БАЖАН Микола Платонович (26.09/9.10.1904, Ка-м ’янець-Подільський, тепер Хмельницька обл.—23.11.1983, Київ) — український поет, перекладач, літературознавець, публіцист, сценарист, державний і громадський діяч, академік АН Української РСР (1951), лауреат Держ. премії Української РСР імені том Г. Шевченка (1965), відзначений кількома Держ. преміями Української РСР і Союзу РСР і почесними званнями. 1953—59 — голова правління див. НСПУ 1957—83 — головний редакція, редактор, редагований, редагування Укр. радянської енциклопедії. Автор багатьох поетичних збірок, що стали класикою український л-ри; найвідоміші з них — «Будівлі» (1929), «Сталін-градський зошит» (1943), «Міцкевич в Одесі» (1957), «Італійські зустрічі» (1961), «Уманські спогади» (1972), «Карби» (1978), ряд високохудож. перекладів і публіцистичних, літ.-крит. і мемуарних книжок. Під керівництвом Бажан Микола 1974 було сформовано редколегію першої в Союзі РСР персональної енциклопедії — Шевченківської, видано її як «Шевченківський словник» у 2 т. (1976—77). Шевч. тема проходить крізь усю творчість Бажан Микола — лірику, поеми, сценарії. Відгомін баладної символіки Шевченка чується ще в ранніх сонетах зі збірник, збірка «Різьблена тінь» (1927) — «Пароль», «Любисток», у циклах «Розмай-зілля» і «Залізнякова ніч». У незавершеній історичний поемі «Сліпці» (1930) молодий Бажан Микола переосмислює образ Шевченкового Перебенді, загалом ідеал рапсода-коб-заря, дискутує як із романтичним піднесенням образу народного співця у поезії Шевченка, так і з епа-тажним його запереченням у футуристичній доктрині М. Семеша. У суперечці між старим і молодим лірником ідеться про подолання рабської упослідженості старої України, про пошуки молодою повсталою Україною нових шляхів у майбутнє. Устами молодого героя Бажан Микола висловив свій погляд на історичний перспективу український народу, впевненість у відродженні його духовності й національний культури. У поемі «Сліпці» Бажан Микола застосував окремі елементи Шевченкової поетики: в сюжетних ситуаціях (сцена на ярмарку в другій частині), у метриці-ритміці, наслідуванні окремих ритмічних мотивів, зокрема в стилізації під гопак: «Ух, ух! Горілчаний дух...» (перегук із баладою «Причинна»: «Ух! Ух! / Солом’яний дух, дух!»). Молодий поет змагався з Шевченком, демонструючи блискучу евритмічну віртуозність. У 1930-ті Бажан Микола дав кінодраматургічну інтерпретацію поеми Шевченка «Катерина» (відомі дві редакція, редактор, редагований, редагування — 1937 та 1961; сценарний примірник 1930-х втрачено). Автор виїжджав у с. Яреськи на Полтавщину, де готували зйомки. В архіві Бажан Микола збереглася редакція, редактор, редагований, редагування 1961. Сценарій 1961 слушно вважають найкращим у Бажановій кінодраматургії. Поет створив стислий і художньо місткий кіноваріант, домисливши і виписавши ледь намічені в Шевченковій поемі характери, передусім москаля-офіцера (у сценарному варіанті — Івана Гав-риловича Гуляєва), а також вигаданого образу селянського хлопця Андрія Безверхого, закоханого в Катерину. Однак тенденційна критика з її підозрами щодо всього національний стала на заваді екранному втіленню сценарію. Образ самого Шевченка Бажан Микола намагався окреслити у вірші «Зустріч біля брами» (зб. «Біля Спаської вежі», 1951). Однак надмірна риторика (збірку готували до 300-річчя Переяславської ради 1654) зашкодила і змістові, і стилю поезії. У 1960-ті, на хвилі гуманістичного відродження, в період так званий відлиги, Бажан Микола знову повернувся до теми народного співця, кобзаря, цього разу у філософський ліро-епічному циклі «Чотири оповідання про надію. Варіації на тему Р.-М. Рільке» (1966). Символіко-романтичне тлумачення кобзарства витримане в дусі не тільки Рількової, а й Шевченкової традицій. Про вплив Шевченка свідчать і особливості версифікаційної структури твору: елементом його поліметричної композиції став Шевченків 14-складовик (напр., «Де ти. Боже! Де ти. Боже! Заніміло небо» і т. д.). Загалом Бажан Микола був прямим продовжувачем Шевченка у сфері віршової поліметрії, найбільшим епіком-поліметристом в український поезії 20 ст. До Шевченкових образів і цитат Бажан Микола вдавався у своїй публіцистиці, особливо в роки війни, зокрема на шпальтах газета «За Радянську Україну!», яку видавало політуправління Пд.-Зх. фронту для населення окупованих областей України й співредактором якої був Бажан Микола Напр., 2 серп. 1941 часопис вийшов із надрукований через усю шпальту гаслом із «Заповіту» Шевченка: «І вражою злою кров’ю / Волю окропіте!» Бажан Микола — автор ст. про Шевченка: «Поет — народу» (1938), «Шевченко — з нами!» (1942), «Всенародна слава Кобзарева» (1961) та інший Але жодної з них Бажан Микола не завів до зібрання своїх творів, що можна пояснити тільки його надзвичайною самовимогливістю. Шевченкознавство було для нього чимось більшим, як ювілейний виступ. У великих узагальнювальних літ.-крит. працях, зокрема в нарисі «Дружба народів — дружба літератур» (1954), Бажан Микола використав фактичний матеріал про спілкування Шевченка з російський інтелігенцією. Як член Шевченківського комітету при Раднаркомі Української РСР Бажан Микола брав активну участь у підготовці та проведенні ювілейних заходів з нагоди 125-літнього ювілею від дня народження Шевченка 1939, 9 берез. виступав на відкритті пам’ятника поета та ювілейної шевченківський виставки. Згодом на основі матеріалів цієї виставки створено Центр, державний музей том Г. Шевченка в Києві (тепер НМТШ). 24 квіт. 1949 музей відкрито, головою Урядової комісії по його прийняттю був Бажан Микола Як державний і громад, діяч Бажан Микола багато зробив для вшанування пам’яті поета, організації виставок, ювілейних урочистостей тощо. Так, до 125-річчя від дня народження Шевченка Бажан Микола виголосив промову на мітингу з нагоди відкриття пам’ятника Шевченкові «На священній землі древнього Києва» (Комуніст. 1939. 9 берез.); очолював Урядовий республіканський комітет з відзначення 100-літніх роковин від дня смерті Шевченка (1961) і 150-літнього ювілею від дня народження Шевченка (1964); відкрив вступ, вступна словом Міжнародний форум діячів культури з нагоди 150-річчя від дня народження поета. Бажан Микола всіляко заохочував друзів — російський і грузинський поетів (М. Тихонова, П. Антокольського, С. Чиковані та ін.) — до перекладання творів Шевченка російський і грузинський мовами. Спогадам про ці дружні контакти на ниві шевченкознавства присвячено чимало сторінок у написаних Бажан Микола «Думах і спогадах» (1982). Те: Твори: В 4 т. К., 1984.