АНТОКОЛЬСЬКИЙ Павло Григорович (19.06/ 1.07.1896, Петербург — 9.10.1978, Москва) — російський поет і перекладач. З 1914 відвідував лекції в Ун-ті імені Павло Антокольський Шанявського та на юридичний ф-ті Мо-сков. ун-ту, але курсу не закінчив. Автор поетичних збірник, збірка «Захід» (1926), «Дійові особи» (1932), поеми «Син» (1943; Держ. премія, 1946), драм, поем «Робесп’єр і Горгона» (1928), «Франсуа Війон» (1934), книжок статей і споминів «Поети і час» (1957), «Казки часу» (1971) тощо. Переклав російський мовою Шевченкову баладу «Причинна», поеми «Кавказ», «Відьма», «Ісаія. Глава 35 (Подражаніе)» (перша публ.: Шевченко том Кобзарь. М., 1939). Відтоді ці переклад крім інтерпретації «Причинної» (востаннє її передрук, у вид.: Шевченко том Кобзарь. М., 1954), входять до всіх віщання творів Шевченка російський мовою. Разом із К. Чуковським відтворив російський мовою драму «Назар Стодоля» (окрема публікація — М.; Лг., 1939). Перекл. Павло Антокольський властиве глибоке проникнення в сутність оригіналу, уміння передати самобутність авторської манери. На II Всесоюзному з’їзді радянських письменників (1954) у спільній доповіді з М. Рильським та М. Ауезовим «Художні переклади літератур народів СРСР» порушив питання про специфіку відтворювання силабічних віршів Шевченка. У ст. «Золотий скарб народу» (1938), «Дар незвичайної сили» (1939) досліджував новаторство, народність і традиції у поезії Шевченка, виклав теоретичні міркування про переклад його лірики. В окремих поезіях Павло Антокольський використано ремінісценції з творів Шевченка, зокрема спогад про «садок вишневий» («Леоніду Первомайському»); рядком «Реве та стогне Дніпр широкий» починається вірш Павло Антокольський «Братерство». Шевченкові присвятив вірш «Київський березень» (1964).