— Я дивуюсь тільки, як можна було доручити такій людині долю Росії.
Поки звістка ця була ще не офіціальна, щодо неї можна було ще мати сумнів, але на другий день прийшло від графа Растоп-чина таке донесення:
"Ад'ютант князя Кутузова привіз мені листа, в якому він вимагає від мене поліцейських офіцерів для проведення армії на Рязанський шлях. Він каже, що йому жаль покидати Москву. Государю! Вчинок Кутузова вирішує долю столиці і Вашої імперії. Росія здригнеться, взнавши про здання міста, де зосереджується велич Росії, де прах ваших предків. Я піду за армією. Я все вивіз, мені залишається плакати за долею моєї вітчизни".
Одержавши це донесення, государ надіслав з князем Волконським такого рескрипта Кутузову: #
"Князю Михаиле Іларіоновичу! З 29 серпня не маю я ніяких донесень од вас. Тимчасом од 1 вересня одержав я через Яро
1 ангіни,
2 лейб-медик королеви іспанської
3 візітів співч>ття,
славль, від московського головнокомандуючого, сумну звістку, що ви вирішили з армією залишити Москву. Ви самі можете уявити враження, яке справила на мене ця звістка, а мовчання ваше поглиблює мій подив. Я посилаю з цим генерал-ад'ютанта князя Волконського, щоб довідатись від вас про стан армії та про причини, що опонукали вас до такого сумного рішення".
III
Через дев'ять днів після залишення Москви до Петербурга приїхав посланець від Кутузова з офіціальним повідомленням про залишення Москви. Цим посланцем був.француз Мішо, який не знав по-російському, але quoique étranger, Russe de cœur et d'âme1, як він сам казав про себе.
Государ зараз же прийняв посланця в своєму кабінеті, в палаці Кам'яного острова. Мішо, який ніколи не бачив Москви до кампанії і який не знав по-російському, почував себе все ж зворушеним, коли він з'явився перед notre très gracieux souverain2 (як він писав) із звісткою про пожежу Москви, dont les flammes éclairaient sa route3.
Хоча джерело chagrin4 в пана Мішо було, мабуть, не те, з якого витікало горе росіян, у Мішо було таке сумне обличчя, коли його було введено до кабінету государя, що государ одразу спитав його:
— M'apportez vous de tristes nouvelles, colonel?
— Bien tristes, sire,— відповів Мішо, зітхаючи і опускаючи очі,— l'abandon de Moscou.
— Aurait on livré mon ancienne capitale sans se battre?5— раптом спалахнувши, швидко промовив государ.
Мішо шанобливо передав те, що йому наказано було передати від Кутузова,— саме те, що під Москвою битися не було змоги 1 що залишалось одно з двох — втратити армію і Москву або лише Москву, тому фельдмаршал мусив вибрати останнє.
Государ вислухав мовчки, не дивлячись на Мішо.
— L'ennemi est-il en ville?—спитав він.
— Oui, sire, et elle est en cendres à l'heure qu'il est. Je Гаї laissée toute en flammes6,— рішуче сказав Мішо; але, гляі
1 проте, хоч іноземець, росіянин у глибині душі,
2 нашим найласкавішим володарем
3 полум'я якої освітлювало його шлях.
4 горя
5 — Ви привезли мені погані вісті, полковнику?
— Дуже погані, ваша величність, залишення Москви.
— Невже віддали мою древню столицю без битви? • — Чи вступив ворог у місто?
— Так, ваша величність, і в цю хвилину Москва являє собою згарище. Я залишив її охоплену полум'ям,
нувши на государя, Мішо жахнувся з того, що він зробив. Государ важко і часто став дихати, нижня губа в нього затремтіла, і прекрасні блакитні очі миттю заволокло слізьми.
Але це тривало лише одну хвилину. Государ раптом насупився, ніби осуджуючи самого себе за свою слабкість. І, підвівши голову, твердим голосом звернувся до Мішо:
— Je vois, colonel, par tout ce qui nous arrive,— сказав він,— que la providence exige de grands sacrifices de nous... Je suis prêt à me soumettre à foutes ses volontés; mais dites moi, Michaud, comment avez-vous laissé l'armée, en voyant ainsi, sans coup férir, abandonner mon ancienne capitale? N'avez-vous pas aperçu du découragement?..1
Побачивши заспокоєння свого très gracieux souverain2, Мішо теж заспокоївся, але на пряме істотне запитання государя, що вимагало і прямої відповіді, він не встиг ще підготувати відповіді.
— Sire, me permettrez-vous de vous parler franchement en loyal militaire? — сказав він, щоб виграти час.
— Golonel, je l'exige toujours3,— сказав государ.— Ne me cachez rien, je veux savoir absolument ce qu'il en est4.
— Sire! —сказав Мішо з тонкою, ледве помітною усмішкою на губах, встигнувши підготувати свою відповідь у формі легкого і шанобливого jeu de mots5.— Sire! j'ai laissé toute l'armée depuis les chefs jusqu'au dernier soldat, sans exception, dans une crainte épouvantable, affrayante...6
— Gomment ça?7 — строго нахмурившись, перебив государ.— Mes Russes se laisseront-ils abattre par le malheur... Jamais!..8
Цього тільки й чекав Мішо, щоб вставити свою гру слів.
— Sire, —сказав він з шанобливою грайливістю виразу,— ils craignent seulement que Votre Majesté par bonté de coeur ne se laisse persuader de faire la paix. Ils brûlent de combattre,— говорив уповноважений російського народу,— et de prouver à Votre Majesté par le sacrifice de leur vie, combien ils lui sont dévoués...9
— Ah!— заспокоєно і з лагідним блиском в очах сказав госу-
1 — 3 усього, що відбувається, я бачу, полковнику, що провидіння вимагає від нас великих жертв. Я ладен скоритися його волі; але скажіть мені, Мішо, якою залишили ви армію, коли вона без битви покидала свою древню столицю? Чи не помітили ви в ній занепаду духу?
2 найласкавішого володаря,
3 — Государю, чи дозволите ви мені говорити одверто, як личить прямому воїнові?
— Полковнику, я завжди цього вимагаю,
4 Не приховуйте нічого, я неодмінно хочу знати всю правду.
5 гри слів. 9
6 — Государю! Я залишив усю армію, починаючи з начальників і до останнього солдата, без винятку, у великому, розпачливому страху...
7 — Як так?
8 Хіба мої росіяни можуть занепасти духом перед невдачею... Ніколи!
9 — Государю, вони бояться лише того, щоб ваша величність з добрості душі своєї не вирішили укласти миру. Вони горять від нетерпіння знову битися і довести вашій величності жертвою свого життя, наскільки вони віддані вам!..