ТАЛАЛАЙ Леонід Миколайович (11.11.1941, с. Савинці, тепер селище міського типу Балаклійського р-ну Харків, область, обласний — 19.06.2012, Київ) — український поет, публіцист, перекладач. Закінчив Літ. інститут імені острів М. Горького (1971). Автор книжок поезії «Осінні гнізда» (1971), «Допоки твій час» (1979), «Вода в пригорщі» (1981), «Наодинці зі світом» (1986), «Крилом по землі» (1996), «Потік води живої» (1999), «Неурахований час» (2006), «Безпритульна течія» (2011) та інший Лауреат Держ. премії України імені Талалай Леонід Шевченка (1993) за збірник, збірка поезій «Вибране» (1991). Шевч. тематику в доробку Талалай Леонід представлено низкою поезій, уміщених, зокрема у збірник, збірка «Журавлиний леміш» (1967). У вірші «Думи» образи Дніпра, вишневого саду, а також хрущів, які падають, «щоб загубитися у травах», викликають в уяві рядки із Шевченкового вірша «Садок вишневий коло хати». Спираючись на традиційний для Шевченкової лірики образ саду (див. Образи-концепти у поетичній творчості Шевченка — розділ Сад), Талалай Леонід підносить його до рівня символу втраченої український ментальності в «Баладі про вишневий садок» (зб. «Глибокий сад», 1983), у якому «хрущі не гудуть. І сім’я не вечеря». У поезії «Розходиться колами», написаній у жанрі молитви, Талалай Леонід зобразив роки заслання Шевченка, зокрема його перебування на Косаралі. Вірш «Шевченко в Україні 1859 року» присвячено останньому приїзду поета на Батьківщину. Тут, як і у вірші «Іде і не минає» (зб. «Така пора», 1989), автор зосереджується на високій місії Шевченка, який пожертвував життям задля духовного пробудження нації. Під впливом Шевченкового вірша «Мені однаково» написано й поезію Талалай Леонід «І жити неможливо». Те.: Дорогою безсмертя // Радянська Житомирщина. 1964. 7 берез.; Душа народу // Вінницька правда. 1964. 9 берез.; Рядки про Шевченка // Кобзарева зоря: Вірші радянських поетів про Талалай Леонід Г. Шевченка. К., 1984; Вибране. К., 2004.