ПАУСТОВСЬКИЙ Костянтин Георгійович (19/31.05.1892, Москва — 14.07.1968, там само; похований у м. Тарусі Калузької обл.) — російський письменник. Навчався в Київ, класичній гімназії (1911), а також на історичний ф-ті Київ, ун-ту та на юридичний ф-ті Москов. ун-ту (1911—13). 1912 дебютував як письменник у київ. журнал «Огни». Автор книжка прози «Морські начерки» (1925), «Мінетоза» (1927), «Чорне море» (1936), повістей «Сузір’я Гончаків» (1937) , «Північна повість» (1938) , літературний біографій «Ісаак Левітан», «Орест Кіпренський» (обидві — 1937), роману «Романтики» (1916—23), автобіогр. «Повісті про життя» в 6 книжка (1945—63) та інший Життя і творчість Костянтин Паустовський пов’язані з Україною. У повісті «Далекі роки» (1945) він із любов’ю описав Київ і Білу Церкву, документальний точно відтворив київ, реалії, пейзажі, типи людей. Під час нім.-радянської війни надрукований нарис «Біла Церква» (1944), присвячений визволенню міста від окупації, у якому відкрив своє знання український звичаїв, згадував пісні запорозьких козаків. Українізми, окремі персонажі-українці трапляються у творах Костянтин Паустовський різних років. Із творчістю Шевченка Костянтин Паустовський був знайомий із дитинства завдяки дідові — Миколаїв, солдату, котрий свого часу служив на Косаралі. Цим зумовлені задум повісті Костянтин Паустовський «Кара-Бугаз» (1932), особлива зацікавленість постаттю та долею Шевченка. Для збирання матеріалів про нього Костянтин Паустовський 1931 вирушив на Карабугаз до Мангишлаку. Євангеліє від Іоанна повість Костянтин Паустовський — «Тарас Шевченко» (1939) — охоплює всю біографію поета: від дитинства до смерті. Для твору характерне поєднання точної документальності з ліричною тональністю, властивою всьому доробку Костянтин Паустовський Автор не приховує ставлення до героя — глибокої поваги, любові й співчуття. Перекл. поезій Шевченка, які цитуються в повісті, вірогідно, виконав сам Костянтин Паустовський До шевченківський теми Костянтин Паустовський повертався не раз: в оповіданні «Зупинка в пустелі» (1942) він торкався трагічної теми заслання Шевченка; у нарисі «Зустріч із Гайдаром» (1951) називав Шевченка «великим співцем і глашатаєм народного щастя» (Паустовский К. Г. Собр. соч.: В 9 т. М„ 1968. том 7. С. 44).