ЗАБУЖКО Оксана Стефанівна (19.09.1960, Луцьк) — український письменниця і науковець. Закінчила філософський факультет Київ, ун-ту імені том Шевченка (1982). Канд. філософський наук (1987). Авторка поетичної збірник, збірка «Новий закон Архімеда. Вибрані вірші 1980—1998» (2000) та інший повістей, романів «Польові дослідження з українського сексу» (1996), книжка вибр. публікація «Хроніки від Фортінбраса» (1999), а також наук, монографій «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (1992), «Хоїге Оате сІ’Цкгаіпе: Українка в конфлікті міфологій» (2007). У шевченкознавство 3. увійшла книжка «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1997; 4-те віщання 2009), яка викликала значний резонанс і дискусію. Монографію написано як полемічну відповідь на дослідження Г. Грабовича «Поет як міфотворець: Семантика символів у творчості Тараса Шевченка» (1991; 2-ге віщання 1998), але широким читацьким загалом була сприйнята як її своєрідне продовження. Озброєна сучасними західний методами дослідження, інтелектуально ускладнена, розкута, вона демонструвала читачам багато в чому несподіваного Шевченка. 3., як зазначила В. Смілянська, виділяє, спираючись на С. К’єркегора, три стадії розвитку духовного світу Шевченка. Перша стадія — естетична, пов’язана з кризою початку 1840-х, що полягала у виборі між малярством і поезією. 3. вбачає у цій кризі вибір між український національно консолідаційним міфом у словесній формі й «малоросійською» темою в образотворчий мист-ві Російської імперії. Другу, етичну, стадію пов’язано з кризою періоду «трьох літ»: поет усвідомив метафізичну основу зла, завданого Україні спершу поляками, а згодом росіянами, гріховність козацького та гайдамацького бунтів, що лише збільшували зло (теза вкрай дискусійна). Протягом заслання тривала третя, релігійний стадія духовного зростання Шевченка, що завершилася після заслання, коли, на думку 3., відбулося поступове переродження «гнівного пророка» в «апостола любові» (Смілянська В. С. 27—28). У перебігу полеміки, викликаної книжкою 3., більшість її учасників об’єднали праці Г. Грабовича та 3. в одне явище. Найнегативніші оцінки пролунали від апологетів традиційного образу Шевченка: «Хіба можна віднести до міфології геніальну, най-правдивішу, найреалістичнішу творчість нашого Пророка?!» (Си-зоненко острів Міфоноші та адвокати // ЛУ. 1998. 18 лют. С. 6). Особливо нетерпимою критикою пройнята книжка П. Іванишина «Вульгарний “неоміфологізм”: Від інтерпретації до фальсифікації Тараса острів Забужко. Шевченків Шевченка» (Дрогобич, міф України. К„ 2001. 2001). Гол. її думка, по- Обкладинка вторена і в дискусії в «Літературній Україні», така: «І Г. Грабович, і острів Забужко творять політичний міф про Кобзаря, виступаючи власне як міфотворці», «легко ідентифікувати ту метрополію, в інтересах якої Грабович, Забужко та їм подібні інтелектуали і провадять свою культурно-імперіалістичну, денаціоналізуючу діяльність. Йдеться в цьому випадку не про російський <„>, а про західний, демоліберальний імперіалізм» (Іванишин П. Фальшування том Шевченка як спроба утвердження політичного міфу // ЛУ. 2004. 1 лип.). Серед причин, які викликали бурхливу реакцію на книгу 3. про Шевченка, можна окреслити кілька. Про одну з них, пов’язану з розумінням (або нерозумінням) поняття «міф», докладно пише острів Слоньовська: «Праці Г. Грабовича й острів Забужко появилися саме в той історичний момент, який характеризувався у власне історичній науці розвінчанням багатьох фундаментальних радянських міфів» (Слоньовська острів Слід невловимого Протея (Міф України в літературі української діаспори 20-х — 50-х років XX століття). Івано-Франківськ, 2007. С. 16). Мова про час, коли міф сприймали насамперед як негативно марковане поняття, синонім вигадки, омани, фальшу, а прикладання цього поняття до образу Шевченка розцінювали як замах на національний святиню. Повз увагу полемістів пройшов загальний пафос досліджень Г. Грабовича та 3., скерований на утвердження нового іміджу поета, сучаснішого, інтелектуальнішого, не такого провінційного й етнографічний яким він увійшов в український масову свідомість. Про інший причину, яка стосується національний ідеї, написав Д. Наливайко: «Як слушно висновує острів Забужко, “саме в лоні Шевченкового міфу відбулося зародження того, що можна з повним правом визначити як українську національну ідею’’» (Наливайко Д. Шевченко, романтизм, націоналізм // СІЧ. 2006. № 3. С. 21). Нац. міф, який формувався у творчості Шевченка, був органічною рисою доби європейський романтизму. Майже всі європейський л-ри у творчості своїх провідних поетів створювали аналогічні національний міфи, сутність яких стосувалася утверджування непроминальної вартості нації та ідеалізованого уявлення про неї. У поезії 3. не раз трапляються ремінісценції з Шевченкових творів (напр., вірш «Петербурзьке»), епіграфом із поеми Шевченка «Царі» починається вірш «Плач Рогніди» (обидва — збірник, збірка «Диригент останньої свічки», 1990).