— А чому в Еклезіасті сказано: "Пам'ятай своїх творців" — у множині, а не "Пам'ятай свого творця" — в однині?
Тоді він підступився до вчителя з іншого боку:
— Скажіть, будь ласка, де сказано: "І ходили вони від народу до народу"?
Учитель трохи розгубився, відчув себе ніяково, проте відповів:
— Це з молитви "Прославте господа бога, звертайтеся до імені його...".
Та молодик не вгамувався:
— А де саме сказано: "Прославте господа бога, звертайтеся до імені його"?
Учитель ще більше розгубився й відповів:
— Це, певно, десь у псалмах. Тоді рудий молодик розреготався:
— Пробачте, ребе, це сказано не десь у псалмах, а один раз у псалмах і ще один раз, хай бог боронить вас і всіх євреїв від подібних помилок,— у "Хроніках"...
Для вчителя це був смертельний удар. На його обличчі виступили краплі поту, він зовсім знітився.
— Цей молодик неабиякий крутій,— сказав він до дітей, витираючи обличчя полою сурдута.— Якщо він екзаменуватиме жениха, то бідоласі капут, і сватання розладнається...
А що вчитель теж був зацікавлений у цьому сватанні, власне, не в самому сватанні, а у винагороді за сватання, то він удався до хитрощів: шепнув жениховому братикові Шолому, щоб той сховався за широкою фанерованою канапою, а самого жениха посадовив на цю канапу. Коли батьки наречених посідали за півкруглий фанерований стіл з лапами, рудий молодик узявся до жениха. Тим часом женихова мати накривала на стіл, ставила горілку й медяники, мабуть, впевнена, що іспит закінчиться успішно.
— Ану, скажи-но, хлопчику, де сказано: "Презирство, на думку щасливого, уготовано страдникові, що посковзнувся"?
— У книзі Йова,— почулося з-поза фанерної канапи.
— У книзі Йова,— жваво, на повний голос, відповів жених.
— Вірно, в книзі Йова. А тепер, може, знаєш, де в біблії є ще одно слово з того самого кореня, що й слово "думка"? — спитав далі рудий екзаменатор.
— "Того ж дня зникають задуми його", у псалмах,— пищить суфлер з-поза канапи, а жених переказує за ним слово в слово.
— Отже, з біблією ми начебто покінчили,— каже екзаменатор, зиркнувши на стіл, де маленька Хая-Естер порається коло медяників й варення.— Тепер візьмімося трохи до дикдука. Якого способу слово "зникають"? Якого виду, часу, особи, числа?
Маленький Шолом тихенько пропищав з-поза канапи, а жених переказав за ним кожне слово:
— "Зникають" — дієслово дійсного способу, недокона-ного виду, теперішнього часу, третьої особи, множини, і відмінюється воно так: я зникаю, ти зникаєш, він зникає, ми зникаємо, ви зникаєте...
— Досить, досить, досить! — вигукнув задоволений екзаменатор, потираючи руки й поглядаючи на накритий стіл. Обернувшись до сяючого батька нареченої, він сказав:— Вас можна поздоровити! Як бачите, цей юнак дуже добре обізнаний... Отже, тепер можна й закусити.
Чи батьки теж знали про цю витівку, чи тільки вчитель і жених самі здійснили її, а може, і екзаменатор здогадувався про цей фокус,— сказати важко. В усякому разі, обидві сторони були задоволені й, боронь боже, не обманулись...
Тепер перейдімо до пригоди з годинником. Після іспиту мати, звісно, негайно поїхала на оглядини. Наречена їй сподобалась — розумна дівчина. Незабаром справили заручини, уклали тноїм *, розбили кілька тарілок, а батько нареченої подарував женихові срібний годинник. Скільки є хвилин в годині, стільки разів жених дивився на циферблат, і коли його питали, котра година, то цим завдавали йому справжньої насолоди. Свій годинник він беріг, як зіницю ока. Ідучи спати, він просто не знав, куди краще його покласти. У суботу, перед тим, як іти в синагогу, він заглядав у всі шухляди в комоді, шукаючи найкращої схованки для годинника, неначе побоювався, що хтось, крий боже, його вкраде.
Якось заманулося хупавому женихові почистити костюм. Тоді носили добротне трико з ворсом, а це трико мало таку властивість, що воно бралося плямами й пил осідав на ньому пудами. Жених мав гнучку бамбукову паличку. Він повісив костюм на ганку й заходився ретельно з усієї сили вибивати своєю паличкою пил з костюма, зовсім забувши про годинник, що лежав у кишені піджака. Само собою зрозуміло, що годинник розсипався на порох і залишилася тільки суміш скалок срібла, фарфору, скла й сили дрібних коліщаток. Жених одчайдушно розревівся. Ніякі спроби утішити його, ніякі обіцянки купити інший годинник не допомагали — серце краялось, дивлячись на жениха!
Шолом теж вважав себе тепер таким самим юнаком, і він мріяв про три речі: про торбинку для філактерій, як у брата Гершла, про годинник і про наречену. Наречена уявлялася йому в образі принцеси, одної з тих казкових красунь, про яких йому колись розповідав його приятель Шмулик. Він її уявляв собі так виразно, що бачив навіть уві сні. А раз, незабаром після бармицве, він побачив її наяву й закохався, про що мова піде в наступному розділі.
ПЕРШЕ КОХАННЯ
Роза Бергер. — Суламіф з "Пісні пісень". — Хаїм Фрухштейн — небезпечний супернин. — Черевики на рипах і
Їранцузька мова. — Гра на снрипці.— олодкі мрії
Якби їм згодом не довелось часто зустрічатись, герой цього життєпису був би певен, що дівчина, яка його зачарувала в чотирнадцять років, була тільки марою, фантазією, сном. Звали її Роза. Шолом ніколи не бачив, щоб вона ходила сама-одна,— її завжди супроводжувала ціла ватага кавалерів. Звичайно то були синки найшановніших і найзаможніших батьків, а іноді навіть російські офіцери. Російський офіцер гуляє з єврейською дівчиною — це була така сенсація, що збурила всеньке місто. Не кожна дівчина могла б собі це дозволити, і не кожній дівчині місто подарувало б таке. Але Роза — їй усе дозволено, їй можна простити, бо вона Роза, бо вона єдина дівчина в місті, що грає на фортепіано, єдина дівчина в місті, що розмовляв по-французькому. А розмовляє вона голосно й сміється голосно. Це ж вам неабихто, а Роза! До того ж вона з гарної сім'ї. її батько один з найзаможніших і найшановніших людей міста, єврей-аристократ. Люди подейкують, що замолоду він голив бороду. Тепер, коли він уже старий і сивий, то запустив собі бороду, носить окуляри, і під очима в нього подушечки. Такі самі подушечки під очима мала й Роза, і вони дуже пасували до її гарних блакитних очей та шовковистих вигнутих брів, до її єврейсько-грецького носика, ясного білого личка й тендітної, але гордовито-величної постави. Ця дівчина полонила серце мрійливого хедерника Шолома одним поглядом своїх чарівних очей, і він закохався в цю Суламіф з усім священним запалом невинного тринадцятирічного хлопчика.