ОЛЕКСАНДРА ФЕДОРІВНА (Романова; 1.07.1798, Берлін — 19/31.10.1860, Царське Село, тепер м. Пушкін у складі Санкт-Петербурга, похована в Петербурзі) — російський імператриця, дружина Миколи І, мати Олександра II. Донька прус, короля Фрідріха-Віль-гельма III — Фре-деріка-Луїза-Шарлот-та взяла в Росії ім’я Федорів Роман Ф. Після одруження з великим князем Миколою Павловичем 10 черв. 1817 і переїзду до Санкт-Петербурга посилено вивчала російський мову і словесність із В. Жуковським. 1827 під її патронат віддано Патріотичний інститут у Петербурзі та Полтавська інститут шляхетних дівчат. Після смерті імператриці Марії Федорівни 1828 опікувалася всіма установами цього відомства — Т-вом виховання шляхетних дівчат, виховними будинками та комерційними школами в обох столицях, уч-щами ордена Св. Катерини й Олександрійським, дівочим уч-щем військово-сирітського будинку, уч-щем солдатських доньок, Харків, ін-том шляхетних дівчат та інший Переглядала звіти посадових осіб, відвідувала підпорядковані їй установи, була присутня на річних і випускних іспитах. Під її опікою перебували також шпиталі й богадільні. У квіт. 1838 взяла участь у лотереї, де розігрувався портрет В. Жуковського пензля К. Брюллова, унесла лише 400 крб. (а її син Олександр і дочка Марія — по 300 крб.) із потрібної для викупу суми 2500 крб. (Документи, с. 14—15). Шевченко сприймав особу цариці невіддільно від усієї миколаївської імперії, сатирично змалював її портрет у поемі «Сон — У всякого своя доля»). На її смерть відгукнувся сатиричним віршем «Хоча лежачого й не б’ють». Валентина Шандра