— Ну, що ж, можна зняти що-небудь,— додав він тихим потаємним голосом, наче боячись, щоб хто-небудь не почув його.
0 дев'ятій годині прокинулась графиня, і Мотрона Тимофіївна, колишня її покоївка, яка виконувала щодо графині обов'язки шефа жандармів, прийшла повідомити свою колишню панну, що Марія Карлівна дуже ображені і що паннині літні плаття не можна залишити тут. З відповідей на розпити графині, чому m-me Sehoss ображена, виявилось, що її скриню зняли з підводи і всі підводи розшнуровують— добро знімають і набирають з собою поранених, яких граф, зі своєї простоти, наказав забирати з собою. Графиня звеліла попросити до себе чоловіка.
— Що це, друже мій, я чую — речі знову знімають?
— Знаєш, ma chèreг, я ось що хотів тобі сказати... ma cher графинечко... до мене приходив офіцер, просять, щоб дати кілька підвід під поранених. Адже все це наживне; а як їм залишатися, подумай!.. Справді, в нас на подвір'ї, самі ми їх закликали, офіцери тут є... Знаєш, думаю, справді,ma chère, от, ma chère... нехай їх одвезуть... куди ж нам квапитися?..— Граф боязко сказав це, як він завжди говорив, коли йшлося про гроші. А графиня звикла вже до цього тону, що завжди передував справі, яка розоряє дітей, як от будування галереї, оранжереї, влаштування домашнього театру чи музики,— і звикла, і за обов'язок вважала завжди боротися проти того, що говорилося цим боязким тоном.
Вона прибрала свій покірливо-плачний вигляд і сказала чоловікові:
— Слухай,.графе, ти довів до того, що за дім нічого не дають, а тепер і все наше — дитяче — майно хочеш занапастити. Ти ж сам кажеш, що в домі на сто тисяч добра. Я, друже мій, не згодна і не згодна! Воля твоя! Для поранених є уряд. Вони знають. Подивись: он навпроти, в Лопухіних, ще позавчора все геть чисто вивезли. Он як люди роблять. Тільки ми дурні. Пожалій хоч не мене, то дітей.
Граф замахав руками і, нічого не сказавши, вийшов з кімнати.
— Тату! про що це ви? — спитала його Наташа, яка слідом за ним увійшла до материної кімнати.
1 дорога моя,
— НІ про що! Тобі що до того! — сердито промовив граф.
— Ні, я чула,— сказала Наташа.— Чому ж матуся не хоче? — — Тобі що до того? — крикнув граф. Наташа відійшла до
вікна й замислилась.
— Татусю, Берг до нас приїхав,— сказала вона, дивлячись у вікно.
XVI
Берг, зять Ростових, був уже полковником з Володимиром та з Анною на шиї і займав усе таке ж спокійне і приємне місце помічника начальника штабу помічника першого відділу начальника штабу другого корпусу.
Він 1 вересня приїхав з армії в Москву.
йому, в Москві нічого було робити; але він помітив, що всі з армії просилися в Москву і щось там робили. Він вирішив, що теж треба відпроситися для домашніх і сімейних справ.
Берг у своїй акуратній дрожечці парою гладких буланеньких, цілком таких, як були в одного князя, під'їхав до будинку свого тестя. Він уважно подивився в подвір'я на підводи і, входячи на ґанок, вийняв чисту хусточку і зав'язав вузол.
З передпокою Берг пливучим, нетерплячим кроком вбіг до вітальні, і обняв графа, поцілував у ручки Наташу й Соню і поспішно спитав про здоров'я матінки.
— Яке тепер здоров'я? Ну, розповідай же,— сказав граф,— як війська? Відступають, чи буде ще бій?
— Лише одвічний бог, татку,— сказав Берг,— може вирішити долю вітчизни. Армія палає духом геройства, і тепер вожді, сказати б, зібралися на нараду. Що буде, невідомо. Але я вам скажу взагалі, татку, такого геройського духу, істинно древньої мужності російських військ, яке вони — воно,— виправив він себе,— показали чи виявили в цій битві 26 числа,— зовсім нема слів, гідних того, щоб ними описати їх... Я вам скажу, гатку (він ударив себе в груди так само, як ударяв себе, розповідаючи при ньому, один генерал, хоч трохи запізно, бо вдарити себе в груди треба було на словах "російські війська"),— я вам скажу одверто, що ми, начальники, не тільки не мали потреби підганяти солдатів чи що-небудь таке, але й ледве могли стримувати ці, ці... так, мужні і древні подвиги,— сказав він скоромовкою.— Генерал Барклай де-Толлі жертвував життям своїм скрізь попереду військ, я вам скажу. А наш корпус було поставлено на схилі гори. Можете собі уявити! — І тут Берг розповів усе, що він запам'ятав з різних чутих за цей час переказів. Наташа, не зводячи погляду, який бентежив Берга, наче дошукуючись у його обличчі розв'язання якогось питання, дивилась на нього.
— Таке геройство загалом, яке виявили російські воїни, не можна уявити і гідно звеличити! — сказав Берг, оглядаючись на Наташу і, ніби бажаючи її задобрити, усміхався їй у відповідь на
ТІ упертий погляд...— "Росія не в Москві, вона в серцях, своїх синів"! Так, татку? — сказав Берг.
У цей час з диванної вийшла з утомленим і незадоволеним обличчям графиня. Берг поспішно схопився, поцілував графиню в ручку, спитав про її здоров'я і, виявляючи співчуття похитуванням голови, зупинився біля неї.
— Так, матінко, я вам правду скажу, тяжкі й сумні часи для кожного росіянина. Але чого так турбуватися? Ви ще встигнете виїхати...
— Я не розумію, що робить челядь,— сказала графиня, звертаючись до чоловіка: — мені щойно сказали, що нічого ще не готове. Треба ж кому-небудь розпорядитись. Ось і пожалкуєш за Митенькою. Це кінця не буде!
Граф хотів щось сказати, та, видно, утримався. Він встав зі свого стільця і пішов до дверей.
Берг у цей час, ніби для того, щоб висякатись, витяг хусточку І, дивлячись на вузлик, замислився, журно і значущо похитуючи головою.
— А в мене до вас, татку, велика просьба,— сказав він.
— Гм?..— сказав граф, зупиняючись.
— їду я оце повз будинок Юсупова,— сміючись, сказав Берг.— Управитель мені знайомий, вибіг і просить, чи не купите що-небудь. Я зайшов, знаєте, з цікавості, і там одна шифоньєрочка і туалет. Ви знаєте, як Віруська цього бажала і як ми сперечалися про це. (Берг мимоволі прибрав тон радості зі своєї упорядженості, почавши говорити про шифоньєрочку та туалет.) І така чудова! висувається і з аглицьким секретом, знаєте? А Вірочці давно хотілося. То мені хочеться їй сюрприз зробити. Я бачив у вас так багато цих селян на подвір'ї. Дайте мені одного, будь ласка, я йому добре заплачу і....