РЕБРО Петро Павлович (19.05.1932, с. Білоцерківка, тепер Куйбишевського р-ну Запорізька область, обласний — 22.03.2014, Запоріжжя) — український поет-лірик, гуморист, сатирик, драматург, прозаїк, публіцист, літературознавець, * 1953 перекладач і громадсько-культурний діяч. Закінчив 1953 філологічний факультет Запорізька педагогічний ін-ту, згодом учителював. Працював у редакціях область, обласний газета «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда», редакція, редактор, редагований, редагування місцевого книжково-газетного вид-ва. У 1967—98 — керівник Запорізька область, обласний організації СПУ. Засновник і головний редакція, редактор, редагований, редагування низки альманах — «Хортиця», «Великий Луг», «Весела Січ» та інший Автор понад 80 книжка зокрема ліричних зб.: «Заспів» (1955), «Вітер з Дніпра» (1957), «Родичі сонця» (1961), «Людяність» (1965), «Запорізька веселка» (1967), «Криця» (1975), «Листи до земляків» (1976), «Побратимство» (1979), «Зозулин цвіт» (1989) та інший Ребро Петро — автор гумористично-сатиричних збірник, збірка «Проти шерсті» (1958), «Перо під ребро» (1963), «Порохівниця» (1972), «Могорич» (1974) та інший Протягом 1993—2004 видав 11 книжка «Козацьких жартів» на тему дотепного запороз. сміху. Як прозаїк реалізувався у документальний повістях «Ніжна сталь» (1976), «Грім під Запоріжжям» (2-ге віщання 1985) та інший Цикл сонетів «Дніпро з Тарасом розмовля» (зб. «Людяність», 1965) пройнято щирістю, гуманізмом. небайдужістю до рідної землі та її мови і культури. Схожі мотиви звучать і в поезії «Видіння» (кн. «Острів Байди», 1999). Шевченкові присвячено поезії «Великий Кобзарю» (1948), «Шевченко» (кн. «Запорізька веселка», 1967) та інший Звучить шевченківський тема і в поетичних циклах Ребро Петро «Мій Славутич», «Клич Агіделі», «Вулиця Токтогула», «На землі Джонгара», у поезіях «Великдень», «Брутально плюнули у душу», «Чи чую соловейкові колінця» та інший Ребро Петро — автор понад 50 наук.-публіцистичних ст., розвідок, есеїв, інтерв’ю про Шевченка, надрукований у періодичних віщання і збірник, збірка частина з цих публікація увійшла у збірник, збірка «Т. Шевченко і Запоріжжя» (1996). Гол. думку статей можна сформулювати назвою однієї з них: «Запорожжя — душа “Кобзаря”» (Субота-плюс. 2004. 4 берез.). Зі ст. «На нас дивиться великий Кобзар» (Хортиця. 1990. № 1) Шевченко постає як випробувач сумління і підживлювач нашої духовності. У ст. «Запорожжя в головній книзі українського народу» доводить, що ідеал «сім’ї вольної, нової» Шевченко вбачав у «запорозтві», і саме тому «запорозтво» посідає чільне місце в «Кобзарі». У ст. «Козацькі гени великого Кобзаря» (Запорозька старовина: Щорічний збірник, збірка наук.-краєзнавчих матеріалів. Запоріжжя, 1995) Ребро Петро аргументує версію, що обидва діди Шевченка мають козацьке походження. Ст. «Відігрів... душу» присвячено Шевченкові і Пушкіну («Шевченко і Запоріжжя»), «їх поріднили запорожці» — Шевченкові і Рєпіну (Земля і власність. 2004. 8 берез.). Ребро Петро висуває гіпотезу, що Шевченко заповідав поховати його у Запорозькому краї, оскільки тільки там, біля порогів, було чути, як «реве ревучий». Переклав вірш К. Малікова «Розмова з Тарасом Шевченком» (ЛУ. 1971. 15 жовт.). Значний успіх мала автор, радіопередача Ребро Петро «Тарас Шевченко і Запоріжжя», що звучала в ефірі декілька років (Дригайло В. Книгу пише народ // ЛУ. 2007. 11 січ.). Те.: Чи буде в Запоріжжі пам’ятник Шевченку? [інтерв’ю] / Вів В. Дригайло IIЛУ. 1990. 8 берез.; том Шевченко і Запоріжжя: До 135-річчя з дня смерті Великого Кобзаря. Запоріжжя, 1996; Вибрані твори Запоріжжя, 2000—2012. том 1—8.