До такої міри капітан був наївний і добродушно веселий, і цільний, і задоволений з себе, що П'єр мало сам не підморгнув, весело дивлячись на нього. Певне, слово "galant" навело капітана на думку про стан Москви.
— A propos, dites donc, est-ce vrai que toutes les femmes ont quitté Moscou? Une drôle d'idée! Qu'avaient-elles à craindre?
І — Так, дорогий мій пане П'єр, я зобов'язаний поставити за вас велику свічку за те, що ви врятували мене від цього скаженого. З мене, бачте, доволі тих куль, які в мене в тілі. Ось одна під Ваграмом, друга під Смоленськом. А ця нога, ви бачите, яка не хоче рухатись. Це під час великого бою 7-го під Москвою. О! це було чудесно! Треба було'бачити, це був потоп вогню. Завдали ви нам важкої роботи, можете похвалитися. І, їй-богу, незважаючи на^ цей козир (він показав на хрест), я був би ладен почати все наново. Жалію тих, які не бачили цього.
— Я був там.
— Чи ба, справді? Тим краще. Ви злі вороги, треба признатися. Добре держався великий редут, хай йому чорт. І дорого ж ви змусили нас заплатити. Я там тричі був, як ви мене бачите. Тричі ми були на батареї, тричі нас відкидали, як ^карточних солдатиків. Ваші гренадери були прекрасні, їй-богу. Я бачив, як їхні ряди шість разів змикалися і як вони виступали, наче на парад. Чудовий народ! Наш неаполітанський король, який на цих справах зуби з'їв, кричав їм: браво! Га, га, то ви наш брат солдат! Тим краще, тим краще, пане П'єр. Страшні в боях, ласкаві з коасунями — ось французи, пане П'єр. Правда ж?
— Est se que les dames françaises ne quitteraient pas Paris si les Russes y entraient?1 — сказав П'єр.
— Ah, ah, ah!.. — Француз весело, сангвінічно розреготався, поплескуючи по плечу П'єра.— Ah! elle est forte celle-là,— промовив він.— Paris?.. Mais Paris... Paris...
— Paris la capitale du monde...2—сказав П'єр, закінчуючи його слова.
Капітан подивився на П'єра. Він мав звичку серед розмови зупинитися і подивитись уважно усміхненими, привітними очима.
— Eh bien, si vous ne m'aviez pas dit que vous êtes Russe, j'aurai parié que vous êtes Parisien. Vous avez ce je ne sais quoi, ce...3-^-i, сказавши цей комплімент, він знову мовчки подивився.
— J'ai été à Paris, j'y ai passé des années,—■ сказав П'єр.
— Oh ça se voit bien. Paris!.. Un homme qui ne connaît pas Paris, est un sauvage. Un Parisien, ça se sent à deux lieux. Paris, c'est Talma, la Duschénois, Potier, la Sorbonne, les boulevards4,— і помітивши, що закінчення млявіше за попереднє, він поспішно додав: — il n'y a qu'un Paris au monde. Vous avez été à Paris et vous êtes resté Russe. Eh bien, je ne vous en estime pas moins6.
Під впливом випитого вина і після днів, проведених у самоті зі своїми похмурими думками, П'єр почував мимовільну приємність у розмові з цією веселою і добродушною людиною.
— Pour en revenir à vos dames, on les dit bien belles. Quelle fichue idée d'aller s'enterrer dans les steppes, quand l'armée française est à Moscou. Quelle chance elles ont manqué celles-la. Vos moujiks c'est autre chose, mais vous autres gens civilisés vous devriez nous connaître mieux que ça. Nous avons pris Vienne, Berlin, Madrid, Naples, Rome, Varsovie, toutes les capitales du monde... On nous craint, mais on nous aime. Nous sommes bons à connaître. Et puis l'Empereur6,— почав він, але П'єр перебив його.
1 — До речі, скажіть, 65'дь ласка, чи правда, що всі жінки виїхали з Москви? Дивна думка, чого вони боялися?
— Хіба французькі дами не виїхали б з Парижа, якби росіяни увійшли в нього?
2 — Ха-ха-ха!.. От сказав штуку. Париж?.. Але ж Париж... Париж...
— Париж — столиця світу...
3 — Ну, якби ви мені не сказали, що ви росіянин, я б пішов у заклад, що ви парижанин. У вас щось є, ця...
4 — Я був у Парижі, я провів там цілі роки,
— О, це видно. Париж!.. Людина, яка не знає Парижа,— дикун. Парижанина впізнаєш за дві милі. Париж — це Тальма, Дюшенуа, Потьє, Сорбонна, бульвари,
5 — на ввесь світ один Париж. Ви були в Парижі і зосталися росіянином. Ну що ж, я вас за те не менше поважаю.
6 — Але повернемось до ваших дам; кажуть, що вони дуже вродливі. Що за дурна думка поїхати запроторитись у степи, коли французька армія в Москві! Вони пропустили чудесну нагоду. Ваші селяни/я розумію, але ви — люди освічені — повинні б були знати нас краще. Ми брали Відень, Берлін, Мадрід, Неаполь, Рим, Варшаву, усі столиці світу. Нас бояться, але нас люблять. Не завадило б знати нас ближче. І потім імператор...
— L'Empereur, — повторив П'єр, і його обличчя раптом набрало сумного і збентеженого виразу.— Est-ce que L'Empereur...1.
— L'Empereur? C'est la générosité, la clémence, la justice, l'ordre, le génie, voilà l'Empereur! C'est moi, Ramball, qui vous le dit. Tel que vous me voyez, j'étais son ennemi il y a encore huit ans. Mon père a été comte émigré... Mais il m'a vaincu, cet homme. Il m'a empoigné. Je n'ai pas pu résister au spectacle de grandeur et de gloire dont il couvrait la France. Quand j'ai compris ce qu'il voulait, quand j'ai vu qu'il nous faisait une litière de lauriers, voyez vous, je me suis dit: voilà un souverain, et je me suis donné à lui. Eh voilà! Oh, oui, mon cher, c'est le plus grand homme des siècles passés et à venir,
— Est-il à Moscou?2 — зам'явшись і з злочинним обличчям спитав П'єр.
Француз подивився на П'єрове злочинне обличчя і усміхнувся.
— Non, il fera son entrée demain3,— сказав він і вів далі свою розповідь.
Розмову їхню урвав галас декількох чоловік біля воріт і прихід Мореля, який прийшов повідомити капітана, що приїхали вір-темберзькі гусари і хочуть ставити коней на тому ж подвір'ї, на якому стоять капітанові коні. Утруднення поставало головним чином від того, що гусари не розуміли, що їм говорять.
Капітан звелів покликати до себе старшого унтер-офіцера і суворим голосом спитав його, до якого полку він належить, хто їхній начальник і на якій підставі він дозволяє собі займати квартиру, яку вже зайнято. На перші два питання німець, погано розуміючи по-французькому, назвав свій полк і свого начальника; а на останнє запитання він, не зрозумівши його, вставляючи калічені французькі слова в німецьку мову, відповів, що він квартир-гер полку і що йому наказано від начальника займати всі будинки підряд. П'єр, знаючи німецьку мову, переклав капітанові те, що говорив німець, і капітанову відповідь переказав по-німецьки вір-темберзькому гусарові. Зрозумівши те, що йому казали, німець здався і вивів своїх людей. Капітан вийшов на ґанок, голосно даючи якісь накази.