П'єр здивовано дивився на нього, не можучи зрозуміти, чого йому треба.
— Хоч це й було віч-на-віч,—говорив далі — Анатоль,—але я не можу...
— Що ж, вам треба сатисфакції? — глузливо спитав П'єр.
— Принаймні ви можете взяти назад свої слова. Га? Якщо ви хочете, щоб я виконав ваше бажання. Га?
— Беру, беру назад,— промовив П'єр,— ї прошу вас пробачити мені.— П'єр глянув мимоволі на одірваний ґудзик.— І грошей, якщо вам треба на дорогу...— Анатоль усміхнувся.
Цей вираз боязкої і підлої усмішки, знайомий йому по дружині, викликав у П'єра спалах обурення.
— О, підла, безсердечна породаї — промовив він і вийшов з кімнати.
Другого дня Анатоль виїхав до Петербурга.
XXI
П'єр поїхав до Марії Дмитрівни, щоб повідомити про виконання її бажання — про вигнання Курагіна з Москви. Увесь дім був охоплений страхом і хвилюванням. Наташа була дуже хвора, і, як Марія Дмитрівна під секретом сказала йому; вона тієї самої ночі, коли її було повідомлено, що Анатоль жонатий, отруїлася миш'яком, якого вона нишком дістала. Ковтнувши його небагато, вона так злякалася, що розбудила Соню і сказала їй, що вона зробила. Вчасно було вжито належних заходів проти отрути, і тепер небезпека минулася; але Наташа була така слаба, що не можна було й думати везти її в село, тому послано за графинею. П'єр бачив розгубленого графа і заплакану Соню, але не міг бачити Наташу. ♦
Цього дня П'єр обідав у клубі і з усіх боків чув розмови про спробу викрадення РЬстової і завзято заперечував ці чутки, запевняючи всіх, що нічого не було, крім того, що його шуряк освідчився Ростовій і дістав відмову. П'єру здавалося, що на його обов'язку лежить приховати цю справу і відновити репутацію Ростової.
Він з острахом чекав на повернення князя Андрія і щодня заїжджав довідуватись про нього до старого князя.
Князь Микола Андрійович знав через т-11е Воигіеппе усі чутки, що ходили по місту, і прочитав ту записку до княжни Марії, в якій Наташа відмовляла свому нареченому. Він здавався веселішим, ніж зз^жди, і дуже нетерпляче ждав сина.
Через кілька днів після від'їзду Анатоля П'єр одержав записку від князя Андрія, який сповіщав його про свій приїзд і просив П'єра заїхати до нього.
Князь Андрій, приїхавши до Москви, в першу ж хвилину свого приїзду одержав від батька Наташину записку до княжни Марії, в якій вона відмовляла нареченому (записку, що викрала у княжни Марії і дала князеві т-11е Воигіеппе), і почув від батька з прибільшенням оповідання про викрадення Наташі.
Князь Андрій приїхав увечері напередодні. П'єр приїхав до нього на другий ранок. П'єр думав, що застане князя Андрія майже у тому ж стані, в якому була Наташа, і тому він був здивований, коли, ввійшовши до вітальні, почув з кабінету го-
лосну мову князя Андрія, що жваво розповідав щось про якусь петербурзьку інтригу. Старий князь і ще хтось зрідка перебивали його. Княжна Марія вийшла назустріч П'єру. Вона зітхнула, показуючи очима на двері, де був князь Андрій, видно, бажаючи виявити своє співчуття до його горя;, але П'єр бачив по обличчю княжни Марії, що вона була рада і з того, що сталося, і з того, як її брат сприйняв звістку про зраду нареченої.
— Він сказав, що ч^кав цього,— промовила вона,-— я знаю, що гордість його не дозволить йому виявити своє почуття, проте краще, значно краще він переніс це, ніж я чекала. Видно, так мало бути...
— Але невже остаточно усьому кінець? — сказав П'єр.
Княжна Марія здивовано подивилась на нього. Вона не розуміла навіть, як можна про це питати. П'єр увійшов до кабінету. Князь Андрій, який дуже змінився і очевидно поздоровішав, але з новою, поперечною зморшкою між бровами, в цивільному одязі стояв навпроти батька та князя Мещерського і гаряче, з енергійними жестами, сперечався.
йшлося про Сперанського, звістка про раптове заслання і вигадану зраду якого щойно дійшла до Москви.
— Тепер судять і обвинувачують його (Сперанського) всі ті, що місяць тому захоплювались ним,— ка^ав князь Андрій,— і ті, які неспроможні були розуміти його цілей. Судити людину в немилості і звалювати на неї всі помилки інших дуже легко; а я скажу, що коли що-небудь зроблено доброго за нинішнього царювання, то все добре зробив він — він сам один...— князь Андрій замовк, побачивши П'єра. Обличчя його здригнулося і відразу^ж. набрало злого виразу.— І нащадки віддадуть йому належне,—договорив він і зараз же звернувся до П'єра.
— Ну, ти як? Усе товстієш,— казав він бадьоро, але нова зморшка ще глибше вирізалась на його лобі.— Так, я здоровий,--
ф відповів він на П'єрове запитання і усміхнувся. П'єру ясно було, що усмішка його говорила: "здоровий, та здоров'я моє нікому не потрібне". Перекинувшись з П'єром декількома словами про дуже погану дорогу від кордонів Польщі, про те, як він зустрів у Швейцарії людей, що знають П'єра, і про пана Десаля, якого він за вихователя для сина привіз з-за кордону, князь Андрій знову з запалом втрутився у розмову про Сперанського, що тривала між двома стариками.
— Якби*була зрада і були докази його таємних зносин з Наполеоном, то їх всенародно оголосили б,— гаряче і поспішно говорив він.— Я особисто не люблю і не любив Сперанського, але Я люблю справедливість — П'єр пізнавав тепер у своєму другові надто знайому йому потребу хвилюватися і сперечатися про справу, для себе чужу, тільки для того, щоб заглушити надто тяжкі задушевні думки.
Коли князь Мещерський поїхав, князь Андрій узяв під руку П'єра і запросив його до кімнати, що була приділена для нього.
В кімнаті було розстелене ліжко і повїдчинювані чемодани та скрині. Князь* Андрій підійшов до одного з чемоданів і вийняв шкатулку. Зі шкатулки він вийняв пачку в папері. Він усе робив мовчки і дуже швидко. Він підвівся і прокашлявся. Обличчя його було нахмурене і губи стулені.
— Пробач мені, якщо я тебе турбую...— П'єр зрозумів, що князь Андрій хотів говорити про Наташу, і на широкому обличчі його з'явився вираз жалю і співчуття. Цей вираз П'єрового обличчя розсердив князя Андрія; він рішуче, дзвінко і неприємно заговорив далі: — Я дістав відмову від графині Ростової, і до мене дійшли чутки про те, що твій шуряк добивається її руки чи щось таке. Правда це?