РИМАРУК Ігор Миколайович (псевд. — ІК о к’е 2, Франсуа-Ремарк Війон, Ігор В і й -Римарук, Римма Рурк, Кім Ір Сен я; 4.07.1958, с. М’якоти І з яславського р-ну Хмельницька область, обласний — 3.10.2008, Львів) — український письменник, перекладач, журналіст і громадський діяч. Закінчив 1979 факультет журналістики Київ, ун-ту імені том Шевченка. Працював у газета «Вісті з України», журнал «Світовид», І.Римарук «Сучасність» (гол. редакція, редактор, редагований, редагування 2001—08), вид-вах «Молодь», «Дніпро». Автор поетичних збірник, збірка «Діва Обида» (1998, 2002; відзначена Нац. премією України імені Тараса Шевченка, 2002), «Сльоза Богородиці» (2007, 2008) та інший Учасник літературний майстерні «Пси святого Юра». Шевченкове значення в український культурному каноні Римарук Ігор окреслив у вірші «Перед “Автопортретом зі свічкою” Тараса Шевченка» (зб. «Нічні голоси», 1991), наголосивши амбівалентний статус поета нині: з одного боку, в суспільному сприйнятті домінує нещира патетика («...не кляніться Шевченком / хоч насунули смушком собі на чоло / правдолюбіє кволе») та ідеологізація («неспроста... / ви лякали Шевченком»), з другого — висловлено впевненість у тому, що завжди буде «шукач», здатний до глибоких трактувань Шевченкової спадщини: «світить йому молоденька свіча / та що з автопортрета». Римарук Ігор цитує Шевченків вірш «За байраком байрак», із яким згадана поезія має схожу ритмічну (анапестичну) структуру. Про вшановування Шевченка мовиться у віршах «Заповідник» (зб. «Висока вода», 1984), «Версія» (зб. «Нічні голоси»), «блажен хто поділив на чистих і нечистих» (там само). Утвердженість Шевченка в масовій свідомості іронічно прокоментовано в пародії Римарук Ігор на Н. Білоцерківець «Белла Чарківець. Ми в Сорбоннах не вчились» (зб. «Божественний вітер: останні вірші», 2012). Посилання на шевченкіану Б.-І. Антоничсі включено у вірш «У місті замовлянь і мук твоїх колишніх» (зб. «Упродовж снігопаду», 1988). У низці поезій Римарук Ігор спостерігаються ремінісценції з Шевченкових творів: із поезії «Косар» — у вірші «їм несть числа. Вони ідуть» (названа зб.); із поезій «Як умру, то поховайте», «У Бога за дверми лежала сокира», поем «Неофіти», «Марія» — у вірші «При каганці осіннього листка» (зб. «Діва Обида»); із поезії «Ми восени таки похожі» — у вірші «Вони й восени ні на кого не схожі» (згадана зб.); із «Подражанія 11 псалму» — у вірші «Братове, хто стояв при слові у сторожі» (Там само). Шевченків вірш «Ми вкупочці колись росли» цитовано в другій поезії з диптиха Римарук Ігор «Голоси» (зб. «Упродовж снігопаду»), а «Чигрине, Чигрине» — у поезії «Де вона гармонія правічна» (зб. «Нічні голоси»; використано також епіграф із названого твору Шевченка). Парафразом Шевченкової поезії «І день іде, і ніч іде» є вірш «Варіант» (зб. «Нічні голоси»). Творам Римарук Ігор властиві й алюзії на загальний образну систему Шевченка: на дніпровську демонологію — у І сонеті з триптиха «А 1а Уіііоп»; на часопростір засланчої лірики— у І сонеті з триптиха «Пейзаж» (обидва— збірник, збірка «Бермудський трикутник: Книга триптихів», 2007). Укр. («гетьман сновидінь», джура) і Єгипет, міфологеми («останні піраміди», «останній фараон») поєднано у IV частині циклу «Листи» (зб. «Божественний вітер...»), подібно до Шевченкового вірша «Кума моя і я». Міф Дніпра — потойбічної річки, сюжет роздумів самітника про смерть у сонеті «І знову відкривається секрет» (згадана зб.) співвідносяться зі змістом Шевченкової поезії «Чи не покинуть нам, небого». В. Неборак, зіставивши творчість обох митців, дійшов висновку, що Шевченкова поезія порівняно із доробком Римарук Ігор життєствердніша, зокрема у тлумаченні образу Музи (Неборак В. В. «Поезія — Медея, що вбиває...» // Неборак В. А. Г. та інші речі. Івано-Франківськ, 2007. С. 213).