Вітька. Та не тягни щупальці, а то… Ну гаразд… Просто я… не хотів говорити… Позичав я одному… І він мені сьогодні оддав.
Наталка. Кому? Що це за один, що в тебе, хлопчиська, позичає гроші.
Вітька. Хороший чоловік. Йому отак треба було на два дні. А я згадав, що в нас лежать, і…
Наталка. Як звуть цього чоловіка?
Вітька. Це моє діло!
Наталка. Як його звуть, я питаю?
Вітька. Ну… ну Мишко його звуть. Тобі легше?
Наталка. Познайомиш мене з ним.
Вітька. Дуже ти йому потрібна!
Наталка. Він хлопчик чи дорослий?
Вітька. Ну яка різници? Він же віддав гроші Що тобі треба?
Наталка. Я хочу знати, з ким ти водишся. Що це за друзі, яким ти позичаєш гроші.
Вітька. Я ж тебе не питаю, з ким ти водишся. Хто за тобою бігає.
Наталка (дивиться на годинник). Ой, зараз же магазин зачиниться. Я кофточку виписала. Дуже гарненьку. Я потім таку не знайду. Якраз до маминої сірої спідниці. Біжімо!
Вітька. А чого я? Біжи сама!
Наталка. Ой! Це ж від нас обох! От іще! Біжімо!
Затемнення.
Світло. Засідання комісії в справах неповнолітніх.
Василь Васильович (до Наталки). І ти не дізналася, що то за Мишко такий? Що то за історія з грошима? Це ж такий був сигнал! Такий, розумієш, симптом! Ти мусила негайно реагувати, довести до кінця.
Наталка мовчить.
Класний керівник. Авжеж, Наталю, ти припустилася помилки. Явної помилки. Чому ж ти не простежила, не з’ясувала? Ех!
Василь Васильович. Ну от що тобі перешкодило до кінця з’ясувати це питання з гроши ма?
Наталка. Я… я не знала. Я не думала. Я… була така задоволена, що ми купили гарну кофточку… І потім…
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється грибок і пісочник дитячого майданчика у дворі багатоповерхового будинку. У пісочнику Вітька бавиться у піску і бурмоче сам до себе, тихенько скрикує: "Ань-ань!.. Бух! Та-та-та!.. Урра!..". Входить Володя. Вітька враз підводиться, засоромившись, що його можуть застати за таким дошкільним заняттям.
Володя. Здоров, старий! (Сідає під грибком.) Не пізнаєш?.. В ножика пограти мені не дав…
Вітька. А-а… Привіт!..
Володя. Ну, як живеш?
Вітька. Нормально.
Володя. Слухай, Магеллан, ти давно плаваєш у цих територіальних водах?
Вітька. Як?
Володя. Ну, ти давно живеш у цьому місті?
Вітька. Як?.. Завжди… живу…
Володя. І народився тут?
Вітька. І народився.
Володя. Тоді у мене до тебе справа… Тільки по секрету… Можна на тебе покластися?
Вітька (знизує плечима). А що таке?
Володя. Розумієш, я на таксі працюю… Але… Людина я в вашому місті нова… Восени тільки з армії… І чесно скажу — важкувато… Клієнт каже — на Шота Руставелі, а я його везу на Шолом-Алейхем і в протилежний бік міста. І признаватися незручно, і, бач… Треба б мені з кимось поїздити, хто місто добре знає… Напарник каже, щоб я взяв якогось спритного пацана: і контролер не присікається… навіть як зайвим буде… і клієнтам завжди можна сказати, що, мовляв, приїжджому племіннику місто показую… От!.. Ну я й подумав… У мене так знайомих пацанів нема… А ти наче хлопець меткий… І географію, кажуть, полюбляєш… Так що… Якраз… А?.. Годинку в день покататися не заперечуєш?
Вітька. А чого… Я, правда, не всі райони знаю… Новий, Дніпровський, наприклад… Там стільки вулиць набудували… І всі однакові.
Володя. Новий я якраз знаю. Живу там. А от інші… Так домовились? Ти в школі на якій зміні?
Вітька. На першій.
Володя. Так я завтра під’їду годині… так… о четвертій. Щоб ти уроки встиг поробити. Добре?
Вітька. Добре… У тебе яка "Волга"? М-24?
Володя. М-24.
Вітька. Нічого машина. Мотор сильний. Амортизація хороша. Гальма.
Володя. Ти, я бачу, спеціаліст. Може, і водити вмієш?
Вітька. Не-а.
Володя. Я тебе навчу. Як будемо за містом десь порожняком вертатися. Хочеш?
Вітька. А що ж?..
Володя. Будеш у мене штурманом. І першим помічником капітана.
Вітька (усміхається). Ага.
Входить Наталка.
Володя. Ну гаразд! Я піду. Бувай здоровий!
Вітька. Бувай здоровий! Домовились!
Володя виходить.
Наталка. Гм… Про що це ти з ним говорив? До чого це ви, інтересно, домовились?
Вітька. Моє діло!
Наталка. Може, це той, кому ти позичав гроші?
Вітька. Нє-а.
Наталка. Точно?
Вітька. Ну, точно!
Наталка. Так що він від тебе хотів?
Вітька. Все ти повинна зиатн!.. Секрет.
Наталка. Ха!.. Ну й ловкач цей таксист!
Вітька. Звідки ти знаєш, що він таксист? Ти його знаєш?
Наталка. Вій хоче зі мною познайомитись. Чіплявся до мене на вулиці, дзвонить по телефону… А тепер, бач, вирішив через тебе…
Вітька (розгублено). Що?.. Він нічого про тебе не говорив?.. Він… він просив…
Наталка. Що він просив?..
Вітька. Нічого!.. Іди звідси!.. Принцеса!.. Брижит Бардо!.. Противно дивитись!.. (Вибігає.)
Затемнення.
З лівого боку сцени висвітлюється телефонна будка. Біля будки ходить Володя.
Володя (позирає на годинник). Що ж це вій… Ми ж домовились на чотири… А вже пів на п’яту… Так я план сьогодні завалю.
Володя ще ходить якийсь час, потім махає рукою і рішуче заходить у телефонну будку, набирає номер.
З правого боку сцени висвітлюється та сама етажерка, столик з телефоном, дзеркало в квартирі Руденків. Деренчить на столику телефон. До телефону підходить Наталка.
Наталка (знімає трубку). Алло.
Володя (розгублено). Наталочко… Пробачте… я… я не хотів… Я…
Наталка. Ах, це ви… Здрастуйте. Добре, що подзвонили. Я була тоді така… У мене були різні домашні… Мені самій стало неприємно, що я вам так відповіла…
Володя (радісно). Серйозно? Ну так нічого! Нічого! Я розумію! Нічого!.. Наталочко… а… а чому ви не були тоді на вечорі?
Наталка. Та… не… не хотіла… зайнята була…
Володя. А я… вас… так чекав. Уже думав, може, щось сталося.
Наталка. Цікавий був вечір?
Володя. А я… не знаю. Я весь вечір у вестибюлі біля дверей простовбичив. Прийшов за дві години до початку. І як став біля дверей, так і не відходив. Боявся вас пропустити.
Наталка. Гуморист!
Володя. Я б не сказав. Навпаки — нудник.
Наталка. Між іншим, що це у вас за секрети з моїм братом? Нащо він…
Володя. А що?! Я — нічого!.. Я… Він мені просто дуже подобається, ваш Магеллан. Чесно!.. Мені про нього просто розказували, що він… і я… Мені хотілося його якось зацікавити… Я знаю, такі хлопці байдикують головним чином тому, що не мають чим зайнятися. "Сенсорний голод", як кажуть психологи… Я хотів взяти його з собою на лінію, повозити, поговорити… Я, власне, тому й подзвонив… Ми з ним домовились, а він чогось…