"ШЕФ"
Власне це буде "пісня" не про нашого шефа, а про шефову працю.
Але самої праці без шефа, так як і шефа без праці, не можна собі уявити, через те, мабуть, тяжко буде одрізнити, де наш шеф, а де його праця.
Шеф наш зветься — доктор медицини, Grabley (Грабляй, доктор).
Він хазяїн нашого санаторія, він нас лікує, крім того, він іще й шеф арцт (головний лікар) усього Зааровакурорта.
Його вважають за досвідченого, тямущого лікаря, з великою практикою і з великою лікарською умілістю.
Говорять, що він був раніше за головного лікаря десь у клініці, але він не любить великого міста, любить землю, любить хазяйство: через те купив собі тут маєток, влаштував санаторій і тепер лікарює й хазяйнує.
* * *
Перша зустріч із шефом.
Під'їхав автобусом до санаторія, чекаю у вестибюлі. Раптом якось так рвучко й енергійно підходить людина в білому коротенькому халаті. Міцно тисне руку:
— Др Grabley!
Здався спочатку молодим дуже..
Потім придивився: великий лоб, черепахові окуляри, широка лисина, молоде обличчя і сиве поза лисиною волосся.
Рухи бистрі, певні.
Коротенька балачка. Потім:
— Біте шен!
Бере мою валізу, несе до автомобіля, садовить мене в машину, сам за шофера — прожогом до вілли:
— Біте шен!
Біля вілли вискакує з авто, за валізу й у віллу на другий поверх.
Привів до кімнати, поправив постіль, кинув оком навкруг:
— Лягайте.
І вже, чую, загула машина назад…
Шефові нашому п'ятдесят літ, або, як кажуть, у нас:
— Funfzig jahre!
Але це абсолютно нічого не значить, їй-богу, він буде такий самий, як йому буде й сто літ або, як у нас кажуть:
— Він, мабуть, двожильний. Він устає, як іще всі сплять. Він усе робить сам.
І він усе вміє робити сам.
І ця робота в його, як іграшка, як забавка.
* * *
До 10 год. ранку він уже скупався в озері (ні холод, ні дощ тут ніякої ролі не грають), обійшов хворих у санаторії, поснідав, обійшов хазяйство, подивився, як снідають хворі.
О 10 год. він уже в машині за шофера. Точно.
1 вже реве його "бенц" — скликає хворих, що він їх везе до MoorBad'y — купати, електризувати і т. д.
Крім того, він же ж директор.
Там він прийма хворих, там він лікує хворих.
Він везе.
Але як він везе?!
Коли сидиш поруч його, в передку, — очі заплющуєш. В його кепка набакир (я ніколи його не бачив у шляпі), козирьок — набік.
Він править машиною одною лівою рукою. Сигналів ніяких. Він проліта повз вози, як вітер…
Своїм "бенцом" він врізається у суточки поміж возами на дорозі, так що думаєш, що полетять к чортам і вози, і "бенц", а сам летітимеш кулею понад усіма дубами, понад високими соснами.
А він лівою рукою стерно крутне, машину виправить, подивиться на нас і усміхнеться.
На крутих віражах чіпляєшся за нього, за дверці, за сусіда, бо, їй-бо, здається, що своєю власною персоною переб'єш стовбур придорожнього берестка.
* * *
Я спитав колись у сестри, скільки часу треба їхати автом до Берліна.
2 1 /2 3 години, — вона каже. А др Crabley їде годину, а найбільше годину з чвертю.
* * *
О першій годині він мчить назад. Обід.
Подивився, як їдять хворі, пообідав сам, обійшов хазяйство і о третій уже летить знову "бенцом" до Баду (це кілометрів 3–5 від санаторію) на вечірнє приймання хворих.
О четвертій мчить назад.
Ви думаєте, що він удень одпочиває? Ніколи в світі. Завжди в нього робота.
Ось ви його бачите в якомусь "морському" картузі. Летить кудись автом.
Прилетів назад, тягне на плечах до озера пудів зо три бензину.
Лаштує моторного човна. Уже він моряк.
Уже літає мотором по озеру, а потім подавсь кудись на острів і тягне мотором баржу з сіном.
І командує, як каштан.
Привіз сіно, полетів мотором на той берег — одвідати хворого. Прилітає.
Миє човна, витирає його, заводить у док.
Піт градом котиться з нього.
Дивиться на вас, усміхається й говорить:
— Як багато треба робити, щоб на кусок хліба заробити.
* * *
Побіг.
Через п'ятнадцять-двадцять хвилин уже на ньому чобітки з острогами, якась жокейська куртка. Вже він верхи на коні гарцює.
За ним їде теж верхи докторша, а за ними ціла зграя собачат: англійський дог, вовк, пудель, і дві такси. Через годину їдуть уже назад.
Сплигнув з коня, оббіг стайні, коровник, і вже біга з садівником по садку та по городі, щось там дивиться, щось підкопує, викопує, розпоряджається.
Не встигли ви сісти вечеряти, вже його лисина в дверях:
— Маль цайт[34].
Уже він тут.
Одного разу всі бачили, що він подався на вгород. Один із хворих, жартуючи, голосно сказав:
— Гер доктор.
А він на дверях:
— Вас? Бітте!
Він скрізь. І завжди.
* * *
Сидимо якось над озером.
Біжить. У купальному костюмі, шапка набакир. За ним зять — німецький актор і донька. Він з граблями й з вилами. В чім річ?
Чистить озеро від водоростей. Годин дві лазив в озері, косив, витягав. Вичистив. Викупався, а через десять хвилин помчав верхи до лісу.
* * *
Нашому шефові 50 літ.
Він доктор прекрасного санаторія.
Він — директор першорядної водолікарні.
Він — шеф-лікар великого курортного міста.
Він — доктор медицини.
* * *
Я не знаю, чи він великий капіталіст, чи він зовсім не хапіталіст.
Язнаю тільки, що його не може перелякати ніяка праця. Він самбо наздоганяє ту працю, вона в нього тремтить і падає переможена. І йому п'ятдесят літ.
БЕРЛІНСЬКІ КОНІ
Коней у Берліні є ще чимало, але вони так з усіх боків стиснуті підземкою, надземкою, автобусами, трамваями, автомобілями, що не "воскресать" їм уже!
Скороскоро в Берлінському зоологічному садку провідник, показуючи на гнідого в яблуках коня, казатиме екскурсіям:
— Кінь!~Латинська назва "equus"! Колись дуже розповсюджена в Берліні тварина, а тепер от залишився один екземпляр, та й той з козинцями…
Живуть коні в Берліні найбільше на пиві.
Чи то воно така традиція, чи, може, пиво треба возити не швидко, щоб воно не хлюпалось, а тільки ж факт: пиво чомусь розвозять кіньми.
Великівеликі куцохвості equus'n волочать великі гарби з пивом.
Коні розгодовані до неймовірного: очевидно, вони пиво п'ють.
А безхвості. І не те, щоб у них хвости поодрізувано, ні, видно, що так вони й плодяться без хвоста…
"Усихає" берлінський кінь, з хвоста починаючи, і нічим йому, нещасному, перед смертю й мух одганяти.