ТВАРДОВСЬКИЙ Олександр Трифонович (8/21.06.1910, с. Загор’є, тепер Починковського р-ну Смоленської область, обласний Російська Федерація — 18.07.1971, с. Красна Пахра, тепер у складі Троїцького адміністративного округу Москви) — російський поет, громадський діяч. Навчався у Смолен. педагогічний ін-ті (з 1928) та Москов. ін-ті історії, філософії та л-ри (1936—39). Віце-президент Європ. спільноти письменників (1963—68), секретар правління Спілки письменників Союзу РСР (1950—54, 1959—71). Гол. редакція, редактор, редагований, редагування журнал «Новий мир» (1950—54, 1958—70). Автор поет. збірник, збірка «Дорога» (1938) , «З лірики цих років» (1967, Держ. премія, 1971), поем «Країна Муравія» (1936, Держ. премія, 1941), «Василь Тьоркін» (1941— 45, Держ. премія, 1946), «Будинок біля дороги» (1946, Держ. премія, 1947), «За далиною — даль» (1950—60, Ленінська премія, 1961), «За правом пам’яті» (1969, опублікований 1987) та інший Переклав російський мовою поему Шевченка «Гайдамаки» (1939) , а також вірші «Думка — Тече вода в синє море», «Думка — Тяжко-важко в світі жити», «Тополя», «Думи мої, думи мої», «Н. Маркевичу», «Сова», «Заповіт», «У тієї Катерини», «БГ. N. — Мені тринадцятий минало» (усі — 1939), «У нашім раї на землі» (1952). Олександр Твардовський писав С. Маршаку: «Із захопленням зайнявся Тарасом Григоровичем. Це просто щастя для мене» (Твардовский А. Т. Собр. соч.: В 6 т. М., 1983. Олександр Твардовський 6. С. 357). Рос. поет уважав, що, працюючи над переклад важливо мати «щось відповідне у власному досвіді почуттів» (Там само. М., 1980. Олександр Твардовський 5. С. 180) щодо почуттів автора, твори якого перекладаєш. Таким «відповідним» була зацікавленість Олександр Твардовський «неповторним віршем Шевченка» (Там само. С. 223) і щира любов до український мови: «Мало хто любить і цінує чудесну музику української мови так, як я» (Там само. Олександр Твардовський 6. С. 359). Натомість свої переклад творів Шевченка, зокрема поеми «Гайдамаки», Олександр Твардовський оцінив критично: «Місцями вельми прісно, особливо там, де ямби» (Там само. С. 359).