Всї подорожні звичайно в здивувані ,бачучи,що в Трансвалю,Америці і Австралії жінки і дочки простих копачів золота мають огладу і краще обра-зоване, чим європейські жінки.
В свобідному оранському соозї,де виховане хлопців і дївчат є цїлком рівноувравнене,ріжниця поміж образованем хлощїв і дївчат в великою з тієї причини, що хлопцї скорше покидають шкільні лавки. Мущина в наслїдок важкої гсрацї мав дикий вигляд,висловлюється грубо і має погані при-вички, а жінки в домашньому затишку плекають науки й штуки, на що мужі і братя, часу анї охоти не мають. Лучаеться також часом, що серед пустині виростав гарна квітка, в родї дочки пана Веткінса.
Погтращавши Алїсу, Кипріян, щоби відргнати смуток, забрав ся,писати листа до бувшого свойого професора при гірничій школї в Парижі.
.... ß мойому урядовому звіті* не хотїв я вгадувати про гіпотезу, яуа виринула у мене при останніх дослїдах геольогічних, а іменно про здогад що до повстання діямантів. Гіпотеза, яка припускав, що діяманти утворили ся дорогою вульканїч-ною, вогню або.води, так менї, як і вам не вида-вть ся вповнї правдивою. Бо чому, якщо вогонь "вульканїчний утворив діямант, не перемінив на діяманти всї вапняки, серед яких він найжастїше находить ся? Одиновим можливим моясненвм історії повстаня діяманту, видаеть ся менї гіпотеза нагромадження первнїв, входячих в сполуку діяманту, через воду і кристалїзацію їх в покладах, які мають майже все однакову форму.
Досліджуючи тут нераз.діямантові поля,дивувала мене ся одноманітність зарисів місць, де найбільше камінїв находжено. Отті зариси нагадували величезну,лежачу на боцї, плоску фляшку, якої звичайно вживають ловцї. Кождий збірник тізї фляшкової форми, містить в собі 30-40 тисяч, кубічних метрів мішанини піску, глини,взагалі верству алювіяльну.
Якщо кинемо до посдани з водою тїла ріжного тягару, що станеть сят
Тіла отті осядуть на дні і по боках посудини. Отже в тих збірниках показуеть ся те саме.
Діяманти находять ся переважно на днї і на краях копалень, відтак жо боках. Копачі так добре знають про те розміщене, що копальнїположені* на дні збірників, доходять великанської цїни,
0 скільки тільки че ти покладів в звісні.
Проти тієї теорії повставаня діямантів через дїлане струй водних, промовляв одноманітний рід, краска і угруповане їх в поодиноких покладах, що не могло би мати місця, при сильному тертю
І вирі воднім. Доходжу до вислїду моєї гіпотези. Припусваю, що вода нанесла первні діямант ів до тих місць, а там, сприяючі условини тепла, помогли їм. скристалізувати ся. Навіть бачимо, що більші діяманти лежать звичайно окремо, так,як колиб всї иервнї даного покладу зібрали-ся разом, кристалізукяись в один діямант.
А в який спосіб струї води дістали ся д© тих покладів, не можу вияснити і на сїм мабуть покінчу свою місію. З більшим вислїдом доконав я дослідів на? скелями.**.."
0 нівночи Кипріян закінчив свій довгий лист і, погасивши лямпу, заснув сном чесної людини.
Праця проганяє всякий сум; а до снів Кипрія-на закрали ся гарні віщунки, які казали йому не віддаватись одчаеви над нинїшною невдачею і не тратити надії на кращу будущину.
ІУ.
Вендергарт-копальня.
-Муіу рішучо виїхати звдяеи —говорив до себе на слідуючий день в ранцї Кипріян.-Місія моя
покінчена
і по відправі, яку одержав я від сього брутального фар-мера, втратив я надію дістати руку Алїси. Треба бути відважним, треба бути муїдиною і не дати себе понижувати.
Без ваганя забрав ся Кипріян до пакованя своїх апаратів в куфри і скрині, які служили йому за столи й шафки.
Працював пильно дві години, коли нараз крізь відчинене вікно долетів до нього дзвінкий голос Алїси, співаючої одну з найкращих пісеньок Мура п. н. "Остання рожа".
Кипріян підійшов до вікна і побачив Алїсу, яка співала, йдучи до своїх улюблених струсів.
Цікаво було бачити, як струси, не дожидаючи аж війде до них, вже крізь огорожу простягали довгі шиї, дзьобаючи її клювом по руках і лици. Не довго забавивши, Алїса вернула ся, співаючи знов свою пісоньку так гарно, що Кипріян, який досі' приглядав ся її з вікна, побіг за нею зворушений й кликнув: панно Алїсо І
— Ах, се ви пане Мере? Маєте мені* щось сказати? — промовила дївчина, бачучи, що Кипріян мовчить.
— Бажав я попращати ся з вами, панно Алїсо — говорив— дріжучим голосом Кипріян.
Алїса збентежилась.
— Ви виїзджаєте так ненадійно, і куди се? —спитала.
— До вітчини, до Франції — відповів Кипріян. — Задача моя вже покінчена, не маю що більше робити в Ґріквелєндї, тому моїм обовязком є вернути ся домів.
— Ах — так, дійсно, инакше й годї — відповіла уриваною мовою Алїса, не знаючи добре, що говорить.
Молода дївчина була тою вісткою страшно прибита; великі сльози нависли на її віях, запанувала однак незабаром нэд собою і, усміхаючись, говорила:
— Отже ви виїзджаєте і кидаєте свою чемну ученицю, заки вона вспіла скінчити курс хемії? Хочете, щоби я, пізнавши прикмети кисня, ніколи не дізнала ся про азот? Се не гарно, пане Мере.
Під тими, жартівливим тоном, сказаними словами, скривав ся жаль так видимий по причині' його виїзду, що Кипріян мало що не кликнув: Просив я батька о вашу руку і саме, його відмова проганяє мене звідсіля. В пору однак нагадав собі приречене, дане панови Веткінс і повздер-жав ся. В кождім случаю вважав однак, що намірений проект безпроволочного виїзду є тепер неможливий до виконаня. Рішив лишити ся.
— Якщо говорив я про виїзд, так не наступить він ще так скоро. Маю. доповнити деякі нотатки і буду мати честь ще вас бачити. Тоді' поговоримо про лекції хемії, які так вас заняли.
Сказавши ті слова, відійшов нараз і як шалений побіг до своєї хати. Кинувши ся на крісло, поринув у задуму.
— Виречи ся сього любого, гарного єства, ізза недостачі марного металю — говорив сам до себе — і покинути боротьбу при першій перешкоді', цілком не доказує великої відваги. Чи не краще спробувати переломити перешкоди? Скільки то людий, яко копачі золота, здобуває від разу майно? Чи не можу я знайти діямант ваги сто каратів або відкрити цілком нові поклади? Без сумніву маю більше теоретичного знаня, чим прочі копачі, чому однак знане не має допомогти до осягненя того, що инші здобувають при помочи важкої праці' і сліпого случаю?