Дивіться: он Сторчиха за ворітьми когось кляне. Кого?
Спитайте її: вона й сама не знає… То вже в неї така професія…
Прокидається з "трясцею" й лягає з "сто чортів"… Он кума Тетяна репіжить Миколку за те, що шапку, "стерво собаче", згубив…
Он Наталка Василину деркачем виховує:
— Слухайся, сукина дочко, матері! Слухайся!
Он Домаха… Он Параска… Он Устя… Он Горпина… Он… он… он…
Ні, краще перечитайте святці: там вони всі є… Це ж тільки на вулиці. А ще ж по городах, по хлівах, по садках, по клунях…
Дід Глушко, так той просто сказав:
— Баби тії в нас, ну, як жукакузьки!.. За проводиря тут у нас править Уляна… Вона головний організатор, проводир і радник. Засідання "Жінвідділу" по неділях удень на тих самих колодках, де ввечері "засідає" "Головполітосвіта"… Порядок денний?!
Єх, голуб'ята мої! Коли б ви там у столиці могли за якихось чотирип'ять годин вирішити стільки справ, скільки наш "Жінвідділ" вирішує,— я з почуттям щонайдужчого до вас подиву офірував би вам чудесну сукувату грушеву палку, що нею я по лісу гадюк смалю!
Матіночко моя! Чогочого тільки вони не обговорять, чиїх тільки кісточок вони не поперевертають!.. Кому тільки не ікається в цей день!
Починається (не так, як у вас!) з біжучих справ!
…А чи водили свою Муру до бугая?
…І щось я, голубонько, помічаю, що в моєї молока меншає! Коли б то, господи, не відьма!
…І не говоріть, матінко, цур йому, пек! На тім тижні в Свинарному входить Чопиха, так уже стемніло, в хлів… А воно зпід корови тільки — шусь!..
…А чули, в Сторчихи — донька?! Я їй казала: "За своїми, шеймо, дивись!" А тепер ік Петру: "Нате вам, мамо, онука!"
…А та! Щербата?! "Чхать, — каже, — я на вас хочу!" Ач яка! Чоловік тільки з двору, так мов той роплан, через тин у садок до Петрового Гната! "Чхать!"… Матері своїй у великодній очіпок чхни, сукина дочко!..
…Це — "внутрішні справи"…
А політика?! І зовнішня і внутрішня?!
Та куди тому нещасному "Рейтерові", чи "Рості", чи "Ратау"?!
Таких "кореспондентів", як має наш "Жінвідділ" (а за ним і все село!), жодне найкраще й найпопулярніше агентство не має!
…"Чули?! (пошепки)… Київ уже! Як ударили з Адесу, так усі комуністи та жиди, ну, як язиком їх ізлизано!"
…"А Петлюра відозву пропечатав! Щоб мені, каже, ік Спасу й отакісінького комуніста на Вкраїні не було! З англичанкою йде!"
…"А вчора в Таранівці на базарі бомагу читали… Ленін пише: "Одказую, — говорить, — усю власть тому, хто мене вилікує. Бо заслаб, — говорить, — я, а видю, що не по порядку з людьми "обращаєтесь"…
…А!.. А!.. А!..
Зовнішню й внутрішню вичерпали… Далі йде найголовніша й найпекучіша справа. Справа виключно жіночої компетенції. Релігійна справа. Тут уже дискусії і з високими нотами… З позами, з рухами, з руками в боки…
Тут турнір баптистів, адвентистів і православних… Переважають адвентисти! "Православне" мовчить!
Коли яка й поткнеться:
— А всетаки церква так воно не те, що ваші читанки та співи під повіткою!
— "Церква"?! "Під повіткою"?! Засвербіло, мабуть, самій під попа лягти?!
(Місцеві "батюшечка" дуже слабкі, щодо "адамових реберців", і мало не щотижня за ту слабкість платять власними святими ребрами)…
Релігійні дискусії рідко коли кінчаються без "страждання" за віру "христову"… Найбільш мук святих зазнають очіпки…
Поширюється сектанство.
Як я'вже зазначав, найбільший успіх мають адвентисти.
Хоч і таку поважну "релігію", як адвентисти, іноді перемагає простісінька череп'яна ринка.
Оришка вже зовсім була до адвентистів пристала. Вже з місяць і на "казання" їхні ходила, й церкву забула, й лаятись перестала…
І треба було їй позичити Христі свою череп'яну (ну, зовсім новуновісіньку!) ринку. А та розбила!
— Так така ти, сякатака, свята та божа!! Живою до бога лізеш! А ринку розхокала та тоді: "Сестрице, не лайся!" Не лайся? А купить мені таку ринку бог твій одвентиський?! Очі під лоба закотила, та вже й Варвара, думаєш, великомучениця?! Береш, страмнюча, ринку, не бий, голова б у тебе тріснула.
І в першу неділю пішла до церкви. Ще й на часточку понесла…
* * *
Грім серед ясного неба! У неділю сходка! Голова сільради заявляє:
— Жінка має однакові права з чоловіком! Коли котрий битиме чи лаятиме, має право кожна вести його до розправи… Тут ми з ним знаємо, що зробити! Вибирайте делегаток!
"Владики" всміхаються!
— Варитиме, положим, моя, як і досі варила!! А дід Глушко пихнув люлькою, сплюнув та:
— Ото й мою в делегатки?! Та не буде діла!!
А і в баби Глушчихи, і в тої, що "варитиме, як і варила", десь далеко-далеко, ажажаж ондечки, вогники блимнули…
Як темної ночі на глухім болоті Іванові хробачки блимають…
ОСВІТА
Освіта на селі…
Ну, тут навряд чи вийде усмішка, та ще й "вишнева"… Боюсь, що тут уже буде "вишневий рид"… Школи… Учителі… Учителі… Школи…
Скажіть, будь ласка, чи вже в вас там усіх святих і богоносних великомучеників шашлі поточили?
Коли всіх і коли ще на такий "крам" попит є, то я, беручи на себе всіляку відповідальність, можу вам з особливою порукою рекомендувати висвятити на "найстрастотерпніших великомучеників" учителів сільської народної трудової школи…
І коли б знайшовся який "літописець", що докладно те життя списав би, то всі оті "Антонії й Тодосії й інші чудотворці печерські" повилазили б із раків.
Звільняй, мовляли б, братіє, місця для вчителів народних, бо наші муки, то "вроді как" лоскіт ніжними пальчиками чудового вечора під деревом "райським"…
Послухайте:
— Двадцять п'ять пудів жита на рік! І все! І їж! А хоч дивись!
Такий договір сільради з повітовою наросвітою. Пуд на місяць, 14 фунт, "хліба нашого щоденного" на день…
А як штани протруться?! (Та вже й попротирались!)
— Наука, — скажете, — така штука, що її чи давати кому, чи сприймати без штанів навіть краще! Більша площа сприймати!
— Такто воно так! Воно нам, молодим, може, й нічого, а старим учителям, що по п'ятнадцять, двадцять і більше років у штанях учили, тепер без штанів якось незручно: муляє й сквозить…
А воно, їйбо, без штанів! Як В. Коряк каже:
— Ну, літерально, без штанів!
Та й на самій житній "пайці" навряд чи поженеш тую мудрість книжкову…
Така вже та мудрість дуже мудра: хоч здохни, а чи салом її підмасти, чи кандьором з олією…