Блазень
Ідіть самі з вашими знахідками. А я піду погляну, чи ведмідь уже покинув дворянина та що саме він йому від'їв. Ведмеді люті ли-ше тоді, коли голодні. Якщо там лишилося щось від дворянина, я те поховаю.
Пастух
Добре! Якщо по тих рештках тобі вдасться розпізнати, хто саме тут був, покличеш мене, щоб і я побачив.
Блазень
Аякже, покличу. А ви поможете мені закопати його.
Пастух
Це справді щасливий день, мій хлопче, і в цей
день ми робитимемо добре діло.
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Сцена 1
Входить Час у ролі Хору.*
Час
Не всякому я люб, та всіх держу:
Захочу — знищу, схочу — збережу.
Для добрих і лихих — печаль і втіха,
І виплоджу, і розвінчаю лихо.
Я — Час, несу веселі і скорботні дні,
Хай буде тут дозволено мені
На всю потужність розгорнути крила.
Не дорікайте, що могутня сила
Тих крил перенести спроможна враз
Вперед аж на шістнадцять років вас.
Я маю владу— можу за годину
Життя людей змінити докорінно,
Одним лиш доторком крила зламавши
Закони, дані начебто назавше.
Я бачив у віків прадавній млі
Закон, що встановився на Землі,
Змело його в одвічну чорну яму —
І з нинішнім те станеться так само.
Притьмарю я сучасності свічадо —
Роботу цю роблю я завжди радо.
Тепер годинник я переверну,
І ви, немов прокинувшись зі сну,
Побачите Богемію навкруг
(Тим часом, як Леонт, наш давній друг,
Відлюдником з тяжкого лиха став).
Згадайте принца — я його назвав
Раніше. Флорізель його ім'я.
Утрата ж, маю вам сказати я,
Вже виросла і стала дуже гарна.
Що з нею буде, — не питайте марно.
Мені не вільно вам про те сказати:
Вузли мені належить розв'язати.
Тож будьте, як довірливе дитя,
А ми вам тут покажемо життя.
(Виходить)
Сцена 2
Богемія. Палац Поліксена.
Входять Поліксен і Камілло.
Поліксен
Прошу тебе, мій добрий Камілло, не вимагай цього від мене. Якщо я не виконаю твого прохання, то захворію. А коли виконаю, то помру.
Камілло
Вже п'ятнадцять років,* як я не бачив батьківщини. І хоч я увесь цей час дихав повітрям чужини, я бажаю скласти мої кістки в рідному краю. До того ж мій володар, король, охоплений каяттям, просить мене повернутись, і я, хоч це, може, звучить похвальбою, можливо, зняв би з нього частину тягаря його скорботи. І це так само спонукає мене до від'їзду.
Поліксен
Якщо ти мене любиш, Камілло, не відмовляй мені в усіх твоїх послугах. Мене вабить до тебе насамперед твоя доброта. Краще було б ніколи не знати тебе, ніж раптом утратити. Ти опікувався багатьма моїми справами, і тільки ти був здатен добре ними порядкувати. От-же, слід було б тобі лишитися, щоб їх завершити, інакше ти забереш із собою навіть ті послуги, що ти вже мені зробив. Якщо я не винаго-роджував їх так, як вони того заслуговували (бо це таки було немож-ливо), то тепер постараюся краще виявляти тобі мою вдячність, маю-чи від цього як чистий прибуток твою дружбу. О, не кажи мені нічого про оту фатальну країну Сіцілію, прошу тебе. Для мене мов кара вже сама її назва, бо нагадує мені про нещасного короля, брата мого, що нині кається, як ти кажеш, і хоче помиритися зі мною. Він і досі оплакує втрату дорогої королеви й дітей. Скажи-но, коли ти востаннє бачив принца Флорізеля, мого сина? Королі так само нещасні, коли мають невдячних дітей, як і тоді, коли вони втрачають дітей, гідних усіх похвал.
Камілло
Володарю, я не бачив принца вже три дні. Не знаю, яким утіш-ним справам він віддається, але я з жалем спостерігаю, як уже віддав-на його часто не видно на двірських церемоніях, і він приділяє менше уваги обов'язкам принца, ніж раніше.
Поліксен
Я так само помітив це, Камілло, і його поведінка непокоїть мене настільки, що я доручив наглядачам з'ясувати, чому відсутній він. Я дізнався, що він часто відвідує хатину простого пастуха. А цей пас-тух, як розповідають сусіди, навдивовижу розбагатів, не мавши ко-лись нічого.
Камілло
Я дещо чув, пане, про такого чоловіка: він ще має доньку, наді-лену рідкісними чеснотами. Чутки про неї розійшлися дуже далеко, уславлюючи ту звичайну хатину.
Поліксен
Мене так само повідомили про те, і я боюся, що саме тут і кри-ється принада, яка вабить нашого сина. Ходімо туди, ти мене супро-водитимеш, але не виявляймо, хто ми насправді. Побалакаймо трохи з тим пастухом. Він чоловік простий, і, я гадаю, нам буде не важко діз-натися, чому саме мій син унадився туди. Допоможи мені, благаю, в цій справі й не думай більше про Сіцілію.
Камілло
Охоче скоряюсь вашому наказу.
Поліксен
Найдорожчий мій Камілло! Ходімо перевдягнемось.
Виходять.
Сцена 3
Дорога поблизу хатини пастуха.
Входить Автолік співаючи.
Автолік
Розквітли проліски в гаю,
Гей, дівко-весно, йди сюди,
Зігрій замерзлу кров мою,
Врятуй від зимньої біди.
Вже тане сніг і легше йти,
Чом, пташко, не співаєш ти?
Свербить рука щось потягти,
Ще й кухоль пива піднести.
Ось жайвір десь у вишині,
Гей заспівав свої пісні,
З дівками весело мені
На сіні в рідній стороні.
Був колись гарний час, коли я слугував принцові Флорізелю і в оксамиті ходив. Але нині — що маю робити?
Сум не для мене, доле, знай!
Вже ясен місяць світить путь.
Шукаєш ти пригод? Рушай,
Вперед, а там вже будь-що-будь.
Всі мають право на життя,
То що? В найгіршім разі
Складу свій звіт без каяття
І дуба дам в тюрязі.
Моє ремесло — білизна: коли коршак будує собі гніздо, не спус-кайте з ока навіть хустинки. Батько назвав мене Автоліком.* Він, як і я сам, народився під знаком Меркурія.* Він любив жити за чужий ра-хунок і завжди тяг до себе бездоглядні дрібнички. Я грав у кості, а ще грався з дівками, тому й маю тепер оцей обладунок, а живу з простої крадіжки. Шибениця й стусан царюють на битих шляхах: щоб мене побили або повісили! Що ж до вічного життя, то я жену геть навіть думку про це. А ось і здобич! Здобич!
Входить блазень.
Блазень
Підрахуймо. Одинадцять баранів дають паку. Кожна пака дасть мені фунт і кілька шилінгів. А коли зняти вовну з півтора тисяч овець, який зиск я з неї матиму?