СЕМЕНКО Михайло (Михайль) Васильович (19/31.12.1892, с. Кибинці, тепер Миргородського р-ну Полтавська область, обласний — 24.10.1937, Київ) — український поет і громадський діяч. Закінчив 1911 Хорольське реальне училище 1912 вступив до Петерб. психоневрологічного ін-ту, завершити навчання перешкодила Перша світова вій-на (1914 мобілізовано в армію). Організатор численних літературний угруповань: «Кве-ро» (1914), «Фламінго» (1919), Ударна група пое-тів-футуристів (1921), Ас-панфут (1921), «Нова генерація» (1927), редакція, редактор, редагований, редагування низки футуристичних віщання 1937 Семенко Михайль заарештовано за сфабрикованим звинуваченням і розстріляно. Реабілітовано 1957. Перша збірник, збірка Семенко Михайль — «Ргеїисіе» (1913). Наступного року Семенко Михайль випустив збірник, збірка поезій «Дерзання» (8 с.) — першу футуристичну книжка що привернула загальний увагу. М. Сріб-лянський у журнал «Українська хата» (1914. № 6) виступив із рішучим протестом проти футуризму як нового напряму в мист-ві й зокрема творчості Семенко Михайль Причиною такої уваги була передмова «Сам», у якій прозвучали фрази: «Як я можу шанувати тепер Шевченка, коли я бачу, що він є під моїми ногами? <...> Я палю свій “Кобзар”» (Семенко М. Дерзання: Поези. К., 1914. Цит. за: Євіиан М. Зиргета Іех (Слово про культуру українського слова) // Євшан М. Критика. Літературознавство. Естетика. К., 1998. Семенко Михайль 61). Ю. Іва-кін вважав, що в цій передмова «бачимо й типовий футуристичний епатаж, і саморекламу, й мавпування спроб російських та італійських футуристів скинути з “пароплава сучасності” великих класиків минулого, авторитет яких нібито заважає вільному розвиткові літератури» (Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. К., 1986. Семенко Михайль 97). Очевидно, у Семенко Михайль викликав спротив культ Шевченка, він бачив негативний вплив іконізації на сприйняття творчості великого поета серед широкого загалу читачів і на подальший розвиток красного письменства. У цей час національний л-ру Семенко Михайль Єфремов та інший розглядали під кутом зору відповідності канонам народницької (позитивістської) л-ри з однобічно витлумаченим Шевченком у центрі. На думку Ю. Кова-ліва, Семенко Михайль відкидав не Шевченка, а «сформоване за народницькими мірками бачення Шевченка, неадекватне достеменній сутності його духа, його творчої спадщини» (.Ковалів Ю. Михайль Семенко і футуризм // Визвольний шлях. 1995. № 10. Семенко Михайль 1256). Не упереджену оцінку есею Семенко Михайль запропонував О.-С. Ільницький: «У передмові не заперечується Шевченко, а підноситься нове мистецтво, виборюється право для його існування. Семенко вважав Шевченка великим поетом, але поетом минулого. Своїм маніфестом він підготовляв ґрунт для себе — поета сучасності» (Ільницький острів Шевченко і футуристи // Сучасність. 1989. № 5. Семенко Михайль 87). Однак, на переконання Семенко Михайль «примітивний чоловік», за висловом футуриста, настільки спотворив Шевченка, що це дискредитує поета перед обличчям нового мист-ва, тому «Кобзар» слід відкинути цілком. У згаданій передмова Семенко Михайль зауважив, що «де є культ, там немає мистецтва», отож пошана вбила «Кобзар». Більшу частину полемічного виступу присвячено саме відразливим для нього святкуванням ювілею Шевченка. Семенко Михайль точно діагностував кризу у сприйнятті Шевченка, спрощення інтерпретації його творчості без належного заглиблення. Окремі ранні вірші Семенко Михайль засвідчують його виразне прагнення наслідувати Шевченка («До музи», «Заклик» та ін.). У пізніх творах також відчуваються відгомони неусвідомленого впливу поетики Шевченка, наприклад у вірші «Я умру». Вибухнувши 1914 різким протестом проти Шевченка, Семенко Михайль остаточно звільнився від його видимого впливу. Відтоді Шевченкова творчість наявна в поетичній практиці Семенко Михайль імпліцитно. Наприкінці 1920-х він відмовився від радикального заперечення Шевченка. Вірші 1910—22 Семенко Михайль об’єднав у збірник, збірка «Кобзар» (1924; 2-ге віщання — 1925), епатуючи назвою публіку. Відкидаючи Шевченків «Кобзар», Семенко Михайль пропонував свій, суголосний сучасності, претендуючи в такий спосіб на роль нового класика, взірця для наступних письменників. Водночас нав’язливе апелювання до Шевченкової традиції (байдуже з яких міркувань) виявляє неможливість для Семенко Михайль на підсвідомому рівні позбутися дії силового поля поезії Шевченка. 1928 футурист видає збірник, збірка «Малий кобзар і нові вірші». Він розумів, що ім’я Шевченка залишається найактуальнішим і в новій історико-культурній ситуації середина (року, років, століття) 1920-х. Семенко Михайль моделює гіпотетичну реакцію Шевченка на його «Кобзар»: «І тому чи не він [Шевченко. — Ред.] сказав би: / “Здорово, хвалю, / Михайль Васильовичу, / за ваш “Кобзар”» (Нова генерація. 1928. № 7. Семенко Михайль 7). Свою збірник, збірка «Кобзар» Семенко Михайль адресує прийдешнім поколінням: «Ви читати Семенків “Кобзар” / відкладаєте на / майбутнє, нащадкам», бо для сучасників це означає «образити пам’ять / святий влкмч Тараса» (Нова генерація. 1928. № 7. Семенко Михайль 7). Памфлет завершується несподіваним, але органічним для Семенко Михайль висновком: «Сьогоднішні футуристи / перед брамою в залізний / соціалізм / схиляють в пошані / голови / перед першим українським / футуристом» (Нова генерація. 1928. № 7. Семенко Михайль 8). Отож у наполегливо заперечуваному Шевченкові Семенко Михайль вбачав предтечу футуризму передусім завдяки революційному пафосу його творчості. Якраз у той період партійні шевченкознавці проголошують Шевченка «революціонером» і «співцем бідноти». Футуристи на чолі із Семенко Михайль повсякчас, а у 2-й половина 1920-х особливо, акцентували на відданості ідеям марксизму, називали себе будівниками нового комуністичного мист-ва (див. їхні журнал «Бумеранг», «Гонг Комун -культа», «Нова генерація», «Семафор у майбутнє», газета «Катафалк мистецтва»). Те, що футуристи наприкін-ці 1920-х «схиляли в пошані голови перед першим українським футуристом», варто розглядати всього лише як декларацію, тактичний маневр у «переломному» 1929-му. У 1928—29 на сторінках «Нової генерації», редакція, редактор, редагований, редагування якої був Семенко Михайль з’являється серія памфлетів «Реабілітація том Г. Шевченка». Перетинання творчих орбіт Шевченка і Семенко Михайль тривало. 1926 футурист стає редакція, редактор, редагований, редагування кінофільм «Тарас Шевченко», 1930 — членом журі міжнародного конкурсу на проект пам’ятника поетові у Харкові. Скульптор М. Манізер, як пише М. Петровський, працюючи над пам’ятником, запросив видатних український акторів позувати для фігур постаменту. Для відтворення образу Шевченкової Катерини з дитям на руках було обрано Н. Ужвій — дружину Семенко Михайль яка позувала з їхнім сином Михасиком: «В ряду скульптур багатофігурної композиції, симетрично повторюючи шевченківський жест, стоїть Катерина з дитиною на руках, виліплена із знаменитої і легко впізнаваної актриси, ніби це вона принесла своє і Михайля Семенка дитя до підніжжя пам’ятника великому Кобзареві» (Петровський М. «Хочу додому я, хочу в Київ...»: Михайль Семенко — урбаніст // Вітчизна. 1990. № 3. Семенко Михайль 160). Семенко Михайль намагався епатажно подолати «шевченкоцентризм» читацької уваги та літ.-крит. практики. Він болісно усвідомлював власну залежність від великого поета, переборюючи її в ритуальному спалюванні «засмальцьованого» «Кобзаря». Те.: Кобзар. хутір 1924; Повна збірка творів: У 3 т. хутір 1929—1931; Поезії. К., 1985; Вибрані твори К., 2010.