Цей фланговий марш не тільки не міг би дати будь-яких вигід, але й міг би занапастити російську армію, якби при тому не було збігу інших умов. Що було б, якби не згоріла Москва? Якби Мюрат не загубив а очей росіян? Якби Наполеон не був у цей час бездіяльним?^ Якби під Красною Пахрою російська армія, як радили Бенігсен та Барклай, дала бій? Що було б, якби французи атакували росіян, коли вони йшли за Пахрою? Що було б, якби згодом Наполеон, підійшовши до Тарутина, атакував росіян хоча б з однією десятою частиною тієї енергії, з якою він атакував у Смоленську? Що— було б, якби французи пішли на Петербург?.. За всіх цих обставин рятівність флангового маршу могла перейти у згубність.
По<гретє, найбільш незрозуміле полягає в тому, що люди, вивчаючи істо{Йю, умисно не хочуть бачити того, що фланговий марш не можна приписувати ніякій одній людині, що ніхто ніколи його не передбачав, що маневр цей, так само, як і відступ у Філях, ніколи ні перед ким з сучасників не поставав у його цільності, а крок за кроком, подія за подією, мить за миттю випливав з незчисленної кількості найрізноманітніших умов і лише тоді постав у всій своїй цільності, коли він здійснився і став минулим.
На раді у Філях російське начальство переважно мислило собі відступ, що сам собою розумівся, у прямому напрямі назад, тобт^о Нижньогородським шляхом. Доказами тому є те, що більшість голосів на раді було подано в цьому розумінні, і, головне, відома розмова після ради головнокомандуючого з Ланським, який завідував провіантською частиною; Ланськой доніс головнокомандуючому, що продовольство для армії зібрано здебільшого по Оці, у Тульській та Калузькій губерніях і що в разі відступу на Нижній запаси провіанту будуть відділені від армії великою річкою Окою, через яку перевіз у первозимки буває неможливим. Це була перша ознака доконечної потреби ухилення від прямого напряму на Нижній, що перше здавався найприроднішим. Армія подержалась південніше, по Рязанському шляху, ближче до запасів. Згодом бездіяльність французів, які загубили навіть з очей російську армію, турботи про захист Тульського заводу і, головне, вигоди наближення до своїх запасів змусили армію відхилитися ще південніше, на Тульський шлях. Перейшовши одчайдушним рухом за Пахрою на Тульський шлях, воєначальники російської армії думали залишатися біля Подольська, і не було думки про Тарутин-ську позицію; але незчисленна кількість обставин і поява знову французьких військ, які перше загубили з очей росіян, і проекти бою, і, головне, достаток провіанту в Калузі змусили нашу армію ще більш відхилитися на південь і перейти в середину шляхів свого постачання, з Тульського на Калузький шлях, до Тарутина. Так само, як не можна відповісти на запитання, коли залишено було Москву,, не можна відповісти і на те, коли саме і хто вирішив перейти до Тарутина. Коли війська прийшли вже до Тарутина внаслідок незчисленних диференціальних сил, тоді тільки стали люди запевняти себе, що цього вони хотіли і давно це передбачали.
Славнозвісний фланговий марш полягав лише в тому, що російське військо, відступаючи все прямо назад у напрямі, зворотньому до наступу, після того, як наступ французів припинився, відхилилось від узятого спочатку напряму і, не бачачи за собою переслідування, природно подалось у той бік, куди його тягнув достаток продовольства.
Якби уявити собі не геніальних полководців на чолі російської армії, а просто саму армію без начальників, то й ця армія не могла б зробити нічого іншого, крім зворотнього руху до Москви, описуючи дугу з того боку, з якого було більше продовольства і rçpaft був багатший.
Перехід цей з Нижньогородського на Рязанський, Тульський і Калузький шляхи був до такої міри природний, що в цьому самому напрямі відбігали мародери російської армії і що з Петербурга вимагалося, щоб Кутузов у цьому самому напрямі перевів свою армію. В Тарутрні Кутузов дістав майже догану від госу-. даря за те, що він одвів армію на Рязанський шлях, і йому вказувалося те саме положення проти Калуги, в якому він уже був у той час, як одержав государевого листа.
Відкочуючись у напрямі поштовху, даного їй під час усієї кампанії і в Бородінському бою, куля російського війська після того, як вичерпалась сила пЬштовху, не дістаючи нових поштовхів, набрала того положення, що було для неї природне.
Заслуга Кутузова полягала не в якомусь геніальному, як це називають, стратегічному маневрі, а в тому, що лише він розумів значення події, яка відбувалася. Лише він розумів уже тоді, значення бездіяльності французької армії, лише він усе твердив, що Бородінський бій був перемогою; лише він — той, який, здавалося б, відповідно до свого становища головнокомандуючого, мав би бажати наступу,— лише він усіх сил своїх докладав до того, щоб стримати російську архмію від непотрібних боїв.
Підбитий під Бородіном звір лежав там десь, де його залишив, відбігши, мисливець; але чи живий, чи дужий він був, чи він тільки причаївся, мисливець не знав цього. Раптом пролунав стогін цього звіра.
Стогоном цього пораненого звіра, французької армії, викривачем її загибелі, було прислання Лорістона до табору Кутузова з просьбою про мир.
Наполеон зі своєю впевненістю у тому, що не те добре, що добре, а те, що спало йому на думку, написав Кутузову слова, перші, які майнули в його голові і в яких не було ніякого змісту.
"Monsieur le prince Koutouzov,— писав він,— j'envoie près de vous un de mes aides de camps généraux pour vous entretenir de plusieurs objets intéressants. Je désire que votre Altesse ajoute foi à ce qu'il lui dira, surtout lorsqu'il exprimera les sentiments d'estime et de particulière, considération que, j'ai depuis longtemps pour sa
personne... Cette lettre n'étant à autre fin, je prie dieu, Monsieur le prince Koutouzov, qu'il vous ait en sa sainte et digne garde. Moscou, le 30 Octobre, 1812. Signé:
Napoléom
"Je serais maudit par la postérité si Гоп me regardait, comme le premier moteur d'un accommodement quelconque. Tel est l'esprit actuel de ma nation"2, — відповів Кутузов і далі докладав усіх своїх сил до того, щоб стримати війська від наступу.