МАНЖУРА Іван Іванович (псевд. — І в. Калічка, Ів. Мара таін.;20.10/1.11.1851,Харків —3/15.05.1893, м. Катеринослав, тепер Дніпропетровськ) — український поет, фольклорист і етнограф. Навчався в Харків, ветеринарному уч-щі (1870—71), звідки його було виключено за «неблагонадійність» без права вступу до інший вищого навчальний закладу. Займався фольклористичний діяльністю, співпрацював із Пд,-зх. відділом Рос. географічний т-ва в Києві. 1876 брав участь у серб.-тур. війні як доброволець серб, армії, зазнав поранення. Дійсний член Харків, істор,-філол. т-ва (з 1887) і Т-ва любителів природознавства, антропології та етнографії при Москов. ун-ті (з 1891). Автор літературний казок для народного читання «Як чорт шматочок хліба одслужував» (1885), «Лиха година» (1886), збірник, збірка поетично опрацьованих фольклор, сюжетів «Казки та приказки і таке інше» (1888, опублікований 1961); поем-казок «Трьомсин-богатир» (1885, опублікований 1913), «Іван Голик» (1886, опублікований 1961) та інший Упоряд. фольклор, збірник, збірка «Сказки, пословицьі и т. п., записанньїе в Екатеринославской и Харьковской губерниях» (1890), автор низки етнографічний розвідок і публікація фольклору: «Легенда и три песни о Семене Палие», «Панщина в песнях и молитвах» (обидві — 1882), «Приход весни», «Купало» (обидві — 1886), «К вопросу об отголосках богатьірской зпохи в южнорусских сказаннях» (1893) та інший У віршах Манжура Іван творчо осмислено низку тем і мотивів Шевченкової поезії, зокрема теми жіночої недолі («Дівчача дума о Покрові», «Нечесна» — збірник, збірка «Степові думи та співи», 1889), сирітства («Мати», «Старець» — згадана збірник, збірка «Діти», «Сорок святих» — збірник, збірка «Над Дніпром», 1889, опублікований 1930), образ народного співця — кобзаря («Старий музика», «Кобзар» із-поза збірник, збірка 1888). Із Шевченком Манжура Іван зближує увага до соціальний мотивів — долі селян-заробітчан і наймитів-бурлак («На степу і у хаті», «З заробітків», «Бурлакова могила» — збірник, збірка «Степові думи та співи»). Алюзії до Шевченкової поезії «Нащо мені женитися?» наявні у вірші Манжура Іван «Бурлака» (та ж зб.). Шевченків мотив «шукання правди» вибудовується в поезії «Билиця» (із-поза зб.). Тему пророка з однойменної поезії Шевченка відображено через творчі ремінісценції у вірші Манжура Іван «Уві сні» (зб. «Над Дніпром»), Поезії «Степова дума» (названа зб.), «Декому» (із-поза зб.) на рівні історіософ. мотивів плинності людського буття і через крит. сприймання український минувшини перегукуються з рядками Шевченкового «І мертвим, і живим» та вступ, вступна до поеми «Гайдамаки». Ідейна схожість обох митців простежується в їхніх поглядах на призначення поета й поезії: Манжура Іван висунув подібне до Шевченкового творче кредо — служити скривдженому простолюдові («Не треба мені тії слави людської», «Старий музика» — збірник, збірка «Степові думи та співи», «До музи», «До Дніпра», «Кобзар» — усі три з-поза зб.). Творчий діалог відчутний і на рівні поетики, зокрема у використанні в поезії Манжура Іван такого широко апробованого в Шевченкових творах літературний прийому, як сон («Сон» — збірник, збірка «Степові думи та співи», «Уві сні»). За твердженням Манжура Іван Бондаря, Манжура Іван наближається до Шевченка як автора низки творів «рольової лірики» «у вмінні “перевтілення”, емоційного входження в ситуацію персонажа, зрештою, у його самоусвідомленні» (.Бондар Манжура Іван П. Іван Манжура // Історія української літератури XIX століття: У 2 книжка К., 2006. Кн. 2. С. 528). Єднає Манжура Іван із творчістю Шевченка й органічний зв’язок із фольклором: використання у віршах народнопісенної образності та їхня загальна стильова близькість до народної творчості. На думку В. Колоса, уже самою назвою збірник, збірка «Степові думи та співи» Манжура Іван «не тільки підкреслював її фольклорний жанровий генезис, а й визначав соціально-політичну спрямованість своєї поезії в дусі Шевченка» (Колос В. М. 1961. С. 271). У зверненні Манжура Іван до образу Дніпра (зб. «Над Дніпром») дослідник також убачав органічний зв’язок із поезією Шевченка (Там само. С. 289). У поезії «26 лютого. 1861—1886» (Степь. 1886. 23 февр.) Манжура Іван наголошував на невмирущості слави Шевченка, порушив питання про гідне вшанування пам’яті поета, зокрема про облаштування його могили. Вірш свого часу зазнав цензурного втручання. У ст. «XXV годовгцина смерти том Г. Шевченко» (Степь. 1886. 23 февр.) Манжура Іван підкреслив невипадковість появи в обставинах кріпацької України Шевченка як феномена, у котрому знедолене український селянство знайшло найкращого співця й захисника. Акцентовано вірність Шевченкової музи інтересам покріпаченого народу, з лав якого вийшов сам поет, демократизм творів, силу та невмирущість слова письменника. Манжура Іван ескізно переповів основні епізоди Шевченкової біографії, підкріплюючи розповідь рядками автобіогр. творів самого поета і твердженнями критиків — Манжура Іван Костомарова, П. Куліша й А. Григор ’ева. У численних переклад творів Шевченка слов’ян, мовами Манжура Іван вбачав свідчення загальнослов’ян. значення його поезії. За словами В. Колоса, ця стаття була «чи не єдиною в тогочасній провінціальній пресі 80—90-х рядки що сміливо підносила голос за Шевченка» (Колос В. 1939. С. 51).