ЗАЙЦЕВ Павло Іванович (псевд. — Лука Г арбузов, Л. Г рабуздов, Лука Грабуздович, Слободськийтаін.; 10/22.09.1886, Суми — 2.09.1965, м. Мюнхен, Німеччина) — український шевченкознавець, один із основоположників наук, шевченкознавства. Закінчив 1909 юридичний 1913 — істор ,-філол. ф-ти Петерб. ун-ту. У 1915—17 викладав український л-ру на нелегальних Укр. університетських курсах у Петербурзі. Був членом Центр. Ради, начальником канцелярії генерал, генеральний секретаріату освіти (1917), начальником культурно-освітнього відділу Армії УНР (1920) тощо. Ред. 1-го т. «Записок історично-філологічного відділу ВУАН» (1918), у 1918—19 — журнал «Наше минуле», 1919—20 — вид-ва «Друкар» у Києві. 1920 емігрував до Польщі. Викладав у Варшав. ун-ті (1921—23 та 1927—39), працював в Укр. наук, ін-ті (Варшава, 1929—39). Дійсний член Наукове товариство ім. Шевченка (1938). З 1941 жив у Німеччині. З 1948 — директор Інституту шевченкознавства Українська вільна академія наук у Європі. Проф. Український вільний університет в Мюнхені (з 1958), декан філософський ф-ту (з 1965). 3. — один із найвидатніших шевченкознавців 20 ст. Основну частину його наук, доробку становлять шевченкознавчі праці. 1913—16 він розшукав рештки альбом Шевченка із зарисовками та фольклор, записами його мандрівки 1859, що належав Ф. Сулієву, низку автографів творів і листів Шевченка (див., напр.: Речь. 1914. 24 февр. / 8 мар.). За розшуканими шевченківський автографами 3. опублікований працю «Русские позмьі том Г. Шевченко», в якій уперше встановив точний текст поем «Слепая» і «Тризна», а нові шевченківський матеріали під заголовком «Новое о Шевченке» оприлюднив у журнал «Русский библиофил». Підготував і видав у Петрограді збірник, збірка поезій Шевченка 1838—42 з додатком поеми «Черниця Мар’яна» у новій, останній редакція, редактор, редагований, редагування під назвою «Кобзар» (Пг., 1914), у якій подав тексти за «Кобзарем» 1860 з власноручними поправками поета, що належав Ю. Цвітковському. Це була перша спроба ревізії редакція, редактор, редагований, редагування В. Доманицького. Через війну віщання зупинилось на 1-му випуску. Підготував публікація автографа «Книг буття українського народу» для першого числа «Нашого минулого» (1918). Тут же надрукований «Нові документи про Гулака», лист Шевченка до А. Родзянка, передрук, маловідомий лист Шевченка до В. Рєпніної, щойно опублікований в «Русских пропилеях». Крім того, прорецензував «Збірник пам’яти Тараса Шевченка» (1915) та шевченківський 119— 120 т. «Записок Наукового товариства імені Шевченка» (1917), віщання А. Міцкевичевої «Книги народа польского и польского пилигримства» (1917), яке зробив А. Виноградов і яке кореспондувало з «Книгами буття». В останньому, здвоєному числі журнал «Наше минуле» (1919. № 1/2) шевченківський матеріали знову переважають. 3. опублікований не друк, місця з Шевченкового Щоденника, лист острів Бодянського до Шевченка від 9 лип. 1844, повідомлення «Шевченко про московську неволю й про Мазепу», неопубл. передмова П. Куліша до «Неофітів». У серп. 1919, коли керування утвореною при Всеукр. вид-ві Комісією для видавання творів Шевченка, М. Драгоманова, В. Антоновича та І. Франка було передано АН, 3. став її секретарем і головний редакція, редактор, редагований, редагування творів Шевченка. А. Кримський констатував, що 3. «посунув свою справу дуже наперед» (Історія Академії наук України, 1918—1923: Документи і матеріали. К., 1993. С. 262). На шевченківський урочистому Спільному зібранні Українська академія наук 10 берез. 1920 він прочитав наук, реферат «Шевченко як широко освічена і начитана людина» (Там само. С. 454). Наук, талант 3. сповна виявився у роботі над ПВТ: [У 16 т.], що виходило 1934—39 під егідою Укр. наук, ін-ту у Варшаві й текстологічну підготовку якого здійснив 3.; йому ж належить провідна роль у розробленні наук, апарату видання. Теоретичні принципи багатотомника становили значний внесок у шевченківський текстологію. Тут 3. послідовно застосовував ті ж текстологічні засади, що й у «Кобзарі» (Пг., 1914), зокрема принцип «альбомності» — за прижиттєвими друк, і рукописними збірник, збірка поета, що, проте, не зовсім відповідало завданням відтворювання справжньої генеалогії шевченківський тексту. Не вийшли: т. 1 (Передм. від вид-ва; Зайцев П. Літературна біографія том Г. Шевченка; надрукований тираж було знищено), т. 5 (Поезії 1857—1861 рр.), т. 13 (■Зайцев П. Т. Шевченко в його польських взаєминах). До ПВТ: [У 16 т./ 3. написав усі комент., а також ст. «Перші три Кобзарі» й «Тексти ранніх Шевченкових поезій» (Т. 2), «Дві автобіографії Шевченка», «Альбоми Шевченка» та «Поезії Шевченка російською мовою» (Т. 6), про прозову Шевченкову творчість і, зокрема про оповідання (Т. 7—9), «Різьбарська творчість Шевченка» та «Архітектурні проекти» (Т. 12), «Про польські переклади Шевченка» (Т. 14; цей том був виданий також окремо польський мовою під назвою «Роег]е» (\¥аг82а\уа, 1936), з ілюстраціями, зокрема акварельною мініатюрою 1860 пензля К. Шрейнцера зі збірок варшав. Музею народового, за редакція, редактор, редагований, редагування коментарями й доповнений 3.; до перекладання він залучив Я. Іваїикевича, Б. Лепкого, Ю. Лободовського та ін.). Згодом це зібр. тв. вийшло другим, доповнений віщання у 14 т. у вид-ві М. Де-нисюка (1959—63; Чикаго, США). 3. — автор біографічний розвідок «Перше кохання том Г. Шевченка» (1914), «Шевченко і поляки» (1934; [польс. мовою]). Підсумковою працею 3. є написана на основі першоджерел книжка «Життя Тараса Шевченка» (Нью-Йорк; Париж; Мюнхен, 1955; англійський мовою: Торонто, 1988, переклад Ю.Луцького), запланована як перший том ПВТ: [У 16 т.]. Її надрукований у Львові 1939 саме в той час, коли у Захід Україну ввійшли радянські війська, що конфіскували незброшуровані аркуші. У монографії запропоновано синтетичне дослідження біографії Шевченка у тісному зв’язку з розглядом його творів. Кн. написано на високому літературознавчому рівні й водночас доступно широкому колу читачів. 3. із захопливою психологічною глибиною розкрив внутрішній світ Шевченка; особистість письменника співвіднесено з його середовищем, розкрито у зв’язку з добою. Еміграційна преса відзначала, що праця 3. була «найкраща від часу появи двотомової монографії Олександра Кониського» (Проф. Павло Зайцев // Українське православне слово. 1965. Жовт. Ч. 10. С. 24). У рецензії на неї В .Дорошенко писав, що 3., «ні на йоту не відступаючи від наукової правди, дав <...> нам незвичайно живу й пластичну, овіяну справжньою любов’ю і пієтизмом до великого поета-страдника повість, а не суху академічну розвідку» (Літературна біографія Шевченка // Шевченко. Нью-Йорк, 1956. Річник 5. С. 40; Хроніка-2000. К., 2010. Вип. 4 (86): Зарубіжне шевченкознавство: (з матеріалів УВАН). Ч. 2). Серйозною вадою була відсутність наук, апарату. 3. написав і монографію «Український романтизм у літературі й у побуті» (не збереглася). Свої нові спостереження та ідеї після виходу варшав. віщання 3. закріпив у ст. «Як творив Шевченко-поет» (Ми. [Варшава]. 1939. № 3/4, № 5/6), яку надзвичайно високо оцінили фахівці (Шевельов Ю. Як творив Шевченко-поет // Український засів. хутір 1943. Ч. 4). В. Міяковський відзначав: «Нема сумніву, що ця стаття становить вершок наукової творчості Зайцева, його акме, після неї він не дав уже нічого глибшого і нічого рівного тому» (Міяковський В. Павло Іванович Зайцев // Міяковський В. Не друковане й забуте. Нью-Йорк, 1984. С. 218). Те.: Русские позмьі том Г. Шевченко // Вестник Харьков. Историко-филол. об-ва. 1913. Вьіп. 3; Шевченків лист в справі «Живописної України». [Додаток у статті: лист Шевченка] // ЗНТШ. 1913. том 114. Кн. 2; Новое о Шевченке // Русский библиофил. 1914. № 1; Первая любовь Шевченка // Вестник Европьі. 1914. № 2 (Оксана: Перше кохання Шевченка. К., 1918; Перше кохання Шевченка // Зайцев П. Перше кохання Шевченка. Петров В. Романи Куліша; Аліна й Костомаров. К., 1994); До історії Шевченкового «Букваря» // Вільна українська школа. 1918. № 7 (берез.); Нові матеріали до біографії й творчості Шевченка // Наше минуле. 1919. № 1/2; Тарас Шевченко: Короткий нарис життя. К., 1920; Занедбана спадщина Кобзаря // Наш світ. [Варшава]. 1925. № 4; Редагування тексту Шевченкових поезій. — Текст ранніх поезій Шевченка. — Перші три «Кобзарі». — Жандармська оцінка політичного значіння першого «Кобзаря» // ПВТ: [У 16 т.]. том 2; Прозова творчість Шевченка // ПВТ: [У 16 т.]. том 7; Текст поезій том Шевченка від 1843 р. до заслання // ПВТ: [У 16 т.]. том 3; Дві автобіографії том Шевченка. — Поезії Шевченка російською мовою. — Альбоми том Шевченка // ПВТ: [У 16 т.]. том 6; Текст поезій, написаних Шевченком на засланні // ПВТ: [У 16 т.]. том 4; Викуп з неволі Шевченка в карикатурі-гуморесці В. А. Жуковського // Назустріч. 1934. 15 берез.; $2е\ус2епко і роїасу. \¥аг82а\¥а, 1934; Жінки на життєвому шляху Шевченка // Жінка. [Львів]. 1935. 15 берез.; Незабутній учитель Шевченка: [Про К. Брюллова] // Назустріч. 1935. 1 лют.; Шевченко в карикатурі й Шевченко-карикатурист // Назустріч. 1935. 15 берез.; Три роки творчості том Шевченка // Назустріч. 1936. 1 січ.; Коли Шевченко почав писати поезії? // Назустріч. 1938. 15 берез.; Незнані матеріали про Шевченка й інших українських письменників // Сьогочасне й минуле. Л., 1939. № 3/4; Два останні автопортрети Шевченка // Сьогочасне й минуле. Л., 1939. № 3/4; 3 фільму спогадів. Бломберг, 1950; Життя Тараса Шевченка. Мюнхен, 1955 (К.: Обереги, 1994; 2-ге віщання 2004; К.: Мистецтво, 1994; X.: Прапор, 1994).