Наташа не любила товариства взагалі, але вона тим більш дорожила товариством рідних — графині Марії, брата, матері і Соні. Вона дорожила товариством тих людей, до яких вона, розпатлана, в халаті, могла вийти великими кроками з дитячої з радісним обличчям і показати пелюшку з жовтою, замість зеленої, плямою і вислухати втішання про те, що тепер дитині значно краще.
Наташа до такої міри опустилася, що її вбрання, її зачіски, її недоречно сказані слова, її ревнощі — вона ревнувала до Соні, до гувернантки, до кожної гарної і негарної жінки — були звичайною темою жартів усіх її близьких. Загальна думка була така, що П'єр був під черевиком своєї жінки, і насправді це було так. З самих перших днів їхнього подружнього життя Наташа поставила свої вимоги. П'єр дуже здивувався з цього цілком нового для нього погляду дружини, який полягав у тому, що кожна хвилина його життя належить їй і сім'ї; П'єр здивувався з вимог своєї дружини, але був потішений ними і підкорився їм.
Підвладність П'єрова полягала в тому, що він не смів не тільки залицятися, але й не смів з усмішкою говорити з іншою жінкою, не смів їздити до клубів, на обіди так, для того, щоб провести час, не смів витрачати грошей на примхи, не смів виїжджати на довгі строки, хіба що в справах, до яких дружина зараховувала і його заняття науками, в яких вона нічого не розуміла, хоч надавали їм великої ваги. На заміну цього П'єр мав повне право в себе вдома не тільки самим собою розпоряджатися, як він хотів, але й усією сім'єю. Наташа в себе вдома ставила себе у становище чоловікової рабині; і вся родина ходила навшпиньки, коли П'єр працював — читав або писав у своєму кабінеті. Досить було П'єру показати яке-небудь уподобання, і те, що він любив, завжди виконувалось. Досить йому було виявити бажання, і Наташа схоплювалась і бігла виконувати його.
Увесь дім керувався тільки гаданими повеліннями чоловіка, тобто П'єровими бажаннями, які Наташа намагалася вгадувати. Побут, місце життя, знайомство, зв'язки, Наташині заняття, виховання дітей — не тільки все робилося відповідно до виявленої
волі П'єра, а Наташа намагалась і вгадати те, що могло випливати з висловлених у розмовах П'єрових думок. І вона вірно вгадувала те, в чому полягала суть П'єрових бажань, і, раз вгадавши її, вона вже твердо держалася раз обраного. Коли П'єр сам уже хотів зрадити своє бажання, вона боролась проти нього його ж таки зброєю.
Так, тяжкого часу, назавжди пам'ятного П'єру, Наташі, після народження першої кволої дитини, коли їм довелося змінити трьох мамок і Наташа захворіла з відчаю, П'єр одного разу висловив їй думки Руссо, з якими він був цілком згоден, про неприродність і шкідливість мамок. Відносно другої дитини, незважаючи на протидію матері, лікарів і самого чоловіка, які повставали проти її годування, як проти речі тоді нечуваної і шкідливої, вона поставила на своєму і відтоді всіх дітей годувала сама.
Дуже часто, в хвилини роздратування, траплялося, що чоловік з жінкою сперечалися, але довго потім після суперечки П'єр на радість і здивування своє знаходив не тільки в словах, а і в діях жінки ту саму свою думку, проти якої вона сперечалася. І він знаходив не тільки ту саму думку, але й знаходив її очищеною від усього того, що було зайвого, викликаного запалом суперечки, в її виявленні.
Після семи ро$ів подружнього життя П'єр почував радісну, тверду свідомість того, що він не погана людина, і почував він це тому, що бачив себе відбитим у своїй дружині. В собі він почував усе гарне й погане змішаним і затемнюючим одно одне. А на дружині його відбивалося тільки те, що було по-справжньому гарне; все не зовсім гарне було відкинуте. І відбивання це відбувалося не шляхом логічної думки, а іншим—таємничим, безпосереднім шляхом.
XI
Два місяці тому П'єр, уже гостюючи в Ростових,.одержав листа від князя Федора, який закликав йою до Петербурга для розгляду важливих питань, що цікавили в Петербурзі членів одного товариства, одним з головних засновників якого був П'єр.
Прочитавши цього листа, як вона читала всі чоловікові листи, Наташа, незважаючи на те, що їй було дуже важко у відсутності чоловіка, сама запропонувала йому їхати до Петербурга. Всьому, що було розумовою, абстрактною справою чоловіка, вона приписувала, не розуміючи її, величезну вагу і повсякчас боялася бути завадою в цій діяльності чоловіка. На несміливий, запитливий П'єрів погляд після прочитання листа вона відповіла просьбою, щоб він їхав, тільки щоб певно визначив їй час повернення. І відпустку було дано на чотири тижні.
Відтоді, як вийшов строк П'єрової відпустки,— два тижні тому,— Наташа увесь час перебувала у стані страху, смутку і роздратовання.
Денисов, відставний, нёзадоволений з теперішнього стану генерал, приїхавши в ці останні два тижні, здивовано й сумно, як на несхожий портрет колись коханої людини, дивився на Наташу. Зажурений, скучний погляд, відповіді не до речі й розмови про дитячу — було все, що він бачив і чув від колишньої чарівниці.
Наташа була весь цей час сумна й роздратована, особливо тоді, коли, втішаючи її, мати, брат, Соня або графиня Марія намагалися виправдати П'єра і придумати причини його затримки.
— Усе дурниці, все пусте,— казала Наташа,— всі його міркування, які ні до чого не ведуть, і всі ці дурні товариства,— говорила вона про ті самі справи, у велику вагу яких вона твердо вірила. І вона йшла до дитячої годувати свого єдиного хлопчика Петю.
Ніхто нічого не міг їй сказати стільки заспокійливого, розумного, як це тримісячне маленьке створіння, коли воно лежало біля її груді і вона почувала рух його рота й сопіння носиком. Створіння це говорило: "Ти сердишся, ти ревнуєш, ти хотіла б йому відомстити, ти боїшся, а я ось він, а я ось він..." І не було що відповісти. Це було більше, ніж правда.
Наташа в ці два тижні неспокою так часто вдавалася до сина за заспокоєнням, так поралася коло нього, що перегодувала його і він захворів. Вона жахалась його хвороби, 4а разом з тим їй цього якраз і треба було. Доглядаючи його, вона легше переносила турботу за чоловіка.
Вона годувала, коли заторохтів біля під'їзду П'єрів візок, і няня, знаючи, чим порадувати пані, нечутно, але швидко, сяючи обличчям, увійшла до кімнати.