БЕРНС (Вигпз) Роберт (25.01.1759, с. Аллоуей, побл. м. Ер, Шотландія — 21.07.1796, Дамфріс) — шотландський поет доби Просвітництва, чиє художній мислення співзвучне з поезією романтизму — англійський німецький і особливо слов’ян, народів, зокрема й зі Шевченко-вою поезією. Порівнювати Шевченка з Роберт Бернс почали ще за життя. 11 лип. 1860 у «Черниговских губерн-ских ведомостях» надрукований рецензію на альманах «Хата», де зазначено, що «в англійській літературі ближче всіх до Шевченка стоїть Берне». І. Франко зауважував: «в р. 1840 випливає наверх явище зовсім майже (виключаючи шотландця Бернса) нове в літературі світовій» (Франко І. Тарас Шевченко // Франко. том 28. С. 113). Е.-Л. Войнич у передмова до збірник, збірка своїх переклад «Шість ліричних поезій» (Лондон, 1911), де вміщено й переклад з Шевченка, писала, пояснюючи вагу Шевченкової творчості англійський читачеві, що український поет «зробив для країни над Дніпром те, що й Берне для Шотландії». Канадець острів Гантер у назву своєї статті заклав порівняння: «Тарас Шевченко — Роберт Берне України» (газ. «Канадійський ранок». 1930. 14 берез.). Подібне порівняння подає К. Гейза у передмова до угорський «Кобзаря» (Будапешт, 1961). Підставою для такої паралелі є і ряд обставин життєвої долі шотландський поета, і доля його батьківщини. Роберт Бернс як і Шевченко, був сином народу, що, незважаючи на тривалу боротьбу, 1707 втратив державність. Шотл. нація, яка ще в 15 ст. мала прекрасні твори духовної і світської поезії, почала втрачати свою літературний мову. Офіц. мовою стала англійська. Виразні паралелі між Роберт Бернс і Шевченком мають своє підґрунтя і в соціальний статусі обох поетів. Зростав майбутній поет у сім’ї бідного сільського фермера, з ранніх років тяжко працюючи на землі. Початкову освіту у сільського священика Дж. Мердока хлопець доповнював читанням Біблії, календарів, художній класики та історичний лектурою. У автобіогр. Записах (їх цитував острів Сенковський у ст. «Роберт Берне» в журнал «Библиотека для чтения». 1837. том 24) Роберт Бернс згадував прочитану самостійно «Історію сера Вільяма Воллеса», що збурила його патріотичні почуття. Безліч народних казок і пісень, що їх майбутній поет ще в дитинстві ввібрав у свою пам’ять, за власним його визнанням, викликали потяг до поетичної творчості. Писати Роберт Бернс почав стихійно, наслідуючи мелодії народних пісень; значно вплинуло пізніше знайомство з віршами трагічно померлого у молодому віці Р. Ферґюссона, видатного поета 1770-х, що писав шотландський діалектом. Перша поетична збірник, збірка Роберт Бернс під назвою «Вірші, головним чином на шотландському діалекті» («Роешз сИіеііу іп Оіе 5соШ8іі сііаіесі». Кілмарнок, 1786), що містила 44 твори, з них кілька великих поем, схвилювала читача проникливим ліризмом, національний колоритом, щирим почуттям любові до рідної Шотландії, непідробною повагою до людської гідності найнижчих соціальний верств, веселим гумором і оптимізмом. Вид., що відразу зробило Роберт Бернс літературний знаменитістю, було цілком новим словом не тільки в шотландський айв усій англомовній поезії. Подібний розголос мав і Шевченків «Кобзар» 1840, який своєю назвою також задекларував орієнтацію на національний народну поетичну традицію. Зацікавлені критики радили Роберт Бернс що прибув до Единбурга з наміром перевидання творів, у майбутньому менше користуватися провінційним діалектом, більше використовувати грецький міфологію (деякі петерб. критики теж радили Шевченкові відмовитися від «мужицької мови»). Позиція і Роберт Бернс і Шевченка відома. Важливим аспектом творчого становлення Роберт Бернс як національний поета була його праця над віщання шотландський фольклору, особливо підготовкою 2-го тому віщання «Шотландський музичний музей — загальнодоступний збірник старих і нових пісень». Роберт Бернс не тільки збирав пісні та їхні мелодії, а й сам писав слова до мелодій, відновлював призабуті тексти. Роботу над ними вважав своїм патріотичним обов’язком. Збирання національний старовини, легенд, переказів, пісень, опис і змальовування історичний пам’яток і місцевостей також стає предметом занять Шевченка — співробітника Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у 1845—46. Ще раніше, у 1844, він задумує віщання серії офортів «Живописная Украйна» з метою «еделать известньїми памятники древности, предания и существующие обьічаи жите-лей края» (з Шевченкового листа до офіційної особи — князя М.Долгорукова від 16 січ. 1845). Потужним імпульсом для подальшої творчості Роберт Бернс були мандрівки Шотландією 1787 (ще одна біогр.-твор-ча паралель із Шевченком, з його мандрівкою до місць козацької слави, зокрема на Хортицю). Незважаючи на успіх і славу, Роберт Бернс мріяв повернутися до фермерства. Однак виснажлива праця на орендованій фермі згубно позначилася на здоров’ї. 1791 Роберт Бернс переїхав до Дамфріса, де на жалюгідній платні чиновника прожив із дружиною і трьома дітьми до останніх своїх днів. Шевченкове серйозне зацікавлення поезією, життєвим і творчим шляхом шотландський поета засвідчує Передмова до нездійсненого видання «Кобзаря», написана у Седневі 1847. Як помітив ще П. Филипович, у ній виразно простежується полеміка з анонімною рецензією на п’єсу К. Тополі «Чари», опублікований в журнал «Библиотека для чтения» (1837. том 25) (Филипович П. Шевченко в боротьбі з українською дворянсько-поміщицькою літературою // Филипович П. Шевченкознавчі студії. Черкаси, 2002), у якій рецензент з великодержавних позицій писав про безперспективність самостійного літературний розвитку народів, що втратили державність, зараховуючи до них шотландців, українців та угорців, поглинутих тодішніми Великобританією, Росією, Австро-Угорщиною. Літ. розвиток цих народів, на думку критика, мав би обмежитися народною поезією як «дитячим віком кожного народу». Полемізуючи з такими лукавими порадами, які закликали український письменників писати російський посилаючись при цьому на М. Гоголя і В. Скотта, Шевченко писав: «Гоголь виріс в Ніжині, а не в Малоросії — і свого язика не знає; а В[альтер] С[котт] в Здемборге, а не в Шотландії — а може, і ще було що-небудь, що вони себе одцурались. Не знаю. А Борнц усе-таки поет народний і великий» (5, 208). З полемічного контексту Передмови видно, що Шевченко сприймав Роберт Бернс як великого національний поета світової слави. Протиставляючи В. Скотта і М. Гоголя патріотичній позиції Роберт Бернс Шевченко солідаризується з останнім, котрий у передмова до першої збірник, збірка творів «Вірші, головним чином на шотландському діалекті» задекларував свої естетичні принципи, виявив власну гідність поета, який не приховує свого походження і не цурається рідної мови (аналогічно позиціонував себе Шевченко у вступ, вступна до «Гайдамаків»), Які саме твори Роберт Бернс знав Шевченко, невідомо. Ймовірно, що повз його увагу не пройшла ідилія «Суботній вечір селянина» («ТІїе Сойег’з 5аШгс1ау N і е И ї», що вийшла в Росії окремою книжечкою в переклад І. Козлова «Сельский субботний вечер в Шотландии. Вольное подражание Р. Бернсу И. Козлова» (СПб., 1829), де вміщено й переклад вірша «До гірської маргаритки, підкошеної плугом у квітні 1786» («То а Моипіаіп Оаізу, оп Гніті іп є опе сІо\\п \\їгИ іИе рІоиеИ, іп Аргії, 1786», дуже характерного для ліричного його стилю. Пафос та ідилічні мотиви «Зірки співзвучні з настроєм опоетизованих картин український села у низці творів Шевченка. Його ідилія «Садок вишневий коло хати» і Роберт Бернс «Суботній вечір селянина», так відмінні авторським стилем і композицією, все ж дуже співзвучні внутрішнім духовним наповненням, щемливою душевністю, ностальгійною тугою за ідеальним світом патріархальної селянської сім’ї, гармонією між світом людини і світом природи. Уявлення Шевченка про життєвий і творчий шлях Роберт Бернс головний чин. складалися на основі рецензій і статей про нього, що в різний час публікувалися в літературний періодиці. Критична рецензія на переклад І. Козлова — інформативна ст. М. Полевого «О жизни и сочинениях Р. Бернса» спростовувала поширене уявлення про Роберт Бернс як поета простолюду. Натомість йшлося про «полум’яного співця Шотландії» (Московский телеграф. 1829. Ч. 28. С. 206). М. Полевой назвав Роберт Бернс котрий народився під сільською стріхою, поетом, якого природна геніальність зрештою піднесла над класом аристократів. Приклад Роберт Бернс мав зміцнювати національний гідність молодого Шевченка, якого, незважаючи на блискучий успіх «Кобзаря» 1840, недоброзичливці глузливо називали «мужицьким» поетом. До цього ж ряду джерел могла належати ст. «Роберт Берне» у журнал «Библио-тека для чтения» без підпису автора (вважають, що її написав острів Сенковський — видавець цього журн.), а також ст. А. Каннінґема «Роберт Берне і Лорд Байрон» (передрук з англійський журн.), опублікований в «Отече-ственних записках» (1842. том 23. Июль. Отд. VIII. Смесь. С. ЗО—35), побудована на основі спогадів. Автор, порівнюючи двох геніальних поетів, з особливим захопленням описав красу, силу голосу, природну гідність і розум Роберт Бернс Із поданих у статті острів Сен-ковського біографічний свідчень Шевченко міг дізнатися, що важливим джерелом поетичної фантазії й натхнення Роберт Бернс був фольклор і національний історія, особливо визвольний війни шотландський народу проти поневолювачів: «Історія Воллеса озброїла мене проти Англійців, розлила в жилах моїх такі передсуди, що вони і досі хвилюють кров мою і будуть хвилювати» (Библиотека для чтения. 1837. том 24. С. 108). Певні типологічні перегуки з образом «сільської музи Шотландії» з поеми «Видіння» («Тіїе Уіаіоп»), про яку двічі згадано у ст. острів Сенковського, можна гадати, наявні у вірші «Муза» (1857) в образі Шевченкової музи — «пречистої, святої <...> сестри Феба», турботливої український жінки-матері. Утім будь-яке припущення щодо ймовірного впливу одного поета на інший залишається гіпотетичним, доречнішим є порівняння загальнішого плану: і Роберт Бернс і Шевченка свого часу сприймали як поетів «народних», тобто поетів простолюду, хоча вони були справді національний поетами — і за структурою самосвідомості, і за типом художній мислення, орієнтованого на національний поетичну традицію, що виявилася у творах програмних; окремі ідеї та образи поеми «Видіння» перегукуються з мотивами поезій «Думи мої, думи мої», «До Основ’яненка». Муза в образі шотландський дівчини у національний вбранні з’являється перед Роберт Бернс у хвилини важких роздумів, він бачить перед собою картини рідного краю: на мантії Музи між давніх руїн видно фігури воїнів, які б’ються з англійцями. У своїх візіях Роберт Бернс відтворив пристрасні почуття поета-патріота, перейнятого долею рідної Шотландії. Шевченко також супроводжує розмову зі своєю музою («Думи мої, думи мої»), втіленою в образі дум — найглибинніших творчих і екзистенціальних переживань, — картинами рідного краю: «вишневого саду зеленого», «степів та могил, що на Україні»; а на їхньому тлі — візія «козацької громади / 3 булавами, з бунчуками», — усе це асоціюється з «волею, що минулась». Таку структуру творчої самосвідомості яскраво відтворено не тільки у поетичних образах, а й у листах. В одному з них Роберт Бернс писав: «Звання шотландського поета — моя найбільша гордість, заслуговувати його надалі — моє найчестолюбніше бажання. Шотландія і шотландська історія — теми, на які я тільки і міг би бажати складати пісні» (Симоненко І. С. 87). Роберт Бернс тужить за втраченою свободою і славою та з гіркотою визнає, що багато його співвітчизників куплені англійський золотом («Шотландська слава»). Мотив національний сорому звучить у «Відповіді вірнопідданим уродженцям Шотландії»: «Ви, вірнопіддане престолу сміття, / Пируйте й забавляйтеся в цю мить! / Та знайте: Вас ні гріш, ані століття, / Ніщо від сорому не захистить!» Мотив національний сорому звучить у Шевченка в «Розритій могилі», «І мертвим, і живим», у містерії «Великий льох» та інший Загалом у Роберт Бернс творів на теми нац.-визв. боротьби не багато. У Шевченка ж ця тематика є провідною, особливо у перше десятиріччя творчості — 1837—45. Потужно вона звучить і в поезії років заслання («Мені однаково, чи буду», «Заступила чорна хмара», «Ір-жавець» та ін.). їхній пафос — трагедійний і пророчий. Це голос щирої поетової сповіді. Порівняно з Роберт Бернс Шевченко як митець романтичної доби є новим типом поета-пророка, апостола. Очевидно, мав слушність Ю. Бойко-Блохин, пишучи: «Бернса захоплювала історично-національна романтика Шотландії, і він був натхненним оспівувачем її. Але він не став ні національним пророком, ні трибуном. <...> Він не прокладав шотландцям шляху до національного відродження, навпаки, з його часів що далі, то більше поглиблювалася провінціалізація шотландського життя» (Бойко Ю. С. 19—20). Яр. Рудницький, автор брошури «Берне і Шевченко» (Вінніпег, 1959), дещо поміркованіший у своїх роздумах про відмінності і збіжності «у тематиці й ідеології обох поетів»: «Берне, хоч і в <...> менш “полум’яному” масштабі, все-таки був герольдом волі, національної, соціальної, особистої. Так як український геній у “Посланні” й “Заповіті”, так шотландський бард у своїх поемах “Шотландська слава” і “Брус до шотландців перед битвою під Баннокберн” і інший взивав земляків до боротьби за національне визволення» (Рудницький Яр. С. 15). У цьому контексті дослідник акцентує і на спільному для поетів прихильному ставленні до війни Північ Америки за незалежність. Безперечним є певний вплив Роберт Бернс на формування фольклор, течії у наступну після нього епоху Романтизму. Демократичний світогляд обох поетів був основою їхнього підходу до народної творчості й побуту як об’єкта зображення загалом. Цілком зрозуміло, що продуктивним предметом порівняльних студій про них є фольклор, елемент їхньої поетики. До того ж вагому частину поетичної спадщини Роберт Бернс і Шевченка становлять твори пісенного жанру. Втім, акцентування на цьому аспекті творчих паралелей шотландський і український поетів може створити неадекватне уявлення про їхній жанрово-стильовий та ідейно-худож. діапазони. Застереження щодо зрівняння на цій основі Шевченка з Роберт Бернс свого часу висловлював Є. Маланюк («Малоросійство». Нью-Йорк. 1959. С. 29—ЗО). Подібні зауваги проти «узалежнення Шевченка від Бернса» мав і Ю. Бойко-Блохин, вважаючи, що таке порівняння «слід вважати навіяним народницькими уявами про українського поета» (Бойко Ю. С. 16). Звертаючи увагу на те, що «Берне був поетом безпосередньости» і що це так само властиве Шевченкові, дослідник писав: «І у Шевченка знаходимо мотиви дитячо-наївної простоти, і Шевченко вражає нас подиву гідною, кристальною чистотою народнього образу, і у нього буває, що спалахи і вибухи почуттів натурально і невимушено виливаються на папір, одначе специфіка Шевченкового творчого методу цим не вичерпується. Йому властивий і стан глибокої застанови над образами, які він носить у собі, мов “цвяхами в серце вбиті”, він переймається великими завданнями поета-пророка і “обличителя людей жорстоких”» (Там само. С. 17). Роберт Бернс ж це не властиве. У його поемах і віршах народно-побутової тематики, на відміну від Шевченкових творів, пронизаних трагічними мотивами, переважає гумор, веселий, хоч і критичний, тон (Рудницький Яр. С. 15). Мистецький діапазон Шевченка значно ширший порівняно з художньою палітрою Б.: це помітно вже на рівні жанрової системи, в якій реалізовано Шевченків високий потенціал майстра слова і мислителя. Він вражає не тільки своїм соціальний радикалізмом, а й глибоким проникненням у психологію своїх героїв, філософський баченням світу, соціальний і глибинних екзистенціальних проблем людини.