— Та нащо мені вона?
— Ех, не можу я тобі розяснити ніякі Бачиш: ви обоє цілком одно для одного сотворені! Я і передше про тебе думав... Адже-ж ти навірно тим скінчиш! Так чи не все одно тобі — скорше або пізнійше? Тут, брате, перина чоловіка раз-у-раз надить, — ех! та і не одна перина! Тут втягає; тут конець світови, якор, тихе пристанище, пупець землі, трехрибна основа світа, ессенція блинів, масних пирогів, вечірнього самовара, тихих зітхань і теплих кацаба-йок, нагрітих постелий, — ну, так ти начеб умер, а рівночасно ти живий, обі вигоди разом! Та, брате, до ката, я забалакався, пора спати! Слухай: я в ночі на часи прокидаюся, ну і сходжу до него поглядіти. Тілько нічого, се байка, усе гарно. Не клопочися і ти особливо, а коли хоч, зайди також оден разок. Але як лиш що завважаєш, маячення, прикладом, або горячку, або що, зараз таки розбуди мене. Та втім, бути не може ...
II.
Засуячений і нахмурений прокинувся Разумихін на другий день в осьмій годині. Богато нових і непредвиджених сумнівів найшлося відразу у него cero ранку. Він і не представляв собі передше, що коли небудь так прокинеться. Він памятав до останніх подробиць усе вчерашнє і зрозумів, що з ним сталося щось не буденне, що він приняв в собі одно доси цілком незнане йому чувство, і не похоже на рсі дотеперішні. Рівночасно же він бачив ясно, що мрія, котра загоріла в його голові, ніяк неможлива до здійснення, — так дуже неможлива, що йому навіть стало стидно її, і він чим скорше перейшов до других, більше повседневних клопотів і сумнівів, котрі остались йому в спадщині після "треклятого вчерашнЬого дня".
Найстрашнійшою згадкою його було те, як він показався вчера "низьким і мерзеним", не лиш для того одного, що був пяний, а для foro, що з глупо-поспішної ревности наговорив перед дівчиною, хіснуючись її положенням, на її жениха, не знаючи не тільки їх взаємин між собою, відносин і зобовязань, але навіть і чоловіка того не знаючи порядно. Та і яке право мав він судити про него так нагально і легкодушно? І хто кликав його на суддю! І чи може така дівчина як Евдокія Романівна — віддаватись негідному чо-ловікови за гроші? Навірно отже і він має свої достоїнства. Господа? Та з відки-ж він в самім ділі міг знати, що се така господа? Адже він приготовляє їм кватиру... Фу, як се все низько! І яке там оправдання, що він був пяний? Дурна вимівка, котра ще більше його понижає! "В вині — правда" і правда ось вся і висказалась, значить висказалось "усе болото його зависного, грубого серця!" І чи дозволена хоч трохи така мрія йому, Разумихіну? Хто він в порівнанню до "тя^ої дівчини, — він, пяний гуляка і вчерашній чванько? "Хіба-ж можливе таке цинічне і смішне порівнання?"
Разумихін очайдушно спаленів при отсій думці і зараз, мов нароком, таки в тую саму хвилю ясно пригадалось йому, як він говорив їм вчера, стоячи на сходах, що господиня буде зависна на него і на Евдокію Романівну... се вже було найгірше всего, просто обридливе. З цілого розмаху вдарив він кулакомтіо кухонній печі, ушкодив собі руку і вибив одну цеглу.
— Очевидно, — пробурмотів він про себе ПІСЛЯ ХВИЛИНИ з якимсь чувством самопониження, — очевидно, всіх отсих поганей не затерти і не загладити вже тепер ніколи... отже і думати про те нема чого, а лиш явитись німо... і... виповнити свої обовязки ... також мовчки, і... і не просити прощення, і нічого не говорити, і... і вже очевидно тепер всьо пропало!
Все-ж таки* одягаючись, він оглянув свій костюм ста-раннійше, чим звичайне*. Другої одежі у него не було, а колиб і була, він бути може і не надягнув би її, — "так, нароком би не надягнув". Але на кождий припадок циніком і за-пачканою нехарою годітЖ бути: він не має права обиджати чувства других, тим більше, що ті другі, самі його потребують і самі кличуть до себе. Одіння своє він старанно вичистив щіткою; Білля же було на нім завсігди приличне; відносно сего він був особливо дразливий.
Вимився він сего ранку вельми старанно, — у Настки найшлось мило, — вимив волосся, шию і особливо руки. Коли-ж дійшло до питання, чи голити сво*|> щетину чи ні (у Параскевії Павлівни були знамениті бритвіи, що остались ще по покійному Зарницині), то се питання, з заїлістю навіть, було рішене заперечаючо:
— Нехай так і остається! Га! Що-б подумали, що я виголився для... та без сумніву так би подумали! Так отже нізащо в світі!
— І... і що найважнійше, він такий простакуватий, з немитим ротом, поведення у него шинкове; ну... ну, припустім, що і він, ось хоч трохи, та таки порядний чоловік ... ба, так чим же тут гордитись, що порядний чоловік? Кождий повинен бути порядним чоловіком, та ще і не таким, бо (він се памятає) були і за ним деякі вчинки... не те щоб вже нечесні, та все-ж таки не конче гарні!... А які то думки^иноді бували! гм... і се все поставити рядом з Евдокією Романівною! Ну, до катаї Нехай! Ось і наооком буду такий простакуватий, плюгавий, коршемний, і наплювати! Ще більше буду!...
На таких монольоґах застав його Зосимов, котрий ночував в сальонику у Параскевії Павлівни.
Він йшов домів і відходячи спішив заглянути до хорого. Разумихін доніс йому, що той спить як бабак. Зосимов повелів не будити, поки сам не прокинеться. Сам же обіцяв зайти в одинайцятій годині.
— Коли тільки він буде дома, — докинув він. — Фу, до чорта! Не май власти над своїм хорим та ходи лічити! Не знаєш, він до них піде, чи вони сюди прийдуть?
— Вони, я думаю, — відповів Разумихін, порозумівши питання, — і будуть, очевидно, про свої родинні справи говорити. Я винесусь. Ти, яко лікар, розуміється, маєш більше право ніж я.
— Не духовник же і я; прийду і пійду; і без них богато роб ;ти.
— Непокоїть мене одно, — перебив насупляючись Разумихін. — Вчера я по пяному виговорився перед ним, дорогою ідучи, про ріжні дурниці... про ріжні... між шипим і про те, що ти боїшся, мов то він... склонний до поміщання...
— Ти і перед женщинами про те саме вчера хляпнув?
— Знаю, що дурне! хоч бий! А що, чи справді була у тебе така гадка?
— Та дурниця, говорю; яка там гадка! Сам ти описав його як мономана, коли мече до него привів... Ну, а ми вчера ще вогню підсипали, іменно ти отсими оповіданнями, тямиш? ... про маляра ось; гарна розмова,— коли він бути може сам на тім помішався! Коли-б знав я докладно, що тоді в конторі сталося, і що там його якась каналія сим підозрінням ... зобидив! Гм ... не допустив би я вчера такої розмови. Адже ті мономани з каплі океан зроблять, нечу-ване і неможливе на яві бачать... Скілько я памятаю, вчера з отсего оповідання Заметова мені половина справи вияснилась. Та що! Я такий припадок знаю, що оден іпохондрик, сороклітний, не могучи переносити щоденних Н1СМІ-шок за столом вісімлітнього хлопчини, зарізав його! А тут, цілий в лахах, посміховиско вуличне, починаючася слабість", і таке підозріння! Усе те лучається скаженому іпохондри-кови! При бішеній, безграничній зарозумілости. Та в сім ось бути-може і ціла причина слабости сидить! Ну там, байка!. .. Але, але, сей Заметов і в самім ділі хороше хлопе-ня, тілько гм... без потреби він все те вчера розповідав. Страшенний хляпа!