КОСТОМАРОВ Микола Іванович (псевд. — Ієремія Галка та ін.; 4/16.05.1817, слобода Юрасовка, тепер село Ольховатського р-ну Воронезької область, обласний Російська Федерація — 7/19.04.1885, Санкт-Петербург) — український і російський історик, письменник, перекладач, етнограф, фольклорист і громадський діяч. Позашлюбний син поміщика та кріпачки. Перебував у кріпацтві до 1832. Закінчив Воронезьку гімназію, згодом істор.-філол. факультет Харків, ун-ту (1836). Належав до кола Харків, романтиків на чолі з І. Сревне вським, захопився збиранням фольклору. Під псевдонім Ієремія Галка опублікований збірник, збірка стилізованих під фольклор романтичних поезій «Українськії балади» (X., 1839), «Вітка» (X., 1840). 1843 захистив дисертацію «Об историческом значений русской народной поззии». У 1844—45 викладав у Рівненська гімназії, з 1845 — у середніх і вищих навчальний закладах Києва, зокрема з 1846 — ад’юнкт-проф. російський історії у Київ, ун-ті. Один із засновників Кирило-Мефодїївського братства, автор його програмних документів: «Закону Божого» («Книги буття українського народу»), в якому, за прикладом «Книг польського народу й польського пілігримства» (1832) А. Міцкевича, змальовано майбутню долю України, співавтор — поряд з В. Білозерським і М. Гула ком — «Статуту». «Закон Божий» — найради-кальніший твір Костомаров Микола який, на думку І. Лисяка-Руд-ницького, залишався «платформою українського руху» до початок, початковий 20 ст. (Лисяк-Рудницький І. Роль України в новітній історії // Лисяк-Рудницький І. Історичні есе: У 2 т. К„ 1994. том 1. С. 151). Костомаров Микола було заарештовано 31 берез. 1847 в Києві напередодні весілля з А. Крагельською — з нею Костомаров Микола обвінчався через 28 років (див. Костомарова А.-Р.). Боярином на цьому весіллі мав бути Шевченко. Під час слідства Костомаров Микола перебував у Петропавловській фортеці. На допитах не виявляв стійкості, подавав суперечливі свідчення. Зрештою, покаявся за участь у Кирило-Ме-фодіївському братстві, хоча водночас вважав діяльність т-ва цілком безневинною. Після річного ув’язнення Костомаров Микола заслано під нагляд поліції до Саратова. Працював у губ. канцелярії. 1856 Костомаров Микола звільнено з-під нагляду, згодом він виїхав за кордон (Швеція, Німеччина, Франція, Італія і Австрія). Після повернення підготував до віщання монографії «Богдан Хмельницкий и возврагцение Южной Руси к России» (1857) і «Бунт Стеньки Разина» (1858). У 1859-62 викладав російський історію в Петерб. ун-ті. Виступав як публіцист, передусім у жури. «Основа». У ст. «Правда москвичам о Руси», «Правда полякам о Руси» обстоював право українців на власний розвиток. Окремо слід згадати ст. «Украйна (Письмо к издателю “Колокола”)», опублікований без імені автора у 61 числі «Колокола» за 1860. Ця ст. перегукується із «Законом Божим». Гол. її теза — самобутність український історичний процесу. У 1860-80-х Костомаров Микола писав і белетристику: драма «Кремуций Корд» (1862), повісті «Кудеяр» (1875), «Холоп» (1878), «Черниговка» (1881). У Петербурзі організував у себе на квартирі «вівторки», на яких бували Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський, М. Чернишевський, 3. Сераковський, Е.-В. Жемгчеський, острів Пипін, брати Жемчужникови та інший У 1862 змушений покинути університет і вийти у відставку. Хоча вченого запрошували 1863 і 1869 на кафедру в Київ, університет а 1864 — у Харківська проте Костомаров Микола вимушено відхилив усі ці пропозиції та обмежився наук, роботою. До останніх років життя працював в Археографічній комісії, за його редакція, редактор, редагований, редагування вийшло 12 томів архів, архівний матеріалів «Акти Южной и Западной России». Гол. праці Костомаров Микола з історії України: «Гетманство Вьіговского» (1861), «Гетманство Юрия Хмельницкого» (1868), «Павел Полуботок» (1876), «Рунна. Историческая монография 1663—1687. Гетманство Брюховецкого, Многогрешного и Самойловича» (1879), «Мазепа. Историческая монография» (1882), «Мазепинцьі» (1884). Костомаров Микола стверджував, що історія має вивчати розвиток суспільства, відтак народу — від нижчих станів до еліти. Його заслуга полягає у тому, що на противагу ідеї історії держави він висунув ідею історії народу. У 1876 Костомаров Микола було обрано член-кореспондент Санкт-Петерб. АН. До особистої зустрічі Шевченко багато чув про Костомаров Микола як про письменника, історика й критика, який високо оцінив його поезії в «Обзоре сочинений, писанньїх на малороссийском язьіке» в альманах «Молодик на 1844 год» (X., 1843). Костомаров Микола писав: «Произведения Шевченко, изданньїе в отдельной книжке под названием “Кобзарь”, показьівают в авторе необьїкновенное дарование. Он не только напитан народной малороссийскою поззиею, но совершенно овладел ею, подчинил ее себе и дает ей изящную, образованную форму» (Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 388). Утім, на думку Ю. Луцького, з цієї ст., в якій Шевченкові приділено стільки ж місця, як і п’єсі «Чарьі» Костомаров Микола Тополі, видно, що Шевченкова поезія вразила Костомаров Микола лише згодом (Луцький Ю. Між Гоголем і Шевченком. Костомаров Микола 1998. С. 194). Костомаров Микола познайомився з Шевченком навесні 1846 у Києві. Про першу зустріч Костомаров Микола згадував: «На первьій раз в нем не показалось ничего привлекательного, ничего теплого; напротив, он бьш холоден, сух, хотя прост и нецеремонен. Он измерял мои слова и движения с недоверчивостью <...>. Иначе и бьіть не может в народе, которьш слишком часто видит обман и двоєдушне. Ото качество изменилось у Шевченко в последние годьі, когда мьі с ним увиделись после долгой разлуки, оно даже перешло у него в другую крайность — из-лишнюю доверчивость» (.Костомаров М. І. Воспо-минание о двух малярах // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 403). В «Автобиографии» Костомаров Микола стверджує, що протягом 1846 вони часто бачилися з Шевченком, просиджуючи цілі вечори до глибокої ночі: «Я с ним видалея часто, восхищался его произведениями, из ко-торьіх многие, еще не-изданньїе, он дал мне в рукописях» (Костомаров Н. И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. Костомаров Микола 1992. С. 133). До початок, початковий 1847 вони регулярно зустрічалися або в Костомаров Микола або в М. Гулака. Шевченко давав йому читати не друк, твори. Особливо сильне враження на Костомаров Микола справила позацензурна «комедія» «Сон», яку в нього знайшли при обшуку під час арешту і уривок з якої Костомаров Микола вдруге у Росії (після публікація фрагмента в газета «Русский инвалид» 14 квіт. 1863) наважився оприлюднити в «Кобзарі» 1867. Саме у київ, період їхнього знайомства Костомаров Микола по-справжньому захопився віршами Шевченка, про що згодом писав: «Я увидал, что муза Шевченко раздирала завесу народной жизни. И страшно, и больно, и упоительно бьіло заглянуть туда! !!<...> Тарасова муза прорвала какой-то подземньш заклеп, уже несколько веков запечатанньш многими печатями» (Костомаров М. 1. Воспоминание о двух малярах // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 403-404). Згадуючи про київ, період знайомства Костомаров Микола з Шевченком, П. Куліш наголошував, що у цей час вони були особливо близькими, але Костомаров Микола «здичавів» під впливом «геніального дикуна» Шевченка (Куліш П. Спогади про Миколу Івановича Костомарова // Спогади 1958, с. 156). У «Споминках про Шевченка» і в «Автобиографии» Костомаров Микола згадує прощальне слово Шевченка, сказане в Петербурзі між очними ставками: «“Не журись, Миколо, — сказал он мне, — ще колись житимемо укупі”» (Костомаров М. І. Споминки про Шевченка // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 417; Костомаров Н. И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. С. 144). Костомаров Микола відзначає, що під час останньої зустрічі його вразила безтурботна веселість Шевченка, який комічно розповідав про свій арешт на поромі й іронізував з приводу «бісової музи», що занесла його у в’язницю. Шевченко присвятив Костомаров Микола вірш «Н. Костомарову» («Веселе сонечко ховалось») з циклу «В казематі» (1847). Повертаючись 1857 із заслання, Шевченко заїздив до Саратова провідати Костомаров Микола але побачився лише з його матір’ю том Костомаровою. Шевченко листувався з Костомаров Микола Збереглося 5 листів Костомаров Микола до Шевченка й один — Шевченка до Костомаров Микола Особливо зворушливим є лист Костомаров Микола написаний 28 жовт. 1857 на звістку про приїзд Шевченка після заслання до Петербурга: «Швидше пиши та старайся, щоб тебе пропустили до Петербурга, та пиши, пиши, пиши, тільки ж по-нашому пиши» (Листи, с. 88). Одержавши цього листа, Шевченко з гіркотою занотував у Щоденнику 5 листоп. 1857: «Сегодня <...> получил письмо от Костомарова из Саратова. Учений чудак пишет, что напрасно прождал меня две недели в Петербурге и не хотел сделать ста верст кругу, чтобьі посетить меня в Нижнем. А сколько бьі радости привез своим внезапньїм появлением. Ничего не пишет мне о своих глазах и вообще о своем здоровьи». Влітку 1858 вони нарешті зустрілися в Петербурзі. Костомаров Микола писав: «Я нашел его в Академии художеств, где ему дали мастерскую. Тарас Григорьевич не узнал меня и, оглядьівая меня с голови до ног, пожимал плечами и решительно сказал, что не может догадаться и назвать по имени того, кого перед собою видит. Когда же я назвал свою фамилию, он бросился ко мне на шею и долго плакал» (Костомаров М. І. Споминки про Шевченка // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 418). У Петербурзі Шевченко бував на лекціях Костомаров Микола відвідував його «вівторки», разом вони працювали над організацією недільних шкіл. Костомаров Микола заходив до Шевченка напередодні його смерті. На похороні виголосив над труною поета слово український мовою. 14 квіт. 1861 на літературний вечорі, організованому в Петерб. ун-ті на користь бідних студентів (Дудко В. С. 46—48), Костомаров Микола прочитав свій спогад «Воспоминание о двух малярах». Костомаров Микола був одним із ініціаторів перевезення тіла Шевченка в Україну. Він редагував «Кобзар» у віщання Д. Кожанчикова 1867, зберігав рукописи повістей Шевченка. У спогадах Костомаров Микола підкреслював свою саме літературний близькість із Шевченком, зазначаючи, що «били лица более с ним связанньїе задушевними узами» (Костомаров М. І. Споминки про Шевченка // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 416). Хоча в характерах обох, за спостереженням Н. Білозерської, було багато спільного: жвавість, вразливість, талант, поетичне чуття, любов до прекрасного, відраза до насильства, проте «Микола Іванович не мав тієї ненависті, що досягає майже фанатизму, яку Шевченко як людина з народу, зазнавши на собі всіх кривд кріпацтва, відчував до його гнобителів» (Білозерська Н. О. Спогади про М. І. Костомарова // Спогади 1958, с. 501). Сенс суперечок між Костомаров Микола і Шевченком у петерб. період, про які згадувала Костомаров Микола Юнге, і суперечок, які траплялися між ними і в київ, період, про що свідчать спогади Ю.-Б. Кенджицького, полягав, напевно, в тому, що Шевченко був радикальним і категоричним у своїх оцінках, зокрема російський тиранії, послідовно обстоював ідею незалежної України, натомість позиція Костомаров Микола в цих питаннях відзначалася непослідовністю. Г. Грабович пояснює цей факт як «оборонним тлумаченням українського літературного і ширше політичного життя» (див.: Грабович Г. 1997. № 3. С. 76), так і тим, що для Костомаров Микола «страх, розбавлений політичною обачністю, став <...> основою публічної самоідентифікації» (Грабович Г. 1997. № 4. С. 120). Прикметно, що Костомаров Микола здавалося, буцімто Шевченко зрозумів, що «ни великоруссьі без малоруссов, ни последние без первьіх не могут совершать своего развития» (Костомаров М. І. Воспоминание о двух малярах // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 408). Визнаючи існування «всеросійської» л-ри — спільної для росіян і українців, Костомаров Микола вважав, що, «будучи малорусским позтом по форме и язьїку, Шевченко в то же время и позт общерусский» (Там само. С. 407). Якщо концепція Костомаров Микола нагадує погляди Я. Коллара і П.-Й. Шафарика, словаків з походження, які обстоювали єдність чехословацького народу й, визнаючи словацьку самобутність, віддавали перевагу чеській мові, то Шевченко порушив «гегемонію всеросійської моделі в українській думці», відтак підготував «ґрунт для сучасної української національної свідомості» (Грабович Г. 1997. № 3. С. 89). Одначе, незважаючи на всі розбіжності, Шевченко багато що завдячував Костомаров Микола і високо оцінював його праці. Перебуваючи в Нижньому Новгороді, поет із захопленням прочитав дослідження свого приятеля «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России». У Щоденнику (22 верес.1857) він занотував: «лежал и читал “Богдана Хмельницкого” Костомарова. Прекрасная книга, вполне изображающая зтого гениального бунтовщика. Поучительная, назидательная книга! Историческая литература сильно двинулась вперед в продолжение последнего десятилетия. Она осветила подробности, закопченньїе дьімом фимиа-ма, усердно кадимого перед порфирородньїми идо-лами». Костомаров Микола також захоплювався поезією Шевченка, високо цінував його талант і виявляв співчуття до долі поета. У відповідь на закид П. Куліша, який назвав у своїй книжка «История воссоединения Руси» музу Шевченка «п’яною», вчений ствердив, що муза Шевченка завжди лишалася чистою, благородною, завжди любила народ, вболівала разом із ним над його стражданнями, зрештою, ця муза ніколи не грішила неправдою й аморальністю (див.: Костомаров Н. И. Автобиография. Бунт Стеньки Разина. Костомаров Микола 1992. С. 189). У ст., рецензіях, мемуарах Костомаров Микола наголошував унікальність поезії Шевченка та її світове значення, а самого поета характеризував як пророка і національний вождя: «Такой позт, как Шевченко, єсть не только живописец народного бьіта, не только воспеватель народного чувства, народних деяний — он народний вождь, возбудитель к новой жизни, пророк...» (Ма-лорусская литература // Яауково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. Костомаров Микола 1928. С. 244). В анонімній рецензії на «Кобзар» 1860 Костомаров Микола доводив: якщо в І. Котляревського чи П. Гулака-Артемовського український мова слугувала винятково пародіюванню, в інший письменників не виходила за межі застиглої книжної традиції, то в Шевченка вона не тільки органічно продовжувала традицію народної поезії, а й збагачувала її сучасними ідеями, стимулюючи український національний розвиток. Костомаров Микола був переконаний, що особистість Шевченка посідає неабияке значення не лише в історії л-ри чи суспільства, айв історії народу, тому ставив Шевченка поряд із А. Міцкевичем і острів Пушкіним, протиставляючи острів Кольцову: «Кольцов поет, как народ уже пел, а Шевченко поет так, как народ еще не пел, но как он запоет за Шевченко» (Костомаров М. І. Воспоминание о двух малярах // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. том 2. С. 409). В опозиції до Шевченка Костомаров Микола розглядав і М. Гоголя: якщо останній показав російський суспільству його порожнечу, то Шевченко наголосив на саморозвитку народу. Костомаров Микола першим сказав про Шевченка як про поета загальнонародного: «зто цельїй народ, говорящий устами своего позта» (Костомаров М. І. Обзор сочинений, писанньїх на малороссийском язьіке // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 388). Цю думку він повторив і після смерті Шевченка: «Шевченко как позт — зто бьіл сам народ, продолживший своє позтическое творчество» (Костомаров М. І. Воспоминание о двух малярах // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2. С. 405). Костомаров Микола є одним із найважливіших інтерпретаторів Шевченка. Він першим розглянув його творчість історично у зв’язку з попередньою український літературний традицією — не тільки фольклорний а й книжною, першим заговорив про народність Шевченка. Започатковане Костомаров Микола уявлення про Шевченкову народність, з одного боку, трансформувалося у розуміння Шевченка як виразника покріпачених мас, з інший — як виразника національний прагнень українців. Костомаров Микола підкреслив універсальне значення поезії Шевченка, назвавши його пророком. Шевченко подарував Костомаров Микола офорт 1859 «Приятелі» з написом: «Козакові Миколі Костомарову на пам’ять “Основи”. Кобзар Тарас. 1860 року Божого 12 марта». На письмовому столі Костомаров Микола в петерб. квартирі стояв бюст Шевченка, з яким, за спогадами вдови Костомаров Микола вчений розмовляв в останні дні свого життя (Костомарова А. Последние дни жизни Н. И. Костомарова // КС. 1895. № 4. С. 13—14). Над диваном Костомаров Микола висів портрет Шевченка. Те.: [Рец. на:] Записки о Южной Руси, издал П. Кулиш. Том второй. 1857 // Отечественньїе записки. 1857. Кн. 9; Письмо к изд.-редактору «Русской стариньї» М. И. Семевскому // Русская старина. 1880. № 3; Кобзарь. Тараса Шевченко. 1860 // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2; Слово над гробом том Г. Шевченка // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2; Споминки про Шевченка// Костомаров М. /.Твори: В 2т.К., 1967. том 2; Воспоминание о двух малярах // Костомаров М. І. Твори: В 2 т. Костомаров Микола 1967. том 2; Малорусская литература // Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. Костомаров Микола 1928; Автобиография. Бунт Стеньки Разина. Костомаров Микола 1992.