КУРАТОР. Для філософії! Що спільного з філософією у синьйора Галілея, математика? Синьйоре Галілею, свого часу ви винайшли для міста дуже пристойний водяний насос, і ваша зрошувальна споруда діє. Сукновали також схвалюють ваші машини: як же я міг отакого від вас діждати?
ГАЛІЛЕЙ. Не кваптеся, Пріулі. Морські шляхи все ще довгі, непевні й дорогі. Нам бракує ще, сказати б, надійного годинника на небі. Дороговказу для навігаторів. А тепер я маю підставу гадати, що через цей телескоп можна виразно побачити певні світила, які мають дуже правильний рух. Нові зоряні карти можуть заощадити флотові мільйони. Отак, Пріулі.
КУРАТОР. Облиште! Я аж занадто часто вас слухав. З мене досить. За моє дружнє ставлення до вас ви віддячили мені тим, що зробили посміховиськом на все місто. Я залишуся в пам’яті людей куратором, який дав себе ошукати нічого не вартою руркою. Можете сміятись. П’ятсот скуді — ваші. Але як чесна людина мушу вам сказати — мені бридкий цей світ!
Іде геть, грюкнувши дверима.
ГАЛІЛЕЙ. Він навіть симпатичний в своєму гніві. Ти чув: світ, де не можна гендлювати, йому бридкий!
САГРЕДО. Ти знав про цей голландський інструмент?
ГАЛІЛЕЙ. Звичайно, з розмов та чуток. А я сконструював для цих скнар із Синьйорії удвоє кращий. Як же мені працювати, коли з мого дому не виходить судовий виконавець? А тут ось вже й Вірджінії треба посаг, вона — дівчина не дуже великого розуму. Крім того, я люблю купувати книжки, та й не тільки з фізики, і люблю добре попоїсти. Від доброї їжі в мене виникають і добрі думки. Проклятий вік! Вони платять мені не більше, ніж візникові, що перевозить їм барила з вином. П’ять сажнів дров за дві лекції з математики. Хоч я видер у них п’ятсот скуді, та й досі маю борги, деяким уже літ зо двадцять. Мені б років п’ять вільно попрацювати — я довів би все! Я покажу тобі щось інше!
САГРЕДО (вагається, чи підійти до телескопа). Я ніби чогось побоююсь, Галілео.
ГАЛІЛЕЙ. Зараз покажу тобі одну з іскристих туманностей Млечної Путі. Скажи мені, з чого вона складається?
САГРЕДО. Це зорі, незліченні зорі.
ГАЛІЛЕЙ. Лише в сузір’ї Оріона — п’ятсот нерухомих зірок. Це ті далекі світи, ті незліченні інші світи, найвіддаленіші світила, про які говорив той, спалений. Він ніколи їх не бачив, але він їх угадав!
САГРЕДО. Навіть коли наша Земля є зіркою, то до твердження Коперніка, що вона обертається навколо Сонця, ще дуже далеко. Нема на небі жодного світила, яке оберталося б навколо іншого; а навколо Землі все-таки обертається Місяць.
ГАЛІЛЕЙ. Сагредо, я ввесь час думаю. Думаю, і з позавчорашнього дня питаю себе. Ось Юпітер. (Встановлює модель). Ось близько у телескоп видно чотири менші зірки. Я бачив їх в понеділок, але не звернув уваги на їхню позицію щодо Юпітера. Вчора я знову спостерігав. Заприсягнуся, що всі чотири змінили свої позиції. Я про себе те відзначив. А зараз вони знов розташовані інакше. Що це таке? Я ж бачив чотири! (Поривчасто). Прослідкуй.
САГРЕДО. Я бачу три.
ГАЛІЛЕЙ. Де ж четверта? Ось таблиці. Треба обчислити, які рухи вони могли зробити.
Схвильовано беруться до роботи. На сцені сутеніє, але на обрії можна бачити Юпітер з його супутниками. Коли знову світлішає, Галілей і Сагредо все ще сидять, загорнувшись у свої теплі плащі.
ГАЛІЛЕЙ. Доведено. Четверта могла тільки зайти за Юпітер, тому й не видно. Ось тобі й планета, навколо якої обертаються інші.
САГРЕДО. А як же тоді кристалічна сфера, до якої прикріплений Юпітер?
ГАЛІЛЕЙ. Еге ж, де вона тепер? Як же може бути Юпітер прикріплений, коли навколо нього кружляють інші зірки? Немає ніякої підпори в небі, немає впину у всесвіті! Там є ще одне Сонце!
САГРЕДО. Заспокойся. Ти занадто поспішаєш з висновками.
ГАЛІЛЕЙ. Ат, що там — поспішаю! Чоловіче, та схвилюйся ж ти, чоловіче! Того, що ти бачиш, ще не бачив ніхто в світі. Вони мали рацію!
САГРЕДО. Хто? Коперніканці?
ГАЛІЛЕЙ. І той, спалений! Весь світ був проти них, а правда була на їх боці. Це буде цікаво для Андреа. (Вкрай схвильований біжить до дверей, кличе). Синьйоро Сарті! Синьйоро Сарті!
САГРЕДО. Галілео, тобі слід вгамуватись.
ГАЛІЛЕЙ. Сагредо, тобі слід схвилюватись! Синьйоро Сарті!
САГРЕДО (повертає телескоп). Ти перестанеш горлати як навіжений?
ГАЛІЛЕЙ. А ти перестанеш мовчати, як суха чехоня, коли відкрито істину?
САГРЕДО. Я не мовчу, як чехоня, я тремчу від страху, що це може бути істиною.
ГАЛІЛЕЙ. Що?
САГРЕДО. Ти зовсім з глузду з’їхав, чи що? Невже ж ти справді не знаєш, в яку вскочиш халепу, коли правда те, що ти бачиш? І коли ти гукатимеш на всіх базарах, що Земля — тільки зірка, а не центр всесвіту...
ГАЛІЛЕЙ. Так-так, і що весь неосяжний світ з усіма планетами не крутиться навколо нашої малесенької Землі, як це уявляли собі досі.
САГРЕДО. Значить, все це тільки сузір’я. А де ж тоді Бог?
ГАЛІЛЕЙ. Що ти цим хочеш сказати?
САГРЕДО. Бог! Де Бог?
ГАЛІЛЕЙ (гнівно). Там його нема! Так само, як не знайшли б його на Землі тамтешні люди, коли вони там є.
САГРЕДО. А де ж тоді Бог?
ГАЛІЛЕЙ. Хіба я теолог? Я — математик.
САГРЕДО. Насамперед ти людина. Я запитую, де в твоїй світовій системі Бог?
ГАЛІЛЕЙ. В нас самих, або ніде.
САГРЕДО (з криком). Як спалений казав?
ГАЛІЛЕЙ. Як спалений казав.
САГРЕДО. За те його і спалили! Нема ще й десяти літ!
ГАЛІЛЕЙ. Бо він нічого не міг довести. Тільки твердив. Синьйоро Сарті!
САГРЕДО. Галілео, я завжди мав тебе за хитру людину. Сімнадцять років у Падуї й три роки в Пізі сотням школярів ти терпляче викладав Птолемеєву систему, що її оголосила церква і схвалило Святе Письмо, на якому тримається церква. Разом з Коперніком ти знав, що це фальш, але ти викладав її.
ГАЛІЛЕЙ. Бо я нічого не міг довести.
САГРЕДО (недовірливо). І ти гадаєш, що це щось змінює?
ГАЛІЛЕЙ. Все змінює. Ось послухай, Сагредо! Я вірю в людину, а це означаю, що я вірю в її розум. Без цієї віри я б навіть не мав сили щоранку вставати з ліжка.
САГРЕДО. А тепер послухай, що я тобі скажу: я в це не вірю. Сорок років життя поміж людей навчили мене, що вони глухі до голосу розуму. Покажи їм червоний хвіст комети та нажени страху, і вони втікатимуть з хат, ламаючи собі ноги. А скажи їм розумне слово і хоч як обгрунтуй — вони тебе просто висміють.