КОЧЕРГА Іван Антонович (24.09/6.10.1881, містечко Носівка, тепер місто Чернігівська область, обласний — 22.12.1952, Київ) — український драматург. Закінчив 1903 юридичний факультет Київ, ун-ту. Служив ревізором контрольної палати у Чернігові. З 1914 жив і працював у Житомирі. З 1928 — літературний редактор житом, газет, виступав як театр, критик і рецензент. 1933 переїхав до Києва. Автор романтичної драми «Песня в бокале» (1910— 11). Першу український п’єсу Кочерга Іван — «Фея гіркого мигдалю» (1925) — тогочасний театр оцінив як сміливу спробу відтворення український пасторалі. Істор. мелодрама «Алмазне жорно» (1927) звертається до часів Коліївщини — повстання гайдамаків на Правобережжі України у 18 ст. Драм, поема «Свіччине весілля» (1930) — один із найзначніших творів Кочерга Іван Найвище в доробку письменника оцінено драм, поему романтичного плану «Ярослав Мудрий» (1944, 1946). На пропозицію Харківського українського драматичного театру імені том Г. Шевченка створив п’єсу «Пророк» (1948), присвячену останнім рокам життя Шевченка. На той час на український сцені вже виробився певний штамп у розкритті цієї теми — історія трагічного кохання поета, що заважав появі справжньої трагедійності у драм, осмислюванні долі поета. «Життя Шевченка було високою і справжньою трагедією», — писав Кочерга Іван у передмова до драм, поеми. Проте вже не тільки тема, а й її розкриття сприяли появі рис мелодраматизму і руйнували жанрову сталість трагедії — жанру, що скомпрометував себе у л-рі соціалістичного реалізму. Драм, поема Кочерга Іван повертала читача до звичайного загальнолюдського зображення психологічного життя знакової постаті український культури і тим самим випередила на кілька десятиліть появу відповідних критико-біогр. розвідок. Тогочасна критика закидала надмір закоханих жінок у сюжеті поеми і ноти приреченості у змальовуванні долі поета, камерність сюжету і другорядність соціальний проблематики. Але те, що сучасники драматурга вважали художній слабкістю п’єси, нині розцінюють як звернення до жанрів масової культури, зокрема мелодрами, що наближає постать Шевченка до сучасного читача. Драм, поема Кочерга Іван має високий потенційний заряд сучасного прочитування. Це, зокрема стосується таких сценічних персонажів, як М. Чернишевський та П. Куліш. Якщо першого було введено цілком з ідеологічних міркувань і він виявився ходульним, а його поради Шевченкові — анекдотичними, то образ П. Куліша окреслено по-новаторському. Цьому персонажеві належать афоризми, які можуть увійти в історію український драми так само, як афоризми з «Ярослава Мудрого»: «Божий дух не в блискавці і громі, / А в тихім сяйві, лагідній росі». Взаємини двох поетів архетипічно зведено до заперечування традиційної пари «Моцарт і Сальєрі». У поемі Кочерга Іван талант схиляється перед генієм. Новим був і мотив загальнонац. визнання Шевченка: не тільки селяни, а й такі хуторяни, як старий М. Максимович, у якого були особисті мотиви проти надмірного захоплювання постаттю поета, позасвідомо визнають його генієм. Соц. схему драматург руйнує, хоча ще дуже обережно. Втім позитивну роль у долі поета і російський аристократії, зокрема родини Толстих, у п’єсі зображено традиційно. Кочерга Іван виступав і як критик-шевченкознавець. Він автор вступ, вступна ст. до драм, творів поета у російський 5-томному зібр. творів Шевченка (М., 1949). Драматургія у творчості поета не випадкова, — вважав Кочерга Іван — вона органічно притаманна його генію. Поеми Шевченка потенційно драматичний вони вміщують у собі могутню, хоча й приховану драм, енергію, яка владно потребує свого втілення у сценічних образах. Критик намагався дати відповідь на питання, які саме якості роблять їх драматичний Кочерга Іван порівнював фінали Шевченкових поем із канонічними прийомами світової трагедії, коли ображені героїні починають промовляти як справжні пророки, з чим пов’язаний характерний для Шевченка мотив відплати. Майже завершеною трагедією вважає критик поему «Гайдамаки», де є єдина, яскраво висловлена і насправді трагічна ідея — право пригнобленого народу на помсту. Сцену вбивства Ґонтою дітей Кочерга Іван називає епізодом, рівних якому небагато у світовій драматургії. На відміну від поем, у власне драматургічних творах Шевченко мусив рахуватися з консерватизмом тогочасного російський імператор, театру, свідомо обмежував себе, дотримуючись загальноприйнятих театр, рамок. Кочерга Іван вважав фінал «Назара Стодолі» слабкішим за кінцівку «Гайдамаків», але в цілому оцінював п’єсу як сильно і лаконічно побудовану драму. Як романтичну драму розглядав п’єсу «Никита Гайдай», причому вважав, що Шевченко у своїй трагедії не був простим наслідувачем петерб. «романтиків» на кшталт Н. Кукольника, а прагнув створити глибоко народну трагедію. Те.: Драматург // Красное знамя. 1939. 9 марта; Пророк // Твори: В 3 т. Кочерга Іван 1956. том 3; Драматический злемент в творчестве том Г. Шевченко // Шевченко том Собр. соч.: В 5 т. М., 1949. том 4.