— Гляди, не розбий апарат, — застеріг Морена, — це державне майно.
— Гарний кінь, — сказав Флін. — Уперед, друже. Кінь випростав ноги й посміхнувся.
— Побачимося в таборі, — сказав Флін і спрямував свого коня до пагорба.
— Зачекай хвилину, — сказав Морена. Він похмуро поглянув на Фліна, потім покликав другого коня. — Ходи-но сюди, друже.
Кінь підійшов і став на коліна. Морена теж сів верхи.
Кілька хвилин вони на пробу їздили по колу. Коні корилися кожному дотику. Їхні широкі спини виявилися на диво зручними. Одна червоно-золота пташка сіла на плече Фліна.
— Оце життя, — сказав він і поплескав свого коня по шовковій шиї. — Гайда до табору, Морено, хто доскаче першим.
— Давай, — погодився Морена.
Але як не підбадьорювали вони коней, ті не бажали переходити на рись і рухалися тим самим неспішним кроком.
Кілпепер сидів навпочіпки біля корабля, спостерігаючи за роботою Ереміка. Лінгвіст був терплячою людиною. Його сестри завжди дивувалися терпінню брата. Колеги цінували його за цю рису, а студенти, коли він викладав, просто захоплювалися. Тепер йому знадобився весь запас витримки, накопичений за шістнадцять років.
— Гаразд, спробуємо ще раз, — сказав Еремік спокійнісіньким тоном. Він перегорнув сторінки "Розмовника для спілкування з інопланетянами другого рівня розвитку інтелекту" (автором якого був сам), і знайшов потрібну діаграму. Відкрив сторінку й показав малюнок.
Тварина, яка сиділа коло нього, була неймовірним поєднанням бурундука з гігантською пандою.
Одним оком вона поглянула на діаграму, друге — безглуздо оберталося в очниці.
— Планета, — сказав Еремік і показав пальцем. — Планета.
Підійшов Симонс.
— Вибачте, капітане, я хотів би поставити тут рентгенівський апарат.
— Будь ласка, — сказав Кілпепер і посунувся, звільняючи біологові місце для його спорядження.
— Планета, — повторив Еремік.
— Елам весел холам крам, — привітно промовила бурундуко-панда.
— Чорт забирай, у них є мова. Вони вимовляють звуки, які, без сумніву, щось означають. Питання лише в тому, чи вдасться знайти ґрунт для взаєморозуміння. Чи здатні вони оперувати найпростішими абстрактними поняттями? — Еремік відклав книгу й показав пальцем на бурундука-панду.
— Тварина, — сказав він і очікувально поглянув на тубільця.
— Притримай його, щоб не ворушився, — попросив Симонс і навів рентгенівський апарат. — Готово. Тепер ще кілька знімків.
— Тварина, — з надією повторив Еремік.
— Іфул біфул бокс, — сказала тварина. — Хофул тофул локс, рамадан, самдуран, іфул біфул бокс.
— Терпіння, — нагадав собі Еремік. — Позитивний настрій, щирість, наполегливість.
Він узяв інший довідник. Це був "Розмовник для спілкування з інопланетянами першого рівня розвитку інтелекту".
Знайшов потрібну сторінку й відклав книгу. Посміхаючись, підняв вказівний палець.
— Один, — сказав він.
Тварина подалася вперед і понюхала палець. Еремік похмуро посміхнувся й виставив другий палець.
— Два, — сказав він. Потім підняв третій: — Три.
— Углекс, — раптом заявила тварина.
— Що це — дифтонг? Слово, яке означає "один"?
— Один, — ще раз сказав Еремік і знову похитав вказівним пальцем.
— Вересеревеф, — поблажливо посміхаючись, відповіла тварина.
Ще одне слово, яке означає "один"?
— Один, — знову сказав Еремік.
— Севеф хевеф улуд крам, арагон, біліган, хомус драм, — проспівала бурундуко-панда.
Потім зупинилася, поглянула на сторінки "Розмовника", що тріпотіли на вітрі, й знову перевела погляд на лінгвіста, який терпляче тамував у собі гостре прагнення задушити тубільця на місці.
Після повернення Морени й Фліна, здивований капітан Кілпепер сів аналізувати їхній звіт. Він переглянув фотографії й старанно, докладно вивчив кожну.
Металева колона була округла, гладенька і явно штучного походження. Від раси, здатної виготовити та встановити таку споруду, можна чекати неприємностей. Великих неприємностей.
Але хто встановив тут цю колону? Певна річ, не веселі дурні тварини, які вештаються довкола корабля.
— То, кажете, вершина колони схована у хмарах? — перепитав Кілпепер.
— Так, сер, — сказав Морена. — Ця клята тичка десь два кілометри заввишки.
— Повертайтесь туди, — наказав капітан. — Візьміть із собою радар і обладнання для інфрачервоної зйомки. Зробіть знімок верхівки цієї колони. Я хочу точно знати, якої вона висоти і що там нагорі. Тільки швидше.
Флін і Морена вийшли з рубки.
Кілпепер ще хвилину розглядав не просохлі до кінця знімки, потім відклав їх убік. Сповнений незрозумілого передчуття, він пройшов у бортову лабораторію. Ця планета була якась безглузда, і це його непокоїло. Із власного досвіду Кілпепер знав: усе на світі підпорядковане певній системі. Якщо вчасно її не зрозуміти, можна потрапити в халепу.
Бактеріолог Морисон був невисокий чоловік з сумним виразом обличчя. Зараз він здавався просто придатком до свого мікроскопа.
— Знайшли що-небудь? — запитав Кілпепер. Морисон підвів голову, примружився й закліпав очима.
— Знайшов абсолютну відсутність дечого, — сказав він. — Тут багато чого не вистачає.
— Тобто?
— Я досліджував зразки квітів, — сказав Морисон, —ґрунту, брав проби води. Поки що нічого певного, але наберіться хоробрості.
— Набрався. У чому річ?
— На цій планеті немає ніяких бактерій.
— Та ну? — сказав капітан, бо нічого іншого не спало йому на думку. Новина не видалася йому надто приголомшливою. Але бактеріолог поводився так, наче щойно заявив, ніби вся планета складається із зеленого сиру.
— Саме так. Вода в струмку чистіша за дистильований спирт. Ґрунт на цій планеті стерильніший, ніж скальпель після кип'ятіння. Єдині мікроорганізми — це ті, які завезли ми. І вони вимирають.
— Яким чином?
— У складі тутешньої атмосфери я виявив три дезинфікуючі складники, і, напевно, є ще з десяток інших, яких я не виявив. Те саме з ґрунтом та водою. Уся планета абсолютно стерильна!
— То й що, — сказав Кілпепер. Він не зовсім оцінив зміст цього повідомлення. Його все ще тривожила сталева колона. — І що це може означати?
— Добре, що ви запитали, — сказав Морисон. — Так, дуже добре, що ви про це запитали. А означає це, що такої планети просто не існує.
— Облиште.