ГНАТЮК Іван Федорович (21.07.1929, с. Дзвиняча, тепер Збаразького р-ну Тернопільська область, обласний — 5.05.2005, м. Борислав Львів, обл) — український поет, перекладач і публіцист. Навчаючись на 2-му курсі Кременецького педагогічний уч-іца, був заарештований за зв’язки з ОУН, засуджений на 25 років. Ув’язнення відбував у спец-таборах «Берлагу» (Колима). Звільнений 1956. З 1959 жив у Бориславі. Реабілітований 1993. Видав понад 20 книг, у таким чином збірник, збірка поезій «Дорога» (1979), «Вибрані вірші та поеми» (1995), спомини «Стежки-дороги» (1998; Нац. премія України імені Тараса Шевченка, 2000) та «Бездоріжжя» (2002); із польський переклав повість Б. Шульца «Цинамонові крамниці». Шевч. тематика в творчості Гнатюк Іван займає помітне місце. 1963 у журнал «Жовтень» (№ 3) опублікований поезію «Кобзар», яка потім увійшла до першої збірник, збірка «Па-говіння» (1965) і стала хрестоматійною, нею відкривається і збірник, збірка «Вибрані вірші та поеми» (1995). Шевченкові присвячено і поезії «Стовпами слова», «Під тягарем слави», «Тарасове горище». Запізніле каяття нареченої Шевченка Л. Полу смак зображене в поемі «Ликера» (зб. «Турбота», 1983). Викривальний цикл «Правда-мста. (З вогню Тарасового слова)» з 20 поезій за Шевченковими мотивами ввійшов до однойменної збірник, збірка 1994. Кожному з віршів циклу передує епіграф із «Кобзаря», загальний пафосом цикл перегукується з Шевченковим посланням «І мертвим, і живим». Епіграфи з Шевченка є і в окремих поезіях збірник, збірка Гнатюк Іван «Хресна дорога» (1992), «Меч Архистратига» (2000).