НЕКРАСОВ Микола Олексійович (псевд. — H. А.Перепельський; 28.11/10.12.1821,м.Немирів, тепер Вінницька область, обласний — 27.12.1877/8.01.1878, Петербург) — російський поет, прозаїк і видавець. Був вільним слухачем Петерб. ун-ту (1839—41). Перша поетична збірник, збірка «Мрії і звуки» (1840) не мала розголосу, друга — «Вірші» (1856) — стала однією з найважливіших літературний подій 2-ї половина 19 ст. Співпрацював із журнал «Пантеон» (із 1840), «Отечественньїе записки» (з 1841), «Лите-ратурной газетой» (з 1841); видавав альманах «Статейки в стихах без картинок» М. Некрасов (1843), «Физиология Петербурга» (1845), «1 апреля», «Петербургский сборник» (обидва — 1846) та ін.; у 1847—66 видавав журнал «Современник» (разом з I. Панаевим). Автор поем «Саша» (1855), «Нещасні» (1856), «Мороз, червоний ніс» (1863), «Кому на Русі жити добре» (1873—76), «Російські жінки» (1871—72), романів «Три сторони світу» (1848—49), «Мертве озеро» (1851, обидва — у співавтор з Є. Панаевою) та інший Знайомство Шевченка з Микола Некрасов не було близьким, хоча поети не раз зустрічалися в літературний салонах, на публічних читаннях і вечорах. Шевченко скептично оцінював творчість Микола Некрасов Згадка про нього міститься у щоденниковому записі Шевченка 11 квіт. 1858: «С успехом доказал Сераковскому, что Некрасов не только не позт, но даже стихотворец аляповатьш». Восени 1859 Шевченко в бесіді з М. Чалим також «критиковал Некрасова» (Спогади 1982, с. 304), протиставляючи його віршам «Народні оповідання» Марка Вовчка. Існує кілька пояснень такої оцінки: Шевченко відреагував на похвали Олександрові II у вірші Микола Некрасов «Тиша» (напр., І. Айзенштока, див.: Шевченко том Собр. соч. М„ 1956. том 5. С. 539—540); на Шевченка вплинуло ставлення до Микола Некрасов С. Аксакова та П. Куліша (Лобода А. С. 102); «чутки про особисте життя Микола Некрасов <...> ставили під підозріння народолюбство цього поета» (Журнал, с. 725); Микола Некрасов утручався «у таку ділянку, яка, на думку Шевченка, йому зовсім чужа» (Теплинський М. С. 29). Імовірнішою здається суто естетична несумісність поетів: Микола Некрасов відійшов від тієї романтичної традиції, яка приваблювала Шевченка-читача. Поетики Шевченка та Микола Некрасов настільки різняться, що будь-які тематичні аналогії можна пояснити лише зверненням авторів до схожого життєвого матеріалу, але не взаємними впливами. У журнал «Современник» протягом 1860—61 друкували російський переклади творів Шевченка, а також відгуки на нові публікація поета. Сам Микола Некрасов у рецензії на збірник, збірка «Сто русских литераторов» (Литературная газета. 1841.24, 29 июля) відзначив ілюстрацію Шевченка до повісті М. Надеждіна «Сила волі. Спогад мандрівника». У тій же «Литературной газете» 19 жовт. 1844 анонсував, спираючись на повідомлення в «Русском инвалиде» (1844. 15 жовт.), вихід друком альбом офортів Шевченка «Живописная Украйна», підкресливши обізнаність художника з рідним краєм. У поемі «Говорун» (1845—47) Микола Некрасов згадав іще кілька книжка у яких уміщено малюнки Шевченка (зокр., «Наши, списанньїе с натурьі русскими», «Історія Суворова» М. Полевого). Микола Некрасов брав участь у церемонії похорону Шевченка в Петербурзі і високо оцінив промову П. Куліша. Написаний 1861 вірш Микола Некрасов «На смерть Шевченка» із цензурних причин лишався неопубл. до 1886: у цьому поетичному некролозі життя і смерть Шевченка подано як іще один приклад трагічної долі талановитих російський людей та жорстокої іронії провидіння. Поетичну й художній діяльність Шевченка при цьому згадано лише в чернетці вірша. 1871 Микола Некрасов виступив (разом із М. Костомаровим та острів Пипіним) як експерт у справі про контрафактне віщання «Кобзаря» 1867. У своєму виступі (опубл. 1919) доводив, що творчість Шевченка як національний поета висвітлює український життя з різних боків, і в цьому сенсі всі поезії пояснюють та доповнюють одна одну. Цілісна картина складається через показ внутрішніх суперечностей та антитез, тож вилучення з видання творів, права на які належали І. Лисенкову, порушило б авторське бачення та «позбавило б читача дорогоцінної вказівки, як сам автор дивився на свої твори і для чого писав їх» (Некрасов Микола Некрасов Полное собр. соч. М„ 1953. том 12. С. 90—91).