Але що означає звільнити? Якщо в пустелі я звільню людину, котра нічого не прагне — що означатиме її свобода? Свобода існує для когось, хто чогось прагне. Звільнити людину в пустелі означало б викликати в ній спрагу і вказати шлях до колодязя. Тільки це викличе в ній дії, які матимуть певне значення. Звільнити камінь, якщо немає сили тяжіння — це нічого не означає. Бо той камінь нікуди не покотиться.
Отож моя духовна культура намагалася створити людські відносини на основі культу Людини, яка стоїть вище від окремої особистості, щоб ставлення кожного до себе й до інших не було сліпим пристосуванством до звичаїв мурашника, а вільним проявом любові.
Невидимий шлях, прокладений силою тяжіння, звільняє камінь. Невидимі сили любові звільняють людину. Моя духовна культура намагалася зробити з кожної людини Посланця одного й того ж володаря. Вона розцінювала особистість як дорогу до чогось більшого, як прояв його, вона давала їй волю піднятися туди, куди спрямовували її сили тяжіння.
Я знаю, відки взялося те силове поле. Протягом століть моя цивілізація споглядала бога в людях. Людину було створено за образом і подобою бога. В людині поважали бога. Люди були братьми в бозі. Цей відблиск бога надавав кожній людині невід'ємну гідність. Ставлення людини до бога чітко визначало обов'язок кожного перед самим собою і перед іншими.
Моя цивілізація є спадкоємницею християнських цінностей. Щоб краще зрозуміти архітектуру собору, я думаю про те, як його збудовано.
Споглядання бога було основою рівності людей, бо вони рівні перед богом. І ця рівність мала ясне значення. Тому що рівними можна бути тільки в чомусь. Солдат і полководець рівні відносно своєї нації. Рівність стає пустопорожнім звуком, якщо нема нічого, що зв'язувало б цю рівність.
Я добре розумію, чому рівність, яка була рівністю прав бога в людях, забороняла обмежувати сходження окремої особистості: бог міг обрати її як свій шлях. Але оскільки йшлося також про рівність прав бога на особистість, мені зрозуміло, чому окремі особи, якими б вони не були, мали виконувати ті самі обов'язки і підкорятися тим самим законам. Визнаючи бога, вони були рівні в своїх правах. Служачи богові, вони були рівні в своїх обов'язках.
Я розумію, чому рівність, встановлена перед богом, не викликала ні суперечностей, ні безладдя. Демагогія виникає тоді, коли принцип рівності, не маючи спільної міри, вироджується в принцип тотожності. Тоді солдат відмовляється вітати командира, бо, вітаючи його, він віддавав би честь особі, а не Нації.
Моя духовна культура, наслідуючи бога, заснувала рівність людей у Людині.
Я розумію звідки походить повага людини до людини. Вчений мав поважати кочегара, бо в ньому він поважав Бога, Посланцями якого були і вчений і кочегар.
Якою б не була цінність одного і посередність другого, жодна людина не могла б обернути іншого в рабство. Бо не можна принижувати Посланця божого. Але ця повага до людини не приводила до ганебного низькопоклонства перед дурістю і невіглаством, бо в людині насамперед поважали те, що вона — Посланець божий. Отак любов до бога створювала відносини між людьми, бо справи велися між Посланцями божими незалежно від достоїнств окремої особи.
Моя духовна культура, наслідуючи бога, створила повагу до Людини у кожній особистості.
Я розумію походження братства між людьми. Люди були братами в бозі. Братами можна бути тільки в чомусь. Якщо немає вузла, яким люди були б зв'язані докупи, вони стоятимуть одне біля одного, але не будуть об'єднані між собою. Не можна бути просто братами. Мої товариші і я — брати в групі 2/33. Французи — брати в самій Франції.
Моя духовна культура, наслідуючи бога, зробила людей братами в Людині.
Я розумію значення любові до ближнього, якої мене навчали. Любов до ближнього була служінням богові через окрему особистість. То була данина богові, хоч якою посередністю була особистість. Ця любов не принижувала того, до кого була звернута, вона не зв'язувала його ланцюгами вдячності, бо то була данина не йому а богові. Саме тому така любов ніколи не перетворювалася у вшанування посередності, дурості і невігластва. Лікар повинен був, ризикуючи своїм життям, лікувати хворого на чуму, яким би нікчемним той не був. Лікар служив богові. Його не принижувало те, що він проводив безсонну ніч біля постелі хворого злодія.
Моя духовна культура, наслідуючи бога, перетворила любов до ближнього у данину Людині через окрему особистість.
Я розумію глибокий зміст Смирення, якого вимагали від людини. Смирення не принижувало особистості. Воно підносило її. Воно розкривало особистості її роль Посланця. Вимагаючи від особи вшанування бога через ближнього свого, воно в той же час вимагало, щоб особистість поважала бога в самій собі, усвідомлюючи себе вісником божим, дорогою для бога. Смирення примушувало особистість, забуваючи про себе, тим самим возвеличувати себе, бо якщо особистість почне перебільшувати своє власне значеня, дорога її зразу ж упреться в стіну.
Моя духовна культура, наслідуючи бога, прищеплювала людям повагу до самих себе, тобто повагу до Людини через свою особистість.
Я розумію нарешті, чому любов до бога наклала на людей відповідальність один за одного і дала їм Надію як доброчесність. Бо кожну людину вона перетворювала на Посланця одного й того ж бога, в руки кожного віддавало спасіння всіх. Ніхто не мав права впадати в відчай, бо кожен був вісником могутнішого за себе. Відчай був запереченням бога в самому собі. Обов'язок Надії можна було б викласти так: "Виходить, ти надаєш собі такого великого значення? Скільки ж зарозумілості у твоєму відчаї!"
Моя духовна культура, наслідуючи бога, зробила кожного відповідальним за всіх людей, і всіх людей — відповідальними за кожного. Кожен повинен жертвувати собою для врятування колективу, але справа тут не в елементарній арифметиці. Мова йде про повагу до Людини в кожній окремій особі. Велич моєї духовної культури в тому, що сто шахтарів ризикуватимуть своїм життям задля порятунку одного шахтаря, засипаного під час обвалу. Вони рятують Людину.
В цьому світлі я добре розумію, що значить свобода. Це свобода дерева рости в силовому полі свого зерна. Це атмосфера, в якій піднімається Людина. Вона схожа на попутній вітер. Тільки завдяки вітру парусники вільні в відкритому морі.