КИБАЛЬЧИЧ Надія Матвіївна (дівоче — Симонова; псевдонім — Наталка Полтавка та ін.; верес. 1857, с. Заріг, тепер Оржицького р-ну Полтавська область, обласний — 4.12.1918, м. Лубни, тепер Полтавська обл.) — український письменниця (писала український та російський мовами). Дочка М. Т. Номиса і Н. М. Забіли. Закінчила гімназію в Лубнах. Деякий час жила на Волині, у Кулішів на х. Мотронівці, пізніше вчителювала на Полтавщині. Друкуватися почала в журнал «Літературно-науковий вістник», «Дзвінок» та інший Її оповідання і нариси 1890—1900 («Драма у хаті», «Чайка», «Свічка» та ін.) характеризуються увагою до теми знедоленого селянства, зокрема трагізму життя селянської жінки, до етногр.-побутових реалій. Перу Кибальчич Надія належить і низка драм, творів, написаних наприкінці 19 ст. («Генеральна репетиція», «Катерина Чайківна» та ін.), які не раз ставили в театрах Львова та інший міст України. Кибальчич Надія — авторка спогадів про Шевченка, хоча вона, зрозуміло, не могла добре пам’ятати поета (під час зустрічей з ним їй не було і 5 років), але деякі важливі деталі запам’ятала — насамперед теплі стосунки поета з дітьми і любов останніх до «здорового льісого “дяди” с добродушной ульїбкой на круглом, полном лице» (Коротенькое воспоминание о том Г. Шевченко // КС. 1887. № 3). Згодом Кибальчич Надія надрукований розлогі «Воспоминания о том Г. Шевченко (Из рассказов моей матери)» (КС. 1890. № 2), в яких ідеться насамперед про складні взаємини Шевченка з його нареченою Л. Полусмак тощо. Популярність спогадів про Шевченка в Україні надихнула Кибальчич Надія перекласти їх український мовою (розширивши текст, а також додавши «Коротенькое воспоминание о том Г. Шевченко») й опублікувати у Львівська «Зорі» (1892. № 5).