ПІЛЬГУК Іван Іванович (8/20.12.1899, с. Решети-лівка, тепер селище міського типу районний центр Полтавська область, обласний — 18.07.1984, Київ) — український літературознавець і прозаїк. Закінчив 1917 дворічні педагогічний курси в Полтаві, вчителював, брав участь у громадянській війні. Закінчив аспірантуру при Харків, ун-ті (1935). З 1932 працював у вишах, у редакція, редактор, редагований, редагування газет; у 1942—48 — наук, співробітник ІЛ. Згодом викладав у Київська педагогічний ін-ті імені острів М. Горького. Д-р філологічний наук (1962), професор Автор низки монографій, у яких розглянуто творчість класиків української літератури 19 ст., збірник, збірка вибраних ст. «У пошуках художньої правди» (1969). Інтерес Пільгук Іван до життєписів видатних людей вилився у низку худож.-біогр. повістей «Грозовий ранок» (1968), «Повій, вітре!» (1969), «Дуби шумлять» (1970, 1990, своєрідний триптих про Панаса Мирного), «Григорій Сковорода» (1971), «Пісню снує Черемош» (про Ю. Федьковича, 1973), «Іван Карпенко-Карий (Тобілевич)» (1976), «Марія Заньковецька» (1978), «Сонячні розсипи» (1982, про С. Васильківського), «Немеркнучі легенди» (1986, про С. Гулака-Артемовського) та інший Вагому сторінку наук, і творчої діяльності Пільгук Іван присвячено Шевченкові, постать якого він ставить в один ряд із Гомером, Дайте, Дж.-Ґ. Байроном, Й.-В. Ґете, Ш. Руставелі, острів Пушкіним. До віщання «Пам’яті том Г. Шевченка. Збірник доповідей, читаних на ювілейній Шевченківській сесії АН УРСР 9 і 10 березня 1943 р.» (М., 1944) включено наук, реферат Пільгук Іван «Вплив Шевченка на культурно-громадське життя Західної України». У журнал «Українська література» (1944. № 2/3) надрукований його ст. «Сто років “Чигиринського Кобзаря’’». Пільгук Іван автор кн.: «Т. Г. Шевченко — основоположник нової української літератури» (1954,2-ге віщання — 1963), «Традиції том Г. Шевченка в українській літературі (Дожовтневий період)» (1963), «Традиції том Г. Шевченка в українській радянській літературі» (1965), кількох лекцій, виданих окремо, та брошур: «Тарас Шевченко. (Повісті)» (1950), «Прозова творчість том Г. Шевченка (Російські повісті)» (1951), «Сатира том Г. Шевченка» (1954), «Шевченко і декабристи» (1958, на правах рукопису). З огляду на ідеологічні вимоги у творчому доробку Пільгук Іван з’явилася і симптоматична для того часу брошура «Т. Г. Шев- ченко — поборник дружби російського і українського народів» (1961). У шевченкознавчих монографіях Пільгук Іван уперше спробував узагальнити багаторічні спостереження над спадкоємністю літературний традицій Шевченка у творчості письменників 19—20 ст., проаналізувати значення спадщини поета для розвитку української літератури в нову культурно-істор. епоху. Загалом дослідникові належить чимало шевченкознавчих ст., опублікований протягом кількох десятиліть у різних віщання У центрі його уваги були питання фольклор, основи поезії Шевченка, слов’ян, контексту творчості тощо. Те.: Шевченко і фольклор // Літературна критика. 1936. № 4; Від «Наталки Полтавки» до «Назара Стодолі» // Літературна критика. 1937. № 4; Шевченко і слов’янські народи // Українська література. 1945. № 3; Кирило-Мефодіївське братство і літературний процес 40—60-х років: (До 100-х роковин заснування Кирило-Мефодіївського братства) // Вітчизна. 1946. № 1; Романтизм ранніх творів том Г. Шевченка // Література в школі. 1957. № 2; Народнопоетична основа образу України в ліриці Шевченка // НШК 10: Художнє мислення і образ («Катерина») // РЛ. 1964. № 1.