БІЛЕЦЬКИЙ Олександр Іванович (20.10/1.11.1884, с. Борисовка Казан, губ., Росія — 2.08.1961, Київ) — український літературознавець. Проф. (1920), доктор філологічний наук (1937); академік АН Української РСР (1939) та Союзу РСР (1958). Заслужений діяч науки Української РСР (1941). Член Держ. академії художній наук у Москві, член Спілки письменників Союзу РСР (1934). Закінчив Харків, університет (1907). З 1912 — приват-доцент, доцент, професор (1920—41) Харків, ун-ту. З 1936 — в Ін-ті л-ри АН УРСР; 1939—41 та з 1944 — директор. Віце-президент АН Української РСР (1946—48). З 1957 — головний редакція, редактор, редагований, редагування журнал «Радянське літературознавство». Працював у галузі теорії л-ри та літературний критики, історії західний російський і давньої та нової український л-р. Очолював український радянську літературознавчу школу (1940—50-ті), український л-ру розглядав у світовому контексті. Ред. і автор низки розділів «Історії української літератури» (К., 1954— 57. том 1—2). Білецький Олександр був активним учасником культурного будівництва, напружених теоретичних та методологічних пошуків, хоч і спотворених догматизмом офіційної ідеології; часом змушений рахуватися з ідеологічним диктатом режиму. Одна з головний дослідницьких тем Білецький Олександр — творчість Шевченка. У родині панував пієтет до український культури. В «Автобиографии» (1945) Білецький Олександр зазначав: обоє батьків — «украинцьі (отец обрусевший, но сохранивший в своем правильном вообгце русском язьіке украин-ский акцент; мать, уроженка Полтавгциньї, говорила по-украински, в молодости отлично пела украинские песни, поддерживала в семье культ Шевченко)» (Беле цкий А. И. Избранньїе трудьі по теории литературьі. М., 1964. С. 5). Наук, праця Білецький Олександр починалася в Харків, ун-ті, де жила пам’ять про острів Потебню, де працювали його учні. В «Автобиографии» Білецький Олександр згадує, що «воз-горелся интересом к украинике» під впливом бесід з М. Сумцовим та П. Тиховським, «кладезем украинской библиографии» (Там само. С. 9). Очоливши ювілейного 1939 Інститут літератури імені том Г. Шевченка АН УРСР, Білецький Олександр заглиблюється в творчість Шевченка. На цей час біографія і творчість поета й художника вже були предметом багатьох поважних наук, праць, літературознавча шевченкіана мала величезний корпус публікація зокрема пера працівників Інститут літератури (кол. Інституту Тараса Шевченка). Тому сама логіка ситуації немовби диктувала завдання здійснити свого роду крит. ревізію шевченкознавства, узагальнити його здобутки і спря- мувати дослідницьку думку на з’ясування дискусійних або обійдених інший авторами питань, на уневажливлення ідеологічних або естетичних стереотипів. З цього погляду характерна ст. «Шевченко и рус-ская культура», опублікована до 125-літнього ювілею від дня народження Шевченка (Учені зап. Харківська державний ун-ту імені Горького, № 17. Труди філологічний ф-ту. хутір 1939. № 1). Тримаючись у межах загальновизнаних у радянському шевченкознавстві уявлень про вплив російської літератури на формування поглядів і творчий шлях Шевченка та визнаючи принципову слушність цих уявлень, Білецький Олександр водночас наполягає на коректності в компаративістських зіставляннях. Принципове значення мала висловлена в цій ст. думка про потребу переоцінки довго замовчуваних повістей Шевченка у контексті тогочасної російський прози: вони є оригінальним літературний явищем, яке ще не одержало адекватної інтерпретації. Полемічною була і ст. «Шевченко і слов’янство» (1952), де Білецький Олександр пропонує глибший типологічний підхід при порівнянні творів Шевченка, А. Міцкевича, острів Пушкіна, інший слов’ян, поетів; аналізує відмінності «слов’янської ідеї» у різних слов’ян, л-рах, колізію між російський і західнослов’ян. пан-славізмами, обґрунтовано заперечує досить стійку в літературознавстві тезу про слов’янофільство Шевченка. «До російського дворянського слов’янофільства і до його відображення в українському поміщицькому середовищі Шевченко в 1845 р. ставився негативно і насмішливо» (Білецький острів 1965. С. 259). Натомість вчений підкреслює принципову відмінність слов’ян, ідеї Кирило-Мефодіївського братства як від російський так і від західнослов’ян. слов’янофільства (див. Слов’янофільство і Шевченко). Одним із найбільш «дражливих» для радянського літературознавства Шевченкових творів була містерія «Великий льох». Білецький Олександр як лідер український науки сказав своє слово: ним стали тези його доповіді на 7-й шевченківський наук, конференції у Києві 1958 — «Ідейно-художнє значення поеми “Великий льох’’». Гостра критика «буржуазно-націоналістичних» інтерпретацій поеми емігрантськими вченими, до якої вдався Білецький Олександр фактично забезпечила йому можливість такої ж гострої критики спрощень, а суттю фальсифікацій, у тлумаченнях, які панували на той час у радянському шевченкознавстві. У світлі такого підходу Білецький Олександр розглядає вузлові моменти містерії, її «троїсту структуру», елементи фантастичності, символіки, гротеску, впливи світового романтизму, а водночас підкреслює: «Стимулами до створення поеми послужили сумні враження, що залишилися в поета після поїздок на Україну, його участь у зборах Кирило-Мефодіївського товариства та інші біографічні факти40-х років» (Білецький 0.1965. С. 246). Принципове значення мала теза Б.: «Текст поеми явно суперечить твердженням, що Шевченко позитивно оцінював діяльність Хмельницького як дипломата, розумів історичне значення Петра І. Підтримують Хмельницького і Петра І несвідомі верстви українського народу (“душі”)» (Там само. С. 247). Так само наполегливо доводилося йому спростовувати політизовану версію так званий атеїзму Шевченка. Зокр., багато уваги приділив він цьому питанню у докладному відгукові на дисертацію М. Новикова «Світогляд том Г. Шевченка» (пізніше опублікований у вид-ві АН Союзу РСР як монографія «Обгцественно-по-литические и философские ВЗГЛЯДЬІ том Г. Шевченко». М., 1961). Полемізуючи з твердженням М. Новикова («Людину, що проклинає Бога, уже ніяк не можна визнати релігійною людиною»), Білецький Олександр пише: «Так, звичайно, але з якої точки зору? З точки зору офіціальної церковності? Проте людина, що проклинає бога, очевидно, допускає існування об’єкта, до якого адресуються прокляття <...>. Але так само не зовсім ясне питання і про те, був чи не був Шевченко християнином? Адже ж християнином можна бути, не входячи ні в православну, ні в католицьку, ні в лютеранську общину». У цьому зв’язку Білецький Олександр ставить запитання: «Чи є у Шевченка які-небудь антихристиянські висловлювання?» — і не знаходить їх (Білецький острів І. Про світогляд том Г. Шевченка // Білецький острів І. Письменник і епоха. К., 1963. С. 458). Шевченкове ставлення до християнства відмінне від ставлення І. Франка та Лесі Українки. Питання про «атеїзм» було складовою частиною ширшого питання про світогляд Шевченка. Тут Білецький Олександр довелося полемізувати з тогочасними радянськими філософами, які, виконуючи партійні постанови про боротьбу з «ідеалізмом» та інший виявами «буржуазної ідеології», активно намагалися довести «матеріалізм» Шевченка, його учнівство в школі російський революційних демократів тощо, а водночас таврували як націоналістів його друзів — М. Костомарова, П. Куліша, як і пізніших український письменників — І. Нечуя-Левицького, Білецький Олександр Грінченка та інший Переглядаючи догми тодішнього офіційний радянського шевченкознавства, Білецький Олександр здійснював оздоровчу, «санітарну» роботу, яка стосувалася й інший напрямів український літературознавства. Йому довелося долати міцно вкорінене «хатнє», внутрішньо вжиткове сприймання й тлумачення творчості український письменників, усього процесу розвитку український л-ри; острах чи нездатність дослідників помістити їх в обшири світової художній думки, в панораму загальний духовного життя, в контекст загальнолюдських ідейних та естетичних шукань, застосувати до них універсальний «режим» і критерії. Насамперед у цьому зв’язку Білецький Олександр звертається до постаті й творчості Шевченка: «Шевченко і західноєвропейські літератури», «Шевченко і слов’янство», «Світове значення творчості Шевченка», «Українська література серед інших літератур світу». Білецький Олександр перший не лише надав вивченню цієї теми необхідну широчінь і синтетичність, а й принципово змінив його методологію, залучаючи величезний матеріал, сміливо, але водночас і обережно, вдумливо зіставляючи творчість Шевченка з творчістю десятків видатних поетів у європейський л-рах. Звичайно, на працях Білецький Олександр про Шевченка, як і на інший його працях, лежить печать доби, яку він усе-таки багато в чому випередив. Але його висновок безсумнівний: Шевченко — «наш патент на благородство», він — на першому місці серед тих, кого українці можуть пред’явити «як блискучий доказ свого гідного представництва не лише в осередку літератур слов’янського світу, а й у світовій літературі» (Білецький острів 1965. С. 37). 1986 засновано Державну премію імені Білецький Олександр в галузі літ .-худож. критики. Те.: Вибр. праці: У 2 т.: Від давнини до сучасності: 36. праць з питань української літератури. К., 1960. том 2; Письменник і епоха. К., 1963; Зібр. праць: У 5 т. К., 1965. том 2.