1 самовпевненість
— Мені й досить,— спалахнувши, сказала Соня.
— Ні, але я тисячу разів закохувався й буду закохуватись, хоч такого почуття дружби, довіри, любові у мене ні до кого нема, як до вас. Потім я молодий. Maman не хоче цього. Ну, просто, я нічого не обіцяю. І я прошу вас подумати про освідчення Долохова,— сказав він, насилу вимовляючи прізвище свого друга.
— Не кажіть мені цього. Я нічого не хочу. Я люблю вас, як брата, і завжди любитиму і більше мені нічого не треба.
— Ви ангел, я вас не вартий, але я лише боюся обманути вас.— Микола ще раз поцілував її в руку.
XII
В Іогеля були найвеселіші в Москві бали. Це казали матінки, дивлячись на своїх adolescentes *, які виробляли щойно вивчені па; це казали й самі adolescentes та adolescents2, танцюючи до знемоги; це казали дорослі панночки й молодики, що приїжджали на ці бали, ставлячись до них поблажливо, і знаходили в них найкращі веселощі. Цього ж таки року на цих балах зав'язалось два одруження. Дві гарненькі княжни Горчакови знайшли женихів і вийшли заміж, і цим ще більш уславили ці бали. Особливим на цих балах було те, що не було господаря й господині: був добродушний Іогель; він як пух літав, за всіма правилами розшаркувався і приймав білетики за уроки від усіх своїх гостей; було заведено, що на ці бали їздили лише ті, хто хотів танцювати й веселитися, як хочуть цього тринадцяти— і чотирнадцятилітні дівчатка, що вперше одягають довгі плаття. Майже всі здавалися гарненькими: так захоплено всі вони усміхалися і так блищали в них оченята. Кращі учениці, з яких найкращою була Наташа, що відзначалася своєю граціозністю, інколи танцювали навіть pas de châle; але на цьому, останньому балу танцювали лише екосези, англези та мазурку, яка тільки-но входила в моду. Залу взяв Іогель у домі Безухова; бал дуже вдався, як казали всі. Багато було гарненьких дівчаток, і панночки Ростови були з найкращих. Обидві вони були особливо щасливі й веселі. Цього вечора Соня, горда освідченням Долохова, своєю відмовою і розмовою з Ростовим, крутилася —ще вдома, не даючи дівчині дочесати свої коси, і тепер наскрізь сяяла поривчастою радістю.
Наташа, не менш горда тим, що вона вперше була в довгому платті, на справжньому балу, була ще щасливіша. Вони були в білих серпанкових платтях з рожевими стрічками.
Наташа стала закоханою з самої тієї хвилини, як увійшла
1 підліточків, * підлітки,
на бал. Вона не була закохана ні в кого зокрема, вона закохана була в усіх. На кого вона дивилася в ту хвилину, як дивилася, в того й була закохана.
— Ах, як гарно! — раз у раз казала вона, підбігаючи до Соні. Микола з Денисовим ходили по залах, привітно й поблажливо оглядаючи тих, що танцювали.
— Яка вона мила, красунею буде,— сказав Денисов.
— Хто?
— Графиня Наташа,— відповів Денисов.
— І як вона танцює, яка грація! — помовчавши трохи, знову сказав він.
— Та про кого ти говориш?
— Про сестру про твою! — сердито вигукнув Денисов. Ростов усміхнувся.
— Mon cher comte; vous êtes l'un de mes meilleurs écoliers, il faut que vous dansiez,— сказав маленький Іогель, підходячи до Миколи.— Voyez combien de jolies demoiselles1.— Він з тією ж просьбою звернувся й до Денисова, теж свого колишнього учня.
— Non, mon cher, je ferai tapisserie2,— сказав Денисов.— Хіба ви не пам'ятаєте, як недбало я ставився до ваших уроків?..
— О ні! — квапливо утішаючи його, сказав Іогель.— Ви лише неуважні були, а ви мали здібності, так, ви мали здібності.
Заграли новозаведену мазурку. Микола не міг відмовити Іогелю і запросив Соню. Денисов підсів до стареньких жінок і, спершись на шаблю, притупуючи в такт, щось весело розповідав і смішив старих дам, поглядаючи на молодь, що танцювала. Іогель у першій парі танцював з Наташею, своєю гордістю і кращою ученицею. М'яко, ніжно перебираючи своїми ніжками в черевичках, Іогель першим полетів по залі з Наташею, яка торопіла, але старанно виробляла па. Денисов не зводив з неї очей і вистукував шаблею такт з таким виглядом, який ясно говорив, що він сам не танцює лише тому, що не хоче, а не через те, що не може. В середині фігури він покликав до себе Ростова, який проходив повз нього.
— Це зовсім не те,— сказав він.— Хіба це польська мазурка? А танцює прекрасно.
Знаючи, що Денисов навіть у Польщі славився своїм майстерним умінням танцювати польську мазурку, Микола підбіг до Наташі:
— Піди вибери Денисова. От танцює! Чудесно! — сказав він. Коли підійшла знову Наташина черга, вона встала і, швидко
перебираючи своїми черевичками з бантиками, торопіючи, сама пробігла через залу в куток, де сидів Денисов. Вона бачила, що всі дивляться на неї і чекають. Микола бачив, що Денисов
1 — Дорогий графе, ви один з кращих моїх учнів. Ви повинні танцювати. Подивіться, скільки гарненьких дівчаток.
2 — Ні, дорогий мій, я краще посиджу яро людське око,
і Наташа, усміхаючись, сперечалися ї що Денисов відмовлявся, але радісно усміхався. Він підбіг.
— Будь ласка, Василю Дмитровичу,— казала Наташа,— ходім, будь ласка.
— Та що ви, звільніть мене від цього, графине,— казав Денисов.
— Ну, годі-бо, Васю,— промовив Микола.
— Наче кота Ваську вмовляють,— жартома сказав Денисов.
— Цілий вечір співатиму вам,— сказала Наташа.
— Чарівниця все зі мною зробить! — сказав Денисов і відстебнув шаблю. Він вийшов з-за стільців, міцно взяв за руку свою даму, трошки підняв голову і відставив ногу, чекаючи такту. Лише на коні та в мазурці не видно було, що Денисов маленький на зріст, і він здавався таким самим бравим хлопцем, яким він сам себе почував. Виждавши такт, він збоку, звитяжно й жартівливо, глянув на свою даму, несподівано притупнув однією ногою і, як м'ячик, пружно відскочив від підлоги й полетів вздовж по колу, ведучи за собою свою даму. Він нечутно летів половину зали на одній нозі і, здавалося, не бачив стільців, що стояли перед ним, і просто мчав на них; але раптом, приклацнувши острогами і розставивши ноги, зупинявся на підборах, стояв так секунду, з брязкотом острог тупав на одному місці ногами, швидко крутився і, лівою ногою підцокуючи праву, знову летів по колу. Наташа вгадувала те, що він мав намір зробити, і, сама не знаючи як, стежила за ним, віддаючись йому. То він крутив її, то на правій, то на лівій руці, то, падаючи навколішки, обводив її круг себе і знову схоплювався й пускався вперед з такою рвучкістю, неначе він мав намір, не переводячи духу, пробігти всі кімнати; то раптом знову зупинявся і робив,нове несподіване коліно. Коли він, моторно закрутивши даму перед її місцем, цокнув острогою, вклоняючись їй, Наташа навіть не зробила йому реверансу. Вона з подивом втупила в нього очі, усміхаючись, ніби не впізнаючи його.