільби з флангів.
— І я так. думаю, — скрикнув де ла Ну. — Принесіть швидше всі зайві рушниці і зберіть сюди всіх людей, лишивши по п'ять на кожному боці.
Ледве він устиг вимовити ці слова, як з лісу пролунав пронизливий зазивний бойовий клич, і в одну мить на відкриту просторінь висипала ціла купа воїнів, біжачи до огорожі, виючи, стрибаючи й вимахуючи в повітрі рушницями й томагавками. І в кошмарному сні не могли приверзтися такі жахливі постаті, як ці індійці з розфарбованими яскравими смугастими обличчями, з маючими чубами, з вимахуючими в повітрі руками, з роззявленими ротами, з тілами, що звивалася в консульсіях. Деякі з передніх несли човники і, підбігши до огорожі, підставляли їх сторч і лізли по них, наче по драбині; інші стріляли крізь бійниці так, що дула їхніх мушкетів стукались об дула ворожих рушниць; треті видиралися на огорожу, безстрашно сплигуючи в двір. Канадці опирались, як люди, які не ждуть пощади. Вони стріляли, ледве встигаючи заряджати рушниці, і, повернувши мушкети, оскаженіло молотили прикладами по кожній червоній голові, що з'являлась над огорожею. У дворі лунав невимовний галас: вигуки й крики французів, завивання ірокезів, жахливі зойки переляканих жінок — все це зливалось в один страшний дикий гамір, серед якого підносився лише голос старого вельможі, що благав своїх васалів триматися твердо. З рапірою в руці, без капелюха, із зсунутим набік париком, забувши свою манірність, старий воїн був таким самим, як колись при Рокруа, і разом з дю Лю, Атиосом Гріном, де Катіна та Ефраїмом Саведжем з'являвся скрізь попереду своїх воїнів. Вони билися завзято, рушниці їхні та приклади перемагали томагаки, і хоча п'ятдесят ірокезів зразу сплигнули за огорожу, але більшість їх оборонці миттю повбивали, а решту прогнали за огорожу! Та раптом новий потік полився з південної сторони, позбавленої оборонців. Дю Лю зразу побачив, що двір втрачено і лишається тільки один засіб урятувати будинок.
— Затримайте їх на хвилину! — гукнув він, і, підбігши до мідної гармати, ударив кресало і кремінь і вистрелив, просто в юрбу ворогів. Потім, коли вони на мить подалися назад, дю Лю, застромивши гвіздок в запальний отвір, забив його прикладом. Кинувшись у протилежний кінець двору, він заклепав гармату з другого боку і тільки тоді побіг до вхідних дверей, куди вороги відтіснили рештки гарнізону. Канадці кинулись у будинок, з силою зачинивши за собою важкі двері і зламавши ногу першому індійцеві, який спробував вскочити за ними. Отож вони могли тепер перепочити трохи і обміркувати, що робити далі.
Розділ XXXVI
ПОЯВА МОНАХА
А справи їхні були зовсім погані. Якби тільки вороги могли повернути проти них гармати, всякий опір був би даремний; але відвага дю Лю врятувала їх від цієї небезпеки… Дві гармати з боку річки і човни були в безпеці, бо їх захищали з вікон будинка. Але кількість оборонців страшенно зменшилась, та й ті, що лишилися живі, були до краю втомлені, поранені й змучені. Дев'ятнадцять чоловік увійшло в будинок, з них один був уже прострелений наскрізь, лежав на підлозі, а в другого було розрубане томагавком плече, і він не міг підняти мушкета. Дю Лю, де ла Ну і де Катіна лишились цілі й непошкоджені, але Ефраїмові Саведжу куля пробила руку, а в Амоса з порізу на обличчі текла кров. Інші теж більше чи менше потерпіли, але тепер ніколи було думати про рани, бо кривава розв'язка насувалась і потребувала рішучих дій. Кількома пострілами із забарикадованих вікон вдалося звільнити двір, бо цілитись звідти було дуже зручно, але, з другого боку, вороги могли тепер ховатися за частоколом і розпочати вогонь звідти. З півдесятка васалів відповідали на стрілянину. в той час, як керівники оборони радились.
— У нас двадцять п'ять жінок і чотирнадцять дітей, — казав де ла Ну. — Я певен, ви, мосьє, погодитесь зі мною, що наш обов'язок перш за все подумати про них. Дехто з вас, як і я, втратили синів або братів, так врятуй, принаймні, наших жінок і сестер.