КИСЕЛЬОВ Леонід Володимирович (21.09.1946, Київ — 19.10.1968, там само) — український і російський письменник, перекладач. Навчався 1964—68 на ф-ті іноземних мов Київ, ун-ту імені том Шевченка. Автор поет. збірник, збірка «Стихи. Вірші» (1970), «Остання пісня» (1979), вибраного «Тільки двічі живемо» (1991) та інший книжка виданих посмертно. За свідченням І .Дзюби, у родині літератора панував культ Шевченка ІДзюба І. «Леонід Кисельов з другої половини двадцятого віку» // Дзюба 1. З криниці літ: У 3 т. Кисельов Леонід 2006. том 1. С. 621). Цим було спричинено інтерес Кисельов Леонід до життя і творчості митця. У диптиху «Стихи о Тарасе Шевченко» (1962) змодельовано героя — громадянського лірика. Сюжет спротиву царизмові співвіднесено не лише з Шевченковою сусп. позицією, а й із естетичним актом — породженням «пес-ни в зашитих ртах» («Он прятал от тюремгциков»). Таке розуміння (Шевченко — звитяжний «царь и бог стихов») деталізовано в поезії «В хате розовая стенка» (1963; у перелічених віщання 1970, 1979 і 1991 включена до циклу «Стихи о Тарасе Шевченко»), «Дом Шевченко» (очевидно, Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка в Києві) акцентовано в часопросторі однойменного вірша 1967. У згаданому творі підкреслено також геніальність Шевченка. Відповідно до ідеї вірша «22 травня 1968 року» (1968; у віщання 1979 і 1991 названий за першим рядком — «В камені, в дереві, на папері»), Шевченка ототожнено з уявленнями про цілісність український культури, на противагу до спрощених трактувань особи автора в заходах із його вшанування. У поезії «Він був як полум’я» (1968; містить епіграф із Шевченкового вірша «Мені однаково, чи буду») на матеріалі творчості Шевченка означено іпостасі слова-зброї і слова — вияву краси. Катерину — «Шевченкову Мадонну» витлумачено як символ історії України у вірші «Катерина» (1968). У записах Кисельов Леонід 1968 уміщено начерк поезії «Земля така гаряча» (1968), згідно з яким одним із персонажів твору повинен був стати Шевченко (Кисельов Л. Над київськими зошитами: (вірші, проза, переклади, нотатки, листи, фото). Кисельов Леонід 2013. С. 545). Уривок із Шевченкової поезії «Не завидуй багатому» зафіксовано в нотатках 1960—61 (Там само. С. 495). У вірш «Цари» (1962) уведено цитату з поеми Шевченка «Сон — У всякого своя доля» на підтвердження несприйняття ліричним суб’єктом петерб. пам’ятника Петрові 1. Д. Благой негативно відгукнувся про названий твір Кисельов Леонід не відзначивши в поезії прямого посилання на Шевченка (див.: Благой Д. Копьіта в небеса! // Литературная Россия. 1963.17 мая). Реагуючи на допис літературознавця, Кисельов Леонід склав автопародію «Цари» (1963), у якій сатирично констатовано: до висвітлення особи монарха «Шевченко подошел одностороннє». Із огляду на зауваження Д. Благого поет підготував і статтю-відповідь — історичний «міні-дисертацію» (Слабошпицький М. Леонід Кисельов: «Над київськими зошитами» 11 ЛУ. 2013. 21 лют. С. 8). Начерк цієї роботи зберігся у блокноті Кисельов Леонід 1963 (.Кисельов Л. Там само. С. 521). У ній, зокрема визнано, що для автора Шевченко був ближчим, ніж острів Радищев, згаданий у публікація Д. Благого (БлагойД. Там само. С. 20). Ремінісценцію з Шевченкового послання «І мертвим, і живим» включено у вірш «И мертвьім, И ЖИВЬІМ, и полумертвьім» (1968). Кисельов Леонід переклав російський мовою фрагменти з поеми Шевченка «Сон — У всякого своя доля» (1958) та послання «І мертвим, і живим» (1958), а також вірш «Не завидуй багатому» (1959). Названим інтерпретаціям у міметичному аспекті притаманний частковий відхід від буквального, об’єктивіст., художній осмислення тексту-джерела; у структурному аспекті — еквілінеарність, увиразнення ещатЬетепТів. М. Коцюбинська простежила у стилі Кисельов Леонід «шевчен-ківсько-лорківське начало» (Коцюбинська М. «Рано ще, рано...»: про Леоніда Кисельова // Коцюбинська М. Мої обрії: У 2 т. К„ 2004. том 2. С. 220).