— Це, мабуть, не позбавлено глузду! — відповіла вона.
Пізніше, коли гості одягали шуби і пальта, пан Дамбрез сказав йому:
— Приїжджайте до мене як-небудь на днях уранці, ми побалакаємо!
Мартінон, зійшовши сходами, запалив сигару; профіль його здавався таким важким, що його супутник зронив фразу:
— А ти, справді, маєш голову на в'язах!
– І вона уже запаморочила не одну! — відповів молодий судець з виглядом самовпевненим і воднораз роздратованим.
Фредерік, лягаючи спати, підбив підсумки вечора. Перш за все, його туалет (він уже кілька разів оглядав себе в дзеркалі), від крою фрака аж до бантиків на туфлях, — не давав підстав для будь-яких зауважень; він розмовляв з людьми визначними, бачив зблизька багатих жінок, пан Дамбрез поставився до нього прекрасно, а пані Дамбрез обійшлася з ним майже ласкаво. Він обмірковував кожне її слово, всі її погляди, тисячу речей, нез'ясовних, а проте промовистих. От би мати таку коханку! А чому б, кінець кінцем, і ні? Він не гірший за інших! Гляди, вона не така вже й неприступна? Тоді прийшов йому на думку Мартінон, і, вже засинаючи, він усміхнувся з жалю до цього бравого молодчаги.
Проснувся Фредерік з думкою про Капітаншу; адже слова в її записці "з завтрашнього вечора" означали побачення на сьогодні. Діждавши дев'ятої години, він поквапився до неї.
Хтось перед ним підіймався по сходах, двері зачинилися. Він подзвонив; Дельфіна відчинила і стала запевнювати, що господині нема вдома.
Фредерік наполягав, просив. Йому треба сказати їй щось дуже важливе, лише кілька слів. Нарешті найпереконливішим доводом стала монета в сто су, і служниця залишила його одного в передпокої.
З'явилася Розанетта. Вона була в самій сорочці, волосся розпущене, і, крутячи головою, вона здаля розводила руки, — виразний жест означав, що вона не може його прийняти.
Фредерік повільно спустився сходами. Ця примха перевершила все. Він нічого не розумів.
Перед швейцарською його зупинила мадмуазель Ватназ.
— Вона вас прийняла?
— Hi!
— Вас витурили?
— Як ви дізналися?
— Одразу видно! Ходімте! Геть звідси! Я задихаюся!
Ватназ потягла його за собою на вулицю. Вона важко дихала. Він відчував, як її худа рука тремтить у нього в руці. Раптом вона вибухнула:
— Ох, негідник!
— Хто?
— Та це ж він! Він! Дельмар!
Це відкриття образило Фредеріка, він спитав:
— Ви впевнені?
— Та я ж вам кажу, що йшла назирці за ним! — вигукнула Ватназ. — Я бачила, як він заходив! Тепер ви мене розумієте? Зрештою, я й повинна була цього сподіватися: адже я сама з дурного розуму ввела його в її дім. О Господи, якби ви тільки знали! Та я ж йому дала в себе притулок, годувала й зодягала. А всі мої клопоти в газетах?! Я любила його, як мати! — Потім, злісно посміхаючись, вела далі: — Еге ж, цьому панові потрібні оксамитові костюми! Це все він — задля вигоди, будьте певні! А вона! Я ж бо знала її ще швачкою! Якби не я, вона б уже сто разів потонула в багні! Але я ще шпурну її в твань! Авжеж! Нехай сконає в лікарні! Хай усі дізнаються!
І неначе потік бруду з бочки, в якій возять нечистоти, вона вилила перед Фредеріком свій гнів, виявивши всю ганьбу суперниці.
— Вона спала з Жюмійяком, з Флакуром, з молодим Алларом, з Бертіно, із Сен-Валері — отим таранкуватим. Ні, з другим! Та однаково: вони ж брати! Коли ж вона встрявала в халепу, я все залагоджувала. А що мені від неї перепало? Адже вона страх яка скупердяга! Та й, погодьтеся, з мого боку велика ласка водитися з нею, бо, зрештою, ми люди не одного кола! Я ж не якась там дівка! Хіба я продажна? Вже не кажу про те, що в неї не голова, а капустяний качан на в'язах. Слово "категорія" вона пише з двома "т". А втім, який їхав, таку здибав, хоча він величає себе артистом і вдає з себе генія! Та, Боже милий, якби в нього було хоч трохи кебети, він би не дійшов до такої ницості! Покинути неабияку жінку заради якоїсь там хльорки! Кінець кінцем, мені начхати. Він зовсім поганіє! Він мені осоружний! Якщо я його зустріну, їй-право, плюну йому в пику. — Вона плюнула. — Еге ж, он як я на нього дивлюся! А яке становище Арну? Жахливе, правда ж? Він уже стільки разів прощав їй! Складав їй такі жертви, що й не сказати! Та вона повинна б ноги йому цілувати! Який же він щедрий, який добрий!
Фредерік радо слухав, як вона ганьбила Дельмара, проте був на боці Арну. Розанеттина віроломність здавалася йому чимось неприродним, несправедливим; збудження старої діви передалося і йому, він відчув навіть до Арну ніби жаль. Несподівано Фредерік опинився перед його під'їздом; він і не помітив, як мадмуазель Ватназ привела його в передмістя Пуассоньєр.
— От ми й прийшли, — сказала вона. — Я зайти до нього не можу. Але вам нічого не заважає навідати його.
— Навіщо?
— Щоб йому все розповісти, достолиха!
Фредерік, немовби його щойно розбудили, збагнув, на яку ницість його штовхають.
— Ну то що? — спитала вона.
Він глянув на третій поверх. У пані Арну світилося. Справді, ніщо йому не заважало зайти.
— Я чекатиму вас тут. Ідіть же!
Цей наказ розхолодив його остаточно, і він одказав:
— Я пробуду там довго. Вам ліпше вернутися б додому. Взавтра я зайду до вас.
— Ні, ні! — відповіла Ватназ, тупнувши ногою. — Захопіть його! Тягніть його з собою! Нехай він застукає їх у парі!
— Але Дельмара там уже не буде!
Вона понурила голову.
— Авжеж, це, либонь, слушно.
І вона мовчки стояла посеред вулиці, де мчали екіпажі; потім втупилася в нього очима дикої кішки.
— Я можу розраховувати на вас, еге ж? Тепер ми з вами заодно, це свято! Тож дійте. До завтра!
Вже йдучи коридором, Фредерік почув два голоси — вони сперечалися. Голос пані Арну казав:
— Не бреши! Не бреши ж!
Він увійшов. Вони замовкли.
Арну ходив туди-сюди по кімнаті, а дружина сиділа на стільчику біля каміна, надзвичайно бліда, потупивши погляд. Фредерік уже намірився вийти. Арну вхопив його за руку, радий, що той з'явився на виручку.
— Боюся, що я… — почав Фредерік.
— Та залишайтеся! — шепнув йому на вухо Арну.
Пані Арну сказала:
— Треба бути поблажливим, пане Моро! Такі речі в родинах інколи трапляються.
— Тобто їх улаштовують, — грайливо сказав Арну. — І то ж нападають на жінок химери! Ось, наприклад, вона людина не погана. Навпаки! І що ж, цілу годину розважається тим, що допікає мені всілякими вигадками.